Переклад Бодянського. «Біля саги є дуб зелений» (1832)
Перші переклади на народну мову завжди цікаві. Навіть у вигляді жартівливих перелицьовувань, якою була «Енеїда» Котляревського, вони свідчать про виникнення потреби в читанні цією мовою, про розуміння її окремішності. Перші переклади розширюють словник, розвивають жанри, відкривають для нової літератури простір класичних тем. Переклади із західно- та південнослов’янських мов М. Шашкевича і Я. Головацького, з російської О. Шпигоцького, Л. Боровиковського, Є. Гребінки, із західноєвропейських мов П. Куліша, стали для української першими проривами до усталення сучасної літературної мови. Надзвичайно цікавими з усіх поглядів є переклади Осипа Бодянського (1808-1877), один з яких наводжу нижче.
* * *
Переклад з Пушкина (1832-го року - Прим.) може цїкавити історика лїтератури не тільки як переклад взагалї або переклад Бодянського, але і як переклад з російської мови на українську. Бодянський, як ми знаємо, не обмежував української мови потребами популярно-народної чи то так званої мужицької лїтератури, але був певен, що українська мова може бути пристосована і до високих поетичних і прозаїчних творів. З цього боку переклад з Пушкина має особливу вагу! Він показує, що ґенїяльна поезія творця російської лїтератури може бути цїлком передана на українській мові, що народня українська мова досить богата відмінами, щоб на ній можна було висловити красу поезії Пушкина.
Изъ „Руслана и Людмилы“.
(Переводъ зъ Пушкина).
Быля саги е дубъ зеленый
Изъ золотымъ винъ ланцюгомъ,
И днемъ и ночью котъ ученый,
Знай, ходить все собѣ кружкомъ.
На праву руку йде, - спѣвае,
На лѣву - казку бормотить.
Тамъ чудо: въ пивничь щось гукае.
Русалка на гильляхъ сыдыть.
На недовѣдомыхъ дорожкахъ
Ще выдко слидъ якихсь звѣрей,
На курячыхъ тамъ хатка нижкахь
Стоить безъ виконъ, безъ дверей.
Тамъ гай, долина всѣхъ лякають.
Пидъ вечиръ хвыли якъ заграють
Объ берегъ дикый и пустый,
Зыркъ - тридцять лыцарей пригарныхъ
Выходять рядомъ зъ водъ тѣхъ ясныхъ;
За ными дѣдько ихъ морскій.
Тамъ королевичъ въ мимоходѣ,
Плѣня сердитого царя.
Або у ямарахъ пры народѣ,
Черезъ лѣсы, черезъ моря,
Глянь - вѣдьма пре богатыря;
Або въ тюрьмѣ царевна тужыть
А сѣрый вовкъ ій щыро служить.
Тутъ ступа зъ бабою-ягою
Ыде, брыде сама собою.
А тутъ кащій надъ гришмы чахне,
Тамъ руській духъ, тамъ Русью пахне.
Тамъ я бувъ, и медъ я дувъ
Кры моря бачывъ дубъ зеленый,
Пидъ нымъ сыдѣвъ и котъ ученый,
Казавъ казки: ихъ всѣхъ я чувъ
Одну я знаю. Казку сюю
Теперъ я вамъ перелыцюю.
[М. Василенко. О. М. Бодянський і його поетична творчість // Україна: Науковий трьохмісячник українознавства / Під заг. ред. М. Грушевського. - 1914. - Кн. 4. - С. 38-39.]