Соляні шахти Соледару
Промисловий туризм є в світі досить популярним, але в Україні він майже не розвинений. Втім в нас є кілька підприємств, які можна відвідати та дуже цікаво провести час. Одне з таких - державне підприємство «Артемсіль». Це одне з найбільших подібних підприємств у світі. Утворене воно було в 1976 році і зараз складається з п'яти шахт, на яких постійно ведеться видобуток солі. За радянських часів на цьому підприємстві вироблялось більше третини всієї кам’яної солі СРСР.
Запаси солі тут досить великі: тут залягає п’ять пластів солі завширшки від 7 до 45 метрів під невеликим нахилом (близька чотирьох градусів), а зараз розробляється лише два пласта на глибині до 400 метрів. Добувають сіль буровими машинами, які залишають після себе великі камери, при цьому буро-вибухові роботи не ведуться. Далі ж вагонами та конвеєрами сіль транспортують нагору. І, хоча кожного року на поверхню підіймають величезну кількість солі, розроблено лише 3% запасів, яки є в родовищі. Тож солі вистачить ще надовго.
Всі ходи знаходяться всередині пласта і абсолютно сухі. Вода - це найбільший головний біль шахтарів. Бо якщо в сухому стані додаткового зміцнення стани та стеля не потребує, то при потраплянні води все навколо починає інтенсивно руйнуватися.
Хоча місце це дуже цікаве, дістатися сюди самостійно досить складно. Воно й не дивно - державні підприємства вони такі. Найпростіше це зробити за допомогою невеличких туристичних фірм, які збирають групи на подібні екскурсії сюди в Соледар, в Святогірську лавру та інші туристичні місця. Втім і самому теж можна спробувати, але чи є вільні місця в групах дізнатися можна тільки напередодні, а забронювати місце заздалегідь реально неможливо. Ще можна спробувати зібрати велику групу друзів, але з тим теж є безліч проблем: записуватися треба заздалегідь, бо влітку всі вихідні зазвичай зайняті на місять-два наперед, плюс передплату треба вносити в повному обсязі. Хоча зараз може це не так актуально, все ж прифронтова зона.
Всередині дуже цікаво. Щоб зайти в шахту потрібно пройти через кілька гермодверей. Наскільки я зрозумів тиск всередині шахти та назовні трохи відрізняється. Далі потрібно розписатися за техніку безпеки, отримати каску, після чого нарешті чергову групу спускають на великому ліфті вниз. Туристичний рівень знаходиться на глибині 288 метрів, а температура там постійно дорівнює 15 градусам, тож теплі речи забувати не варто. Спуск теж своєрідна пригода. Як пояснюють, кожен такий спуск коштує дорого, тож людей набивають в той ліфт як консерви в банку - ні поворухнутися, ні здихнути.
В одній із відпрацьованих виробок розміщується спелеосанаторій, в якому проводиться лікування захворювань органів дихання. Він досить великий, бо одночасно тут можуть лікуватися до сотні пацієнтів. Під землею багато чого цікавого зроблено з солі, є соляна пальма, можна придбати соляні світильники. Майже всі соляні світильники, що продаються по ринках та епіцентрах виготовляють з артемівської солі. В якийсь з шахт навіть кажуть є підземна церква, де можна обвінчатися, але на власні очі її побачити не довелося. Ще кажуть, що тут цілющі стіни, якщо притулитися до них, то всі хвороби підуть геть.
А найцікавіше, як на мене, це побачити одну з двох величезних підземних камер, що мають висоту 27 метрів і більше 100 метрів в довжину. Тут запросто можна пограти в футбол (ворота там є), тому ті хто в курсі беруть м’яч з собою. В цій камері на Новий Рік інколи ставлять величезну ялинку, а гарна акустика дозволяє проводити виступи симфонічних оркестрів. В загалом, вражає.
Можна ще почитати:
- Бахмутська штольня
- Блакитні озера Красного Лиману
Запаси солі тут досить великі: тут залягає п’ять пластів солі завширшки від 7 до 45 метрів під невеликим нахилом (близька чотирьох градусів), а зараз розробляється лише два пласта на глибині до 400 метрів. Добувають сіль буровими машинами, які залишають після себе великі камери, при цьому буро-вибухові роботи не ведуться. Далі ж вагонами та конвеєрами сіль транспортують нагору. І, хоча кожного року на поверхню підіймають величезну кількість солі, розроблено лише 3% запасів, яки є в родовищі. Тож солі вистачить ще надовго.
Всі ходи знаходяться всередині пласта і абсолютно сухі. Вода - це найбільший головний біль шахтарів. Бо якщо в сухому стані додаткового зміцнення стани та стеля не потребує, то при потраплянні води все навколо починає інтенсивно руйнуватися.
Хоча місце це дуже цікаве, дістатися сюди самостійно досить складно. Воно й не дивно - державні підприємства вони такі. Найпростіше це зробити за допомогою невеличких туристичних фірм, які збирають групи на подібні екскурсії сюди в Соледар, в Святогірську лавру та інші туристичні місця. Втім і самому теж можна спробувати, але чи є вільні місця в групах дізнатися можна тільки напередодні, а забронювати місце заздалегідь реально неможливо. Ще можна спробувати зібрати велику групу друзів, але з тим теж є безліч проблем: записуватися треба заздалегідь, бо влітку всі вихідні зазвичай зайняті на місять-два наперед, плюс передплату треба вносити в повному обсязі. Хоча зараз може це не так актуально, все ж прифронтова зона.
Всередині дуже цікаво. Щоб зайти в шахту потрібно пройти через кілька гермодверей. Наскільки я зрозумів тиск всередині шахти та назовні трохи відрізняється. Далі потрібно розписатися за техніку безпеки, отримати каску, після чого нарешті чергову групу спускають на великому ліфті вниз. Туристичний рівень знаходиться на глибині 288 метрів, а температура там постійно дорівнює 15 градусам, тож теплі речи забувати не варто. Спуск теж своєрідна пригода. Як пояснюють, кожен такий спуск коштує дорого, тож людей набивають в той ліфт як консерви в банку - ні поворухнутися, ні здихнути.
В одній із відпрацьованих виробок розміщується спелеосанаторій, в якому проводиться лікування захворювань органів дихання. Він досить великий, бо одночасно тут можуть лікуватися до сотні пацієнтів. Під землею багато чого цікавого зроблено з солі, є соляна пальма, можна придбати соляні світильники. Майже всі соляні світильники, що продаються по ринках та епіцентрах виготовляють з артемівської солі. В якийсь з шахт навіть кажуть є підземна церква, де можна обвінчатися, але на власні очі її побачити не довелося. Ще кажуть, що тут цілющі стіни, якщо притулитися до них, то всі хвороби підуть геть.
А найцікавіше, як на мене, це побачити одну з двох величезних підземних камер, що мають висоту 27 метрів і більше 100 метрів в довжину. Тут запросто можна пограти в футбол (ворота там є), тому ті хто в курсі беруть м’яч з собою. В цій камері на Новий Рік інколи ставлять величезну ялинку, а гарна акустика дозволяє проводити виступи симфонічних оркестрів. В загалом, вражає.
Можна ще почитати:
- Бахмутська штольня
- Блакитні озера Красного Лиману