Дуже цікава стаття про політкоректність була кілька років тому в "Критиці" (на жаль, на новому критиківському сайті її не знайшла, тому подаю з іншого сайту): http://kritiki.net/2002/03/02/obstavannya-za-upalix-i-sud-lincha На жаль, для пострадянського простору стаття і далі залишається актуальною.
У статті навели мою улюблену аналогію з сяканням в занавіску. Як сміє хтось забороняти вільній людині сякатися, коли це природно, бо всі предки сякалися і не знали про новомодні нав’язувані хустки? Не треба нам вашої тоталітарної культури.
Можна трішки продовжити цю аналогію і привести приклад медичної школи, яка радить не сякатися взагалі, оскільки це не допомагає, а тільки маскує хворобу і подразнює слизову оболонку. Краще вже потерпіти день-два "бульку з носа", ніж кілька тижнів мучитися.
Можна і так. Річ у тім, що політкоректність сама по собі не знищує упередженостей, самої потреби «сякнутися».
Розкажу про себе. Вперше я побачив чорношкіру людину в кінці 70-х у київському зоопарку. Як відвідувача, звісно, а не те, що можна подумати. Зустріч з негром мене, радянську дитину страшенно вразила. Я ще нічого не знав про колір шкіри, але вперше побачив Іншого. Друга зустріч сталася в Одесі, через кілька років. По одеській вулиці просто на мене йшов негр і пив молоко з особливої одеської пляшки з вузьким горлишком. Контраст підкреслював інакшість. Я вже знав дещо про відмінності, встиг одержати в початковій школі порцію радянської пропаґанди про поміч дітям Африки та пригноблені народи, був обізнаний про поділ людства на раси, але безпосередня зустріч перекреслила всю теорію. Я витріщився і не міг збагнути, що зі мною.
І з того часу майже нічого не змінилося. Емоції зустрічі з іншим нікуди не діваються. Тільки культурні обмеження дозволяють нині не поводитися, як у дитинсктві.
В мене подібні емоції виникли при інших обставинах - коли я вже досить впевнено почала розуміти польську мову і читати видані в Польщі книжки. Всіма, що називається, фібрами душі я відчула, наскільки це є Іншим та Незвичним. А ще подібне відчуття було при читанні книжок, виданих у 20-х роках, точно пам"ятаю, що першим таким "іншим" було "Подорож Леонардо і прекрасної Альчести" Майка Йогансена.
як я вже казала, яка опінія, така й толерація. якщо людина береться писати про речі, в яких не тямить ні уха, ні рила -- що часто трапляється як у нас, так і в Росії, недивно, що в результаті виходить незрозуміле нєчто. звичайно, мені не до вподоби погано написані тексти, які демонструють невігластво авторів і перекручують те, про що розповідають.
чи ви воліли б, аби я витратила кілька годин свого часу на те, аби розписати, в чому саме він неправий, де він збрехав, а де недочув?
Хоч цей коментар і не до мене, але напишіть, люба Мері, напишіть, будь ласка. І прошу не сприймати все, написане мною, аж дуже всерйоз :-) - це тільки спроба розібратися, чи достатньо нам для спілкування з іншими людьми звичайної ввічливості і почуття доречності (не вживатиму занадто гучне слово - такту), чи потрібна ще й теоретична підготовка з політкоректності?
На спілкування в такому стилі краще взагалі не гаяти часу.
А з посилань на ваші міркування досить важко збагнути, що саме вам не подобається в статті Тимофєєвського - там досить доступно пояснюється користь від коректності. Особливо тут:
Вони-бо розуміють, що здоровий білий гетеросексуальний чоловік з університетським дипломом, може, й абсолютна більшість, але взагалі-то - абсолютна фікція: завжди трапиться хтось здоровіший, біліший, гетеросексуальніший, із престижнішим університетським дипломом, і для нього ви конечно будете Людиною-слоном
( ... )
Світські люди недарма так не люблять бачити страждання. І недарма бояться чужих мук дужче за свої. ------- трохи офф: помітила, що люди дуже соромляться,а скоріше бояться виразити своє співчуття комусь в трагічних відносинах. прийти на похорони чи бодай позвонити по телефону - багатьом просто несила. розглядаю це як інфантильне бажання уникнути порушення свого комфорту, навіть на хвилину.
http://kritiki.net/2002/03/02/obstavannya-za-upalix-i-sud-lincha
На жаль, для пострадянського простору стаття і далі залишається актуальною.
Reply
Reply
Reply
Розкажу про себе. Вперше я побачив чорношкіру людину в кінці 70-х у київському зоопарку. Як відвідувача, звісно, а не те, що можна подумати. Зустріч з негром мене, радянську дитину страшенно вразила. Я ще нічого не знав про колір шкіри, але вперше побачив Іншого. Друга зустріч сталася в Одесі, через кілька років. По одеській вулиці просто на мене йшов негр і пив молоко з особливої одеської пляшки з вузьким горлишком. Контраст підкреслював інакшість. Я вже знав дещо про відмінності, встиг одержати в початковій школі порцію радянської пропаґанди про поміч дітям Африки та пригноблені народи, був обізнаний про поділ людства на раси, але безпосередня зустріч перекреслила всю теорію. Я витріщився і не міг збагнути, що зі мною.
І з того часу майже нічого не змінилося. Емоції зустрічі з іншим нікуди не діваються. Тільки культурні обмеження дозволяють нині не поводитися, як у дитинсктві.
Reply
Reply
Reply
українською це називається "що недочув, то збрехав".
Reply
Reply
якщо людина береться писати про речі, в яких не тямить ні уха, ні рила -- що часто трапляється як у нас, так і в Росії, недивно, що в результаті виходить незрозуміле нєчто.
звичайно, мені не до вподоби погано написані тексти, які демонструють невігластво авторів і перекручують те, про що розповідають.
чи ви воліли б, аби я витратила кілька годин свого часу на те, аби розписати, в чому саме він неправий, де він збрехав, а де недочув?
Reply
Reply
нащо розбирати маячню інших, коли можна писати свою власну? :)
ось, наприклад, мій текст кількарічної давнини -- якраз про політкоректність:
http://feminism-ua.livejournal.com/857968.html
Reply
Reply
http://maryxmas.livejournal.com/3302945.html
Reply
Reply
А з посилань на ваші міркування досить важко збагнути, що саме вам не подобається в статті Тимофєєвського - там досить доступно пояснюється користь від коректності. Особливо тут:
Вони-бо розуміють, що здоровий білий гетеросексуальний чоловік з університетським дипломом, може, й абсолютна більшість, але взагалі-то - абсолютна фікція: завжди трапиться хтось здоровіший, біліший, гетеросексуальніший, із престижнішим університетським дипломом, і для нього ви конечно будете Людиною-слоном ( ... )
Reply
-------
трохи офф: помітила, що люди дуже соромляться,а скоріше бояться виразити своє співчуття комусь в трагічних відносинах. прийти на похорони чи бодай позвонити по телефону - багатьом просто несила.
розглядаю це як інфантильне бажання уникнути порушення свого комфорту, навіть на хвилину.
Reply
Leave a comment