(no subject)
Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [До укінчення Академії художеств, стор. 17]
VI
Вернувшись, він заходжується тут, укупі з іншими земляками, спорудити українські спектаклі аматорів. Український репертуар тоді був занадто убогий, чи було й з півдесятка п’єс; певне, через те тієї зими спектаклі й не були споруджені. А може, піклуватися коло їх у Шевченка й часу бракувало: треба було скінчити Академію, придбати собі звання «свободного художника». Він сподівався поїхати за границю, повчитися ще там малярству.
Один з біографів Шевченка каже, що хоча у Тараса і була кебета художника, а проте «на ниві малярства трудно було сподіватися від його великих успіхів». Одначе факти і люде, більш за біографа компетентні в малярстві, кажуть нам що іншого. Правда, як було вже говорено вгорі, всемогуща сила призвання мимо волі Тараса тягла його більш до пера, ніж до пензля, одначе ж бачили ми вже й те, що й пензлем він працював з великим успіхом. Знаємо, що 29 квітня р. 1839 Академія дала йому в нагороду срібну медаль; а в вересні 1840 р. він знов бере медаль за першу спробу малювати олійними красками. Варто уваги, що малюнок сей був «Хлопець-старченя дає собаці шматок хліба». Малюнок сей показує нам не тільки реальний напрямок Шевченка в штуці, але й ті симпатії, що носило серце його до злидарів; показує ту гуманність і любов до вбогого брата, з якими він ніколи не розлучався, перекаланавши увесь свій вік. За рік Шевченко знов бере нагороду за успіхи в живописі історичній і патретній. Успіхи його були, як знати з академічної постанови, «доведені роботами його, поданими в Академію».
Не відомо, чиїм коштом сподівався Шевченко поїхати за границю? Коли коштом Академії, то знов не відомо, чому Академія не вирядила його? Хіба спинитися біля тієї думки, на яку наводить мене дещо з «Художника». Може бути, що він не справив заданої Академією програми. Може бути, що сього не дало йому справити призвання до поезії і почуття патріотичної потреби будити приспану Україну: віддаючись мимо волі своєї більш поезії і Україні, ніж малярству, Тарас не мав вже ні часу, ні охоти пильнувати біля програми. Він не властен був спинити поривання почуття поетичного і патріотичного. Та й марне б він мордував сам себе силкуванням на перше місце постановити малярські роботи. Поривання поета і суще свідомого патріота так само не можна спинити, як не спиниш вітру в степу або течії Дніпра. Нема їм спину; шлях їм скрізь битий.
Не можна не згодитися з думкою, висловленою художником Микешиним про художницьку кебету Шевченка. Не можна й на хвилину бути непевним в тому, що коли б доля, як каже Микешин, не поглумилася з Шевченка, коли б його не постигла нечувана в світі кара, жорстока, нелюдська, з його вийшов би художник знаменитий. Скарб, що природа наділила Шевченкові, пограбовано у його 28 мая р. 1847 забороною малювати, і проковтнула той скарб великий тяжка неволя в казармі смердячій.
Опріч праці обов’язкової, зимою під кінець р. 1843 і з початку р. 1844 Шевченко працював над малюнками задля «Живописної України» і виготовив три естампи: «Печерська криниця у Києві»; «Судня в селі рада» і «Дари Богданові і українському народові».
Попередня Наступна
VI
Вернувшись, він заходжується тут, укупі з іншими земляками, спорудити українські спектаклі аматорів. Український репертуар тоді був занадто убогий, чи було й з півдесятка п’єс; певне, через те тієї зими спектаклі й не були споруджені. А може, піклуватися коло їх у Шевченка й часу бракувало: треба було скінчити Академію, придбати собі звання «свободного художника». Він сподівався поїхати за границю, повчитися ще там малярству.
Один з біографів Шевченка каже, що хоча у Тараса і була кебета художника, а проте «на ниві малярства трудно було сподіватися від його великих успіхів». Одначе факти і люде, більш за біографа компетентні в малярстві, кажуть нам що іншого. Правда, як було вже говорено вгорі, всемогуща сила призвання мимо волі Тараса тягла його більш до пера, ніж до пензля, одначе ж бачили ми вже й те, що й пензлем він працював з великим успіхом. Знаємо, що 29 квітня р. 1839 Академія дала йому в нагороду срібну медаль; а в вересні 1840 р. він знов бере медаль за першу спробу малювати олійними красками. Варто уваги, що малюнок сей був «Хлопець-старченя дає собаці шматок хліба». Малюнок сей показує нам не тільки реальний напрямок Шевченка в штуці, але й ті симпатії, що носило серце його до злидарів; показує ту гуманність і любов до вбогого брата, з якими він ніколи не розлучався, перекаланавши увесь свій вік. За рік Шевченко знов бере нагороду за успіхи в живописі історичній і патретній. Успіхи його були, як знати з академічної постанови, «доведені роботами його, поданими в Академію».
Не відомо, чиїм коштом сподівався Шевченко поїхати за границю? Коли коштом Академії, то знов не відомо, чому Академія не вирядила його? Хіба спинитися біля тієї думки, на яку наводить мене дещо з «Художника». Може бути, що він не справив заданої Академією програми. Може бути, що сього не дало йому справити призвання до поезії і почуття патріотичної потреби будити приспану Україну: віддаючись мимо волі своєї більш поезії і Україні, ніж малярству, Тарас не мав вже ні часу, ні охоти пильнувати біля програми. Він не властен був спинити поривання почуття поетичного і патріотичного. Та й марне б він мордував сам себе силкуванням на перше місце постановити малярські роботи. Поривання поета і суще свідомого патріота так само не можна спинити, як не спиниш вітру в степу або течії Дніпра. Нема їм спину; шлях їм скрізь битий.
Не можна не згодитися з думкою, висловленою художником Микешиним про художницьку кебету Шевченка. Не можна й на хвилину бути непевним в тому, що коли б доля, як каже Микешин, не поглумилася з Шевченка, коли б його не постигла нечувана в світі кара, жорстока, нелюдська, з його вийшов би художник знаменитий. Скарб, що природа наділила Шевченкові, пограбовано у його 28 мая р. 1847 забороною малювати, і проковтнула той скарб великий тяжка неволя в казармі смердячій.
Опріч праці обов’язкової, зимою під кінець р. 1843 і з початку р. 1844 Шевченко працював над малюнками задля «Живописної України» і виготовив три естампи: «Печерська криниця у Києві»; «Судня в селі рада» і «Дари Богданові і українському народові».
Попередня Наступна