Зозуля кує
«Зогзуля в чюжа гнЂзда яиця своя мечеть.»
Мірило праведне, XIV cт.
Почув етимологічний анекдот, який в перекладі з російської мови втрачає:
На украинско-российской границе сидят две кукушки. Российская кукует, заливается. Украинская грустно молчит.
- Ку-ку, что случилось? - спрашивает российская.
- Я теперь не кукушка, а зозуля, но вот зо-зу делать ещё не научилась.
А чому ж у нас кукає саме зозуля? Її назва, насправді, так само звуконаслідувальна, тільки з’явилася настільки давно, що встигла протягом століть зазнати гармонійної асиміляції та спрощення приголосних. Звуконаслідувальна назва індоєвропейського походження *gheghAug'- (*ge-gu-g'-) дала прасл. *žе-gъz-а (жегъзуля, жегозуля), а пізніша асиміляція (зегзиця, зигзиця, зогзуля), як у випадку заліза, і нерегулярне випадіння приголосного г (зозуля) довершили справу. Та незважаючи на таку поважну старість, наша зозуля все ще продовжує кукати, кукукати чи кувати, що має також свої корені.