Запозичені та іншомовні назви. Частина 1. Біблійні імена

[maksymus]

Переклади Біблії на народні мови відігравали значну роль у становленні нових літературних мов. Спрощено кажучи, поява перекладів релігійних текстів надавала новій літературній мові статусність, а допущення перекладу для богослужіння в місцевій церкві створювало додатковий потужний засіб поширення грамотності цією мовою серед населення. Переклади

Comments

[tin_tina]

Дякую.
А інколи траплялися і більш вигадливі штуки - імена, сказати б, перекладалися. Степан Руданський інколи підписувався як "Вінок Руданський".

[maksymus]

Це вже відхилення. Мені цікаво було розібрати, як ці імена функціонують в сучасній українській мові. Скажімо, переглянув кілька перекладів Біблії, що були під рукою, і не знайшов збігів. Таке враження, що кожне видання, навіть одного, здавалося б, видавця, вживає власні назви як бог на душу положить. Але видно тенденції. Протестантські джерела більше схиляються до цивільних варіантів (Матвій, Іван), західноукраїнські до латинської традиції (Матей), а наукові видання держаться традиційно православних варіантів (Матфей). Хоча і спостерігається схиляння до некнижних рішень (не зберігається подвоєння, закривається зіяння).

[tin_tina]

Перепрошую за нескромне питання: а який з варіантів видається Вам найбільш правильним?

[maksymus]

Я схиляюсь до варіантів, які використовує «Наукова думка». Це консервативне видавництво, яке переважно вживає варіанти першої групи. Але це в нейтральному тексті. Є випадки, коли стиль вимагає спрощення, або йде цитата якогось давнього твору доправописних часів. Але коли бачу Йоан чи Матей, сучасний текст одразу сприймається як неграмотний.

[pav1o]

Цього року вийшла друком чудова праця Павла Чучки (старшого)
„Слов’янські особові імена українців”.
В ній зібрані понад тисячу дохристиянських українських імен.
В Ужгороді книга коштує 95 грн.

[pisarczuk]

У греко-католицькому вжитку часто доводилось зустрічати не "Василій", а "Василий" наприклад у дуже часто вживаній фразі "... чину св. Василия Великого." І не думаю, що то є поодинокий випадок. Аналогічно, можна очікувати не Йоанікій, а Йоаникий і т.п.

[maksymus]

Це може бути хіба що якимись старими правописами. Наприклад, у «Рускій граматиці» Смаль-Стоцького та Гартнера (1893) чи в правпоисі «Руська правопись зі словарцем» (1904), справді, наводяться приклади Василияни, але і Василій. Але вже з цих орфографій починається сучасне «правило дев’ятки». У Грушевського в перших томах «Історії України-Руси» можна натрапити на таке написання. Тоді ще не встановилося загальне сучасне правило писати -і- перед голосними та -ї, і були варіанти -и- (Австрия, Диоґен, Методий), «м’яке» -ї- (Антонїй, Анґлїя), -і- (Етіопія, Каін).

[raw_stick]

Хіба що в усній діалектній вимові, писати так ніхто не пише.

[raw_stick]

Дякую за ґрунтовне узагальнення різних варіантів, дуже помічна і корисна таблиця. Цілком прогнозовано, я прихильник "католицької" традиції, хоча правильніше, мабуть, було б "греко-католицької" (в українських римо-католиків, здається, ще якось по-іншому, хоча можу помилятися).

Водночас вважаю, що норму стосовно біблійних імен і загалом пов"язаної з релігією лексики мали б задавати не видавництва з давніми традиціями наукового атеїзму, а релігійні спільноти, для яких вживання відповідної лексики є живою і щоденною мовною практикою - не лише богослужбовою, а й науковою та публіцистичною. Зрозуміло, що між ними нема одностайності, але гадаю, зрештою "переможе сильніший", тобто варіант, притаманний для найчисельнішої або ж найактивнішої громади. З повністю або значною мірою україномовних такими є, з одного боку, сукупність протестантських громад + УПЦ КП + УАПЦ, які, наскільки мені відомо, переважно дотримуються "огієнківського" варіанту, з іншого - греко-католицька з "католицьким" варіантом.

[maksymus]

Для підведення «католицьких» варіантів я передивлявся також рекомендації для видань УКУ. У цій групі визначальним є латинський вплив, який відокремлює її від церковнослов’янської групи та групи цивільних імен. Намагався дати чисті, майже ідеальні варіанти, хоча, як зазначив, це неможливо за українських умов, де кожен мовець починає вигадувати собі свої способи, відкидаючи нестійку норму

[raw_stick]

Норма не пов'язана з релігійною ідентичністю (крім, мабуть, МП). Наприклад, протестанти користуються "огієнківським" варіантом із суто практичних міркувань: саме цей переклад ліг в основу масових безплатних видань Біблії, спонсорованих протестантами. Для греко-католиків це також не є догмою, в основі - філологічні й естетичні міркування.

[raw_stick]

Також не варто переоцінювати вплив латинської мови на "католицький" варіант. Якщо б ішлося про запозичення з латини, то був би не Йосиф, а Йозеф, не Тавор, а Табор. Насправді "католицький" варіант базується на тій же греко-візантійській традиції, що й "науководумківський", якому ви приписуєте нормативність, з кількома відмінностями: усунення невластивого живому мовленню хіату (Йо-, Є- замість Іо-, Іє-) та подвоєння приголосних і передача θ за допомогою "т", а не "ф". Наприклад: гр. Ματθαιος -> Маттей (замість Матфей) -> Матей (після спрощення).

Ще зауважив неточність в "католицькій" колонці: варіанту "Тилимон" не існує, є лише "Филимон".

[maksymus]

Поправив. Зрозуміло, що це український варіант у будь-якому випадку. Скажімо, не Бабілон, а Вавилон.

Варіант «Наукової думки» це мейнстрим; по суті, в наших умовах це і є норма, оскільки саме це видавництво видавало колись нормативні словники, якими ми користуємося досі, та сам правопис.