Украинцы одещины отказываются от своего языка, 1870-е.
Известный харьковский лингвист Ю. Шевелёв цитирует агронома, общественного деятеля и издателя Евгения Чекаленко. Тот в воспоминаниях о своих школьных друзьях пишет о атмосфере и причинах, почему в Одесской области украинцы стеснялись говорить на родном языке:
й самі селяни частенько соромилися говорити українською мовою і, розмовляючи з людьми вищих кляс, намагалися вставити стільки російських слів, скільки могли. Розповідаючи про своїх шкільних товаришів, Чикаленко (86) згадує: «Але характеристично, що найменше говорили українською мовою ... селянські хлопці, оті земські вихованці; вони одні й соромилися рідної мови і не признавалися до неї ... мабуть, бажаючи швидше позбутися отого тавра - "мужицтва"». Тож немає чого дивуватися, коли пізніше, десь коло 1903 року, як постало питання про українські початкові школи, то декотрі батьки протестували проти 16 цього. Їм здавалося, що тоді їхні діти навіки зостануться мужиками, а тепер, мовляв, хоч дехто з них «виучується на вчителів, попів, лікарів, а то вже годі буде!» (Чикаленко 349. Твердять, одначе, що 1905 року під петицією про українські початкові школи зібрано «багато тисяч» підписів [411])
В советское время русификация шла по тому же лекалу, все ВУЗы на русском, хочешь что-то большее чем рабочая специальность - лучше в русскую школу.
З.Ы. Добавлю прямые цитаты из Чикаленко:
Є. Чикаленко, "Спогади. 1861-1907", ст. 86
Взято з Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900-1941), 1987, ст. 6
В тему: Міністра освіти УРСР під суд за національну та расову дискримінацію українців Одеси, 1965 р.