Це не стiльки просунутi, скiльки пиночетнутi на всю голову. Хвороба, поширена серед пострадянськоъ iнтелигенцiъ. Часто супроводжуэться паранойэю а-ля "Носороги" Максимовачи "Мосоквський процес" Буковського. Нiчого, ще поколiння мине i, думаю, пройде.
Особисто для мене політкоректність це перш за все визнання за людиною право бути іншою, але при цьому нормальною (тобто якщо людині подобається Стас Михайлов чи все таке рожеве, то це не означає, що така людина хвора і її треба знищити або, хоча б, перевиховати у правильну сторону). І ще, як певне доповнення, теза (нібито належить Умберто Еко), що "толерантність починається з того, що потрібно поставити межу нестерпному" (Табачник в його нинішній іпостасі є прикладом такого нестерпного, нмд).
А коли люди не плюють один одному у вічі просто потому, що бояться отримати в пику - це не політкоректність, це слабкість.
От бачте як все індивідуально. Комусь блискітки, комусь ще що... особисто я частенько влітку ношу сандалі зі шкарпетками, але мені не подобається, коли у жінок виглядає нижня білизна з під одягу (хоча бретельки бюстгалтера це один період ніби навіть було модною). Власне щоб я, в шкарпетках під сандалями, зустрівшись з якоюсь жінкою, у якої виднілись би над джинсами рожеві трусики зі стразіками, не кинулись одне одного душити і корисна толерантність. :) А так ми просто подумаємо одне про одного: "Боже, яка відсутність смаку буває у людей!" і підемо собі спокійно далі.
Браво, влучно! Це протез совісти й порядности. І дійсно "китайські церемонії". Й дійсно пережиток "совєтського інтернаціоналізму" багато в чому, власне й агресивно вимагають толерантности та політкоректности саме "совєтські люди", котрі болісно сприймають українську дійсність довкола, її десовєтизацію, не можуть змиритися із крахом їхніх давно вже сформованих стереотипів.
А за моїми спостереженнями, найбільше політкоректністю переймаються ті, хто орієнтований на європейські цінності. А от агресивно нападають на толерантність та політкоректність якраз носії совкового мислення - не дивно, в радянському суспільстві була досить популярна зневага на етнічному ґрунті. Саме людям тоталітарного світогляду важко сприйняти толерантність.
Дійсно, "найбільше політкоректністю переймаються ті, хто орієнтований на європейські цінності". І, дійсно, "агресивно нападають на толерантність та політкоректність якраз носії совкового мислення" (попри всю мою нелюбов до таких штампів, як "совкове мислення" та "європейські цінності", але хай буде). Але що цікаво: коли носії "совкового мислення" були при силі, вони таки теж були страшенними борцями за політкоректність. Імхо, в радянському суспільстві (принаймні пізньому), може й була "зневага на етнічному ґрунті", проте будь-які публічні зневажливі вислови були немислимі, тобто була справжнісінька тобі політкоректність: "мову ненависті" використовувати - зась, а там хоч трава не рости. В зв'язку з цим в мене виникає два питання: а чи не справді політкоректність є просто ще однією "дубинкою" тих, що нині "при силі"? І друге... ну і сильно така політкоректність тому радянському суспільствові допомогла? Все імхо, звичайно.
Дуже цікава стаття про політкоректність була кілька років тому в "Критиці" (на жаль, на новому критиківському сайті її не знайшла, тому подаю з іншого сайту): http://kritiki.net/2002/03/02/obstavannya-za-upalix-i-sud-lincha На жаль, для пострадянського простору стаття і далі залишається актуальною.
У статті навели мою улюблену аналогію з сяканням в занавіску. Як сміє хтось забороняти вільній людині сякатися, коли це природно, бо всі предки сякалися і не знали про новомодні нав’язувані хустки? Не треба нам вашої тоталітарної культури.
Можна трішки продовжити цю аналогію і привести приклад медичної школи, яка радить не сякатися взагалі, оскільки це не допомагає, а тільки маскує хворобу і подразнює слизову оболонку. Краще вже потерпіти день-два "бульку з носа", ніж кілька тижнів мучитися.
Можна і так. Річ у тім, що політкоректність сама по собі не знищує упередженостей, самої потреби «сякнутися».
Розкажу про себе. Вперше я побачив чорношкіру людину в кінці 70-х у київському зоопарку. Як відвідувача, звісно, а не те, що можна подумати. Зустріч з негром мене, радянську дитину страшенно вразила. Я ще нічого не знав про колір шкіри, але вперше побачив Іншого. Друга зустріч сталася в Одесі, через кілька років. По одеській вулиці просто на мене йшов негр і пив молоко з особливої одеської пляшки з вузьким горлишком. Контраст підкреслював інакшість. Я вже знав дещо про відмінності, встиг одержати в початковій школі порцію радянської пропаґанди про поміч дітям Африки та пригноблені народи, був обізнаний про поділ людства на раси, але безпосередня зустріч перекреслила всю теорію. Я витріщився і не міг збагнути, що зі мною.
І з того часу майже нічого не змінилося. Емоції зустрічі з іншим нікуди не діваються. Тільки культурні обмеження дозволяють нині не поводитися, як у дитинсктві.
Наскільки я розумію, політкоректність не винищує дискримінації певних груп, вона тільки називає ці явища нібито не образливо для тих, хто цю дискримінацію потерпає і, таким чином, залежить дуже від культурного коду поведінки що домінує у суспільстві. Політкоректність камуфлює неприємні явища дискримінації.
"It's only half true that Jews created, spread Political Correctness to destroy Western Civilization, although the Frankfurt School is certainly their partner in crime."
Я на мене, політкоректність примушує говорити як вимагається "етикетом", а не як відчуваєш, нібито щоб не образити. Там само показано, як та ж сама зброя вживалась у совку для означення паралельної страшній та безжальній реальності, міфічної "дійсності", також вона вживалася у США, але з іншими намірами та у іншому контексті. Кажеться, що полікоректність то не народна мова, а інгенірована. Вона може "захистити" від вербальної агресії (чи може?) тих, хто чує окремі слова, але не може тих, хто аналізує зміст повідомлень. Тому що ми сприймаємо повідомлення на різних рівнях, ставлення до політкоректності різне
( ... )
Comments 343
Reply
Reply
А коли люди не плюють один одному у вічі просто потому, що бояться отримати в пику - це не політкоректність, це слабкість.
Reply
Reply
Власне щоб я, в шкарпетках під сандалями, зустрівшись з якоюсь жінкою, у якої виднілись би над джинсами рожеві трусики зі стразіками, не кинулись одне одного душити і корисна толерантність. :) А так ми просто подумаємо одне про одного: "Боже, яка відсутність смаку буває у людей!" і підемо собі спокійно далі.
Reply
Reply
Reply
Це протез совісти й порядности.
І дійсно "китайські церемонії".
Й дійсно пережиток "совєтського інтернаціоналізму" багато в чому, власне й агресивно вимагають толерантности та політкоректности саме "совєтські люди", котрі болісно сприймають українську дійсність довкола, її десовєтизацію, не можуть змиритися із крахом їхніх давно вже сформованих стереотипів.
Reply
Reply
В зв'язку з цим в мене виникає два питання: а чи не справді політкоректність є просто ще однією "дубинкою" тих, що нині "при силі"? І друге... ну і сильно така політкоректність тому радянському суспільствові допомогла?
Все імхо, звичайно.
Reply
http://kritiki.net/2002/03/02/obstavannya-za-upalix-i-sud-lincha
На жаль, для пострадянського простору стаття і далі залишається актуальною.
Reply
Reply
Reply
Розкажу про себе. Вперше я побачив чорношкіру людину в кінці 70-х у київському зоопарку. Як відвідувача, звісно, а не те, що можна подумати. Зустріч з негром мене, радянську дитину страшенно вразила. Я ще нічого не знав про колір шкіри, але вперше побачив Іншого. Друга зустріч сталася в Одесі, через кілька років. По одеській вулиці просто на мене йшов негр і пив молоко з особливої одеської пляшки з вузьким горлишком. Контраст підкреслював інакшість. Я вже знав дещо про відмінності, встиг одержати в початковій школі порцію радянської пропаґанди про поміч дітям Африки та пригноблені народи, був обізнаний про поділ людства на раси, але безпосередня зустріч перекреслила всю теорію. Я витріщився і не міг збагнути, що зі мною.
І з того часу майже нічого не змінилося. Емоції зустрічі з іншим нікуди не діваються. Тільки культурні обмеження дозволяють нині не поводитися, як у дитинсктві.
Reply
http://en.wikipedia.org/wiki/Political_correctness
Наскільки я розумію, політкоректність не винищує дискримінації певних груп, вона тільки називає ці явища нібито не образливо для тих, хто цю дискримінацію потерпає і, таким чином, залежить дуже від культурного коду поведінки що домінує у суспільстві. Політкоректність камуфлює неприємні явища дискримінації.
Якась дискусія з інтернету у якій кажеться що серед совєтов та ідеологів в усьому світі було багато жидів, от вони і придумали політкоректність:
"It's only half true that Jews created, spread Political Correctness to destroy Western Civilization, although the Frankfurt School is certainly their partner in crime."
Reply
Reply
А ще це спекулювання, намагання подати себе жертвою й будь-що домогтися каяття за дійсні й вигадані кривди. Примусити виправдовуватися.
Reply
Reply
Leave a comment