Горожанин - горожанство
В продовження теми усталення української суспільно-політичної лексики (див. про спробу Куліша).
Громадянин «особа, яка належить до постійного населення якої-небудь держави і має відповідні права та обов’язки», громадянство «належність особи до складу громадян». Таке складне значення заступило в сучасній мові давніше і локальніше «учасник (зборів) сільської общини, громади». Можна бачити за книжними суфіксами (-янин, -ство), що зв’язка громада-громадянин-громадянство є калькою якоїсь іншої, очевидно, книжної лексеми. Серед варіантів, що побутували у XIX ст. (підданий, обиватель, общинник, мирянин, житель), в літературній мові тривалий час переважав той самий книжний, від якого наша зв’язка і отримала свої суфікси - горожанин-горожанство.
Кілька прикладів:
• «Такі філософи звали себе космополітами, тобто світовими горожанами», «нові філософи вже років 100 тому назад досить виробили думку про світове горожанство» М. Драгоманов
• «Ся партія бажала захопити в свої руки державну власть не на те, аби знищити її і дати всім горожанам якнайповнішу і найширшу свободу.» І. Франко
• «Горожанином краю робить не давність оселення, не земля, не капітал, а тільки почуття солідарності з народними ідеалами та праця для їх здійснення.» І. Франко
• «...Шевченко, ...певний і глибокий патріот-горожанин рідної України,...» О. Кониський, 1898
• «він бажає війни з Туреччиною, а не горожанської війни в сім королівстві», «свідків тому богато між горожанами нашої батьківщини», «Вважаючи на ... надане йому польське горожанство» М. Грушевський
• «...смутний образ горожанина без отечества...» А. Волошин, 1923
• «...під блакитним небом південно-східної республіки комун, яка завжди була ареною горожанських сутичок» М. Хвильовий, 1926
• «Він ... мав чехословацьке горожанство» В. Ґренджа-Донський
• «...Українців в США, не тільки горожан, але й новоприбулих, що ще не мають горожанства, беруть обов’язково до амер. армії ...» С. Бандера, 1951
• «...цим показали себе чесним і вірнопідданим горожанином своєї батьківщини» П. Колесник, 1959 [СУМ, 1971, Т.2, С.137.]
• «...прийшлося тепер йому сповнити горожанську повинність, іще мав тепер відслужити три літа при війську» С. Ковалів, 1960
• «Український правопис» (§ 124, п. 2) цитує Франка: «мирних і вірноконституційних горожан»
Така послідовність город-горожанин-горожанство була природним розвитком на східнослов’янському ґрунті понять civis-civitas, цсл. град-гражданин-гражданство, які добре представлені в мовах, що віддавали данину класичним. Вона найдовше протрималася в західноукраїнському, особливо, закарпатському вжитку, а на підросійській Україні лексема була витіснена до застарілих соціальними експериментами, які винесли на перше місце не «жителя міста», городянина, а селянина, для котрого зрозумілішим об’єднанням була громада. Цьому значною мірою допомогла втрата в попередній період літературною мовою іменника город у значенні «населений пункт», що його надійно заступило місто.
Порівняльна табличка
[в квадратних дужках застарілі, діалектні та маловживані слова]
польський вплив
вплив книжної мовиmiasto
місто
[гóрод]градъ
[мЂстичъ, мЂсчянинъ]
[городинець, городчанин] mieszczaninміщанинмістянин,городянин[горожанин]граж(д)анинъmieszczaństwoміщанство
-[городянство][горожанство]граж(д)анство
український словник