(no subject)
Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [До укінчення Академії художеств, стор. 18]
В першій половині лютого р. 1844 Тарас рушив у Москву; запевне не відаємо, чого він туди їздив: можемо тільки гадати, що він їздив порадитись з Бодянським про видання «Живописної України».
Перебуваючи в Москві, Шевченко, певна річ, здіймав довгі бесіди з Бодянським і про свої твори, і про історію й сучасний побут України, як се знати з листа його до Бодянського 281. І от під впливом якоїсь бесіди історичної він написав там один з ліпших віршів «Чигирин». В тому вірші, датованому 10 лютого 282, з душі поета вилилися гіркі сльози за зневолений народ; в той день серце поета «плакало, просило святої правди на землі». Поет віщує, що його слово тихе «викує до старого плуга новий леміш і чересло; виоре переліг, а на перелозі»
Я посію мої сльози,
Мої щирі сльози.
Може, зійдуть і виростуть
Ножі обоюдні,
Розпанахають погане
Гниле серце трудне...
День в день через сімнадцять років (19 лютого р. 1861) справдилися потроху пророчі слова Кобзаря: для маси українського народу блиснуло коли не повне сонце волі й правди, так принаймні хоч один промінь його, що розбив кайдани кріпацтва і освітив стежку, що повинна вести до тієї «оновленої землі», де
Врага не буде супостата,
А буде син і буде мати
І будуть люде на землі.
Недовго був тоді Шевченко в Москві і, вернувшись до Петербурга, небавом (13 березіля) пише він до Бодянського: «Я її (Україну) намалюю в трьох книгах; в першій будуть види чи то по красі своїй, чи по історії прикметні; в другій - теперішній людський бит, а в третій - історію. Три естампи вже готові: Печерська київська криниця, Судня рада в селі і Дари Богданові і українському народові. У тім місяці пришлю в Москву з білетами на подписку. В год виходитиме 10 картин. На види і на людський бит тепер сам писатиму або Куліша проситиму, а на історію потурбуйтесь, будьте ласкаві, виписати три листочки на рік, тільки по-нашому. Текст думаю випускать раз на рік, а картини тричі...» 283
Той же лист показує нам, що Тарас пильновав тоді і над роботами в Академії: «Не здивуйте, - каже він, - що так мало пишу: далебіг - ніколи; іду в Академію малювати». Те ж саме пильновання його коло малярства бачимо і з листа до його від княжни Рєпніної, писаного 17 мая р. 1844. «Душею раділа я, - пише вона, - читаючи, що ви з успіхом працюєте коло живописі. Сподіваюся, що й перо ваше не лежить бездіяльно. Було б се страшенним злочинством. Вашим же слівцем я висловлю вам мою добру раду: «Не погашай твое светило».
Тут, до речі, не можна не висловити великого жалю, що досі не оголошено упорядкованих хронологічно листів до Шевченка від знайомих і приятелів його. Скільки б світу дали вони на невизначені виразно дні і вчинки в Тарасовому житті і, певна річ, там, де тепер у нас самі лишень гадки, тоді б були певні факти. Знаючи, що листи до Шевченка передані одному з його біографів, я вдавався до його, просячи дозволити мені переглянути їх. Але ж мені в сьому разі не поталанило. А на мою думку, уся Шевченкова переписка єсть добро громадське і ніхто не має права держати її у себе в шуфлядці, а повинен або оголосити її, або передати до якого публічного музею.
А, може б, з тих листів ми довідалися б, як перебув Тарас весну р. 1844? Жодних звісток про сей час нема; лишень З дати під віршами «Сон» знати, що 8 червня він перебував в Петербурзі.
Ще й 29 червня він був в Петербурзі і звідтіль знов турбовав Бодянського: «Чи ви на мене розсердились, чи не добре вас знаю; вже другий місяць жду од вас звістки, хоч якоїнебудь. Нема, та й годі! Чи получили ви Тризну і Гамалію, чи ні, і як їх там у вас привітали? Я рисую тепер Україну і для історії прошу вашої допомоги... З теперішнього побуту України посилаю вам одну картину для штампу, а ще три будуть готові в серпні; а на год виходитиме десять з текстом; а текст історичний будете ви компонувати; бо треба, бачте, по-нашому або так, як в літописі. А ви, як що-небудь начитаєте таке, що можна нарисовати, так зараз мені і розкажіть, а я нарисую. Будкова і Стороженка я теж об сім турбую. Грабовський буде мені польські штуки видавати; а Куліш компоноватиме текст для теперішнього биту народного. Так от яку я лемішку замісив; якби тільки добрі люде помогли домісити, а потім і виїсти» 284.
281 [Лист до О. М. Бодянського 6 - 7 трав. 1844 р.] - Рус[ская] стар[ина]. - 1883. - Кн. IX. - [С. 639].
282 «Чигрине, Чигрине...», 19 лют. 1844 р. - Ред 283 Чалий, с. 43.
284 [Лист до О. М. Бодянського від 29 черв. 1844 р.]. - Русская старина. - 1883. - Кн. IX. - [С. 640].
Коментар
В першій половині лютого р. 1844 Тарас рушив у Москву... - Шевченко прибув до Москви близько середини лютого, повертаючись з України в Петербург.
...як перебув Тарас весну р. 1844? Жодних звісток про сей час нема... - Справді, даних про цей період дуже мало: поет видав поеми «Гамалія» (Спб, 1844), «Бесталанный» (Маяк. - 1844. - № 4. - С. 17 - 30) і окремим виданням («Тризна». - [Спб], 1844), 6 травня закінчив поему «Сова», а 17 травня - поезію «Дівичії ночі»; напружено працював над академічними програмами, здавав екзамени, розпочав працю над «Живописной Украиной».
Попередня Наступна
В першій половині лютого р. 1844 Тарас рушив у Москву; запевне не відаємо, чого він туди їздив: можемо тільки гадати, що він їздив порадитись з Бодянським про видання «Живописної України».
Перебуваючи в Москві, Шевченко, певна річ, здіймав довгі бесіди з Бодянським і про свої твори, і про історію й сучасний побут України, як се знати з листа його до Бодянського 281. І от під впливом якоїсь бесіди історичної він написав там один з ліпших віршів «Чигирин». В тому вірші, датованому 10 лютого 282, з душі поета вилилися гіркі сльози за зневолений народ; в той день серце поета «плакало, просило святої правди на землі». Поет віщує, що його слово тихе «викує до старого плуга новий леміш і чересло; виоре переліг, а на перелозі»
Я посію мої сльози,
Мої щирі сльози.
Може, зійдуть і виростуть
Ножі обоюдні,
Розпанахають погане
Гниле серце трудне...
День в день через сімнадцять років (19 лютого р. 1861) справдилися потроху пророчі слова Кобзаря: для маси українського народу блиснуло коли не повне сонце волі й правди, так принаймні хоч один промінь його, що розбив кайдани кріпацтва і освітив стежку, що повинна вести до тієї «оновленої землі», де
Врага не буде супостата,
А буде син і буде мати
І будуть люде на землі.
Недовго був тоді Шевченко в Москві і, вернувшись до Петербурга, небавом (13 березіля) пише він до Бодянського: «Я її (Україну) намалюю в трьох книгах; в першій будуть види чи то по красі своїй, чи по історії прикметні; в другій - теперішній людський бит, а в третій - історію. Три естампи вже готові: Печерська київська криниця, Судня рада в селі і Дари Богданові і українському народові. У тім місяці пришлю в Москву з білетами на подписку. В год виходитиме 10 картин. На види і на людський бит тепер сам писатиму або Куліша проситиму, а на історію потурбуйтесь, будьте ласкаві, виписати три листочки на рік, тільки по-нашому. Текст думаю випускать раз на рік, а картини тричі...» 283
Той же лист показує нам, що Тарас пильновав тоді і над роботами в Академії: «Не здивуйте, - каже він, - що так мало пишу: далебіг - ніколи; іду в Академію малювати». Те ж саме пильновання його коло малярства бачимо і з листа до його від княжни Рєпніної, писаного 17 мая р. 1844. «Душею раділа я, - пише вона, - читаючи, що ви з успіхом працюєте коло живописі. Сподіваюся, що й перо ваше не лежить бездіяльно. Було б се страшенним злочинством. Вашим же слівцем я висловлю вам мою добру раду: «Не погашай твое светило».
Тут, до речі, не можна не висловити великого жалю, що досі не оголошено упорядкованих хронологічно листів до Шевченка від знайомих і приятелів його. Скільки б світу дали вони на невизначені виразно дні і вчинки в Тарасовому житті і, певна річ, там, де тепер у нас самі лишень гадки, тоді б були певні факти. Знаючи, що листи до Шевченка передані одному з його біографів, я вдавався до його, просячи дозволити мені переглянути їх. Але ж мені в сьому разі не поталанило. А на мою думку, уся Шевченкова переписка єсть добро громадське і ніхто не має права держати її у себе в шуфлядці, а повинен або оголосити її, або передати до якого публічного музею.
А, може б, з тих листів ми довідалися б, як перебув Тарас весну р. 1844? Жодних звісток про сей час нема; лишень З дати під віршами «Сон» знати, що 8 червня він перебував в Петербурзі.
Ще й 29 червня він був в Петербурзі і звідтіль знов турбовав Бодянського: «Чи ви на мене розсердились, чи не добре вас знаю; вже другий місяць жду од вас звістки, хоч якоїнебудь. Нема, та й годі! Чи получили ви Тризну і Гамалію, чи ні, і як їх там у вас привітали? Я рисую тепер Україну і для історії прошу вашої допомоги... З теперішнього побуту України посилаю вам одну картину для штампу, а ще три будуть готові в серпні; а на год виходитиме десять з текстом; а текст історичний будете ви компонувати; бо треба, бачте, по-нашому або так, як в літописі. А ви, як що-небудь начитаєте таке, що можна нарисовати, так зараз мені і розкажіть, а я нарисую. Будкова і Стороженка я теж об сім турбую. Грабовський буде мені польські штуки видавати; а Куліш компоноватиме текст для теперішнього биту народного. Так от яку я лемішку замісив; якби тільки добрі люде помогли домісити, а потім і виїсти» 284.
281 [Лист до О. М. Бодянського 6 - 7 трав. 1844 р.] - Рус[ская] стар[ина]. - 1883. - Кн. IX. - [С. 639].
282 «Чигрине, Чигрине...», 19 лют. 1844 р. - Ред 283 Чалий, с. 43.
284 [Лист до О. М. Бодянського від 29 черв. 1844 р.]. - Русская старина. - 1883. - Кн. IX. - [С. 640].
Коментар
В першій половині лютого р. 1844 Тарас рушив у Москву... - Шевченко прибув до Москви близько середини лютого, повертаючись з України в Петербург.
...як перебув Тарас весну р. 1844? Жодних звісток про сей час нема... - Справді, даних про цей період дуже мало: поет видав поеми «Гамалія» (Спб, 1844), «Бесталанный» (Маяк. - 1844. - № 4. - С. 17 - 30) і окремим виданням («Тризна». - [Спб], 1844), 6 травня закінчив поему «Сова», а 17 травня - поезію «Дівичії ночі»; напружено працював над академічними програмами, здавав екзамени, розпочав працю над «Живописной Украиной».
Попередня Наступна