На спілкування в такому стилі краще взагалі не гаяти часу.
А з посилань на ваші міркування досить важко збагнути, що саме вам не подобається в статті Тимофєєвського - там досить доступно пояснюється користь від коректності. Особливо тут:
Вони-бо розуміють, що здоровий білий гетеросексуальний чоловік з університетським дипломом, може, й абсолютна більшість, але взагалі-то - абсолютна фікція: завжди трапиться хтось здоровіший, біліший, гетеросексуальніший, із престижнішим університетським дипломом, і для нього ви конечно будете Людиною-слоном.
Світські люди недарма так не люблять бачити страждання. І недарма бояться чужих мук дужче за свої. Вони добре знають, що їхній комфорт безпосередньо залежить від комфорту довколишніх людей. У нерозумінні цього основного закону - корінне новаторство старого радянського та теперішнього новоросійського світу, щиро переконаного в тому, що співрозмовника треба елегантно шити в дурні. Світська людина над усе боїться заскочити ближнього у такому нещасливому становищі, з чорними вона хоче мати вигляд чорної, серед інвалідів - безрукої, а з папуасами їсти руками. І це не висока моральність, не людяність, не система поглядів і навіть не виховання, а інстинктивний спосіб вижити.
Світські люди недарма так не люблять бачити страждання. І недарма бояться чужих мук дужче за свої. ------- трохи офф: помітила, що люди дуже соромляться,а скоріше бояться виразити своє співчуття комусь в трагічних відносинах. прийти на похорони чи бодай позвонити по телефону - багатьом просто несила. розглядаю це як інфантильне бажання уникнути порушення свого комфорту, навіть на хвилину.
Це залежить від типу особистості. Наприклад, особисто я, якби сталось щось справді трагічне, бажала б усамітнитись на якийсь час, і висловлення співчуття мене б тільки дратувало. Відповідно, й інших за таких обставин не хотіла б турбувати - хай людина переживе своє горе, їй ще тільки бракувало влізливості інших.
Організацію похорону я б намагалась максимально перекласти на співробітників похоронного бюро. І обійшлась би мінімумом, поминок точно б не влаштовувала. Просто для мене горе, особливо якщо воно глибоке - це надто індивідуальне почуття, яким можна поділитись хіба що з найглибшими людьми, а інші тільки б заважали.
А з посилань на ваші міркування досить важко збагнути, що саме вам не подобається в статті Тимофєєвського - там досить доступно пояснюється користь від коректності. Особливо тут:
Вони-бо розуміють, що здоровий білий гетеросексуальний чоловік з університетським дипломом, може, й абсолютна більшість, але взагалі-то - абсолютна фікція: завжди трапиться хтось здоровіший, біліший, гетеросексуальніший, із престижнішим університетським дипломом, і для нього ви конечно будете Людиною-слоном.
Світські люди недарма так не люблять бачити страждання. І недарма бояться чужих мук дужче за свої. Вони добре знають, що їхній комфорт безпосередньо залежить від комфорту довколишніх людей. У нерозумінні цього основного закону - корінне новаторство старого радянського та теперішнього новоросійського світу, щиро переконаного в тому, що співрозмовника треба елегантно шити в дурні. Світська людина над усе боїться заскочити ближнього у такому нещасливому становищі, з чорними вона хоче мати вигляд чорної, серед інвалідів - безрукої, а з папуасами їсти руками. І це не висока моральність, не людяність, не система поглядів і навіть не виховання, а інстинктивний спосіб вижити.
Reply
-------
трохи офф: помітила, що люди дуже соромляться,а скоріше бояться виразити своє співчуття комусь в трагічних відносинах. прийти на похорони чи бодай позвонити по телефону - багатьом просто несила.
розглядаю це як інфантильне бажання уникнути порушення свого комфорту, навіть на хвилину.
Reply
Reply
загальноприйнята традиція в подібних випадках теж певний суспільний штрих.
Reply
Reply
Leave a comment