Розлучення мирні і немирні
Циганська любов
Ор.Левицький:
«У випадку невірності дружини чоловік міг оголосити про це уряду і просити взяти її під арешт аж до судового вироку. Але він міг і простити її або дати їй розлучення і тим звільнити її від кримінальної відповідальності, оскільки в той час навіть на вбивство і на інші тяжкі злочини дивилися насамперед як на дії, що порушують чиїсь приватні інтереси, і, якщо, наприклад, вбивця чи спокусник чужої дружини мирився з потерпілими (у випадку вбивства - з найближчими родичами вбитого) і діставав від них прощення, то суд звільняв його від покарання. (Цю ж рису успадкувало і судочинство Гетьманщини, порівняймо з оцим 1 2 ) Саме такий випадок трапився в 1581 році в сім’ї Януша Бенедиктовича Глинського, «служебника» тобто підлеглого боярина князя Костянтина Острозького. В лютому цього року він зробив таку заяву перед гродським володимирським урядом:
«Вашій милості, пане підстаросто, відомо, що недавно при допомозі відряджених нами посланців я відшукав тут, у Володимирі, дружину мою Катерину Криківну, що втекла була від мене, і привів її до вашої милості для закриття її під варту. В той час моя дружина відмовлялася визнати мене своїм чоловіком і називала таким іншого, а саме Івана Щаурського, але потім, опам’ятавшись і «взявши Бога в сердце», визнала себе моєю дружиною і через посередництво своїх і моїх приятелів стала благати мене, щоб я, простивши все злеє, що вона заподіяла, звільнив її від подружжя зі мною. Прислухавшись до приятелів і помітивши, що вона справжньої любові супружої і «щирого сердца» до мене не має, я звільняю її перед вашою милістю на вічні часи від себе «з стану святого малженского» і наперед не матиму до неї жодного діла і нічого від неї не добиватимусь. Вільна вона з тим своїм мужем, якого зараз має, з Іваном Щаурським, як зі справжнім «шлюбним» мужем жити в подружжі, доки на те воля Божа буде. А коли б той муж її, Щаурський, раніше від неї помер, то вона матиме право знову заміж піти, але тільки «за нашу нацею», за чоловіка «закону греческого, або рымского и инших»».
Ким же був той Іван Щаурський, раз він не вписувався у вельми широко окреслену спільноту «нашої нацеї» і не дотримувався закону ні грецького, ні римського, ні іншого? (припускаю, що під «іншим» мався на увазі якийсь напрямок протестантства). Це стане зрозумілим з наступного запевнення збіглої дружини.
«Присутня тут же в уряді Катерина Щаурська - в акті вона називається саме цим іменем - виявила згоду на все раніше викладене, додавши, що вона колишнього свого мужа Януша Глинського на вічні часи «з стану малженского выпустила и волным учинила и дала ему вольность с другою жоною ся оженити», пообіцявши ніяких утруднень і «шкоды» не чинити під зарукою обох сторін у 200 кіп грошей литовських і такої ж суми на користь короля.
«А коли б я, - додала вона. - цієї постанови не виконала і, овдовівши по смерті мужа мого, Щаурського, пішла заміж «за нацею народу цыганского» то не інакше, як смертю маю бути за те карана»»
Отож, причиною, яка обурила зрадженого чоловіка, виявилося у значній мірі те, що колишня дружина воліла не його, а цигана, вибір, що й казати, і на пізніші часи доволі неординарний. Побоюючись, чи не ввійшла вона в смак життя циганського і чи не вибере собі наступного чорнявого супутника життя, Януш Глинський і наполіг на застереженнях щодо її можливого третього шлюбу. Хоча про самого Івана Щаурського нібито нічого поганого і не скажеш, суд, принаймні, трактує його як рівнорядного учасника справи і він навіть в стані викласти звичайну грошову заруку.
«Нарешті виступив тут же присутній Іван Щаурський і заявив, що віднині він дає обітницю не чинити нічого злого Янушу Глинському, його братам і родичам, їх слугам і підданим і не посягати на їх здоров’я, під закладом у 200 кіп грошей; а Януш, зі свого боку, дав таку ж обітницю Щаурському».
Підсумовуючи таку не зовсім звичайну «інтернаціональну» колізію, Ор.Левицький пише таке:
«Як бачимо, розлучення в цьому випадку здійснюється у гродському суді завдяки самій тільки усній заяві обох членів подружжя і в присутності третьої особи, на користь якої чоловік формально відмовився від своїх подружніх прав, причому вельми характерною є та обставина, що незаконний зв’язок Катерини зі Щаурським, через який вона, з вимоги чоловіка, була ув’язнена і навіть могла бути, згідно зі Статутом, страчена, - цей зв’язок визнається вже законним шлюбом з того моменту, коли попередній чоловік визнав за ним цей характер і звільнив свою колишню дружину від шлюбу з собою. Важливо також те, що розірвання шлюбу навіть з причини явного прелюбодіяння дружини ґрунтується все-таки на взаємній, формально вираженій на те згоді обох членів подружжя».
Ор.Левицький:
«У випадку невірності дружини чоловік міг оголосити про це уряду і просити взяти її під арешт аж до судового вироку. Але він міг і простити її або дати їй розлучення і тим звільнити її від кримінальної відповідальності, оскільки в той час навіть на вбивство і на інші тяжкі злочини дивилися насамперед як на дії, що порушують чиїсь приватні інтереси, і, якщо, наприклад, вбивця чи спокусник чужої дружини мирився з потерпілими (у випадку вбивства - з найближчими родичами вбитого) і діставав від них прощення, то суд звільняв його від покарання. (Цю ж рису успадкувало і судочинство Гетьманщини, порівняймо з оцим 1 2 ) Саме такий випадок трапився в 1581 році в сім’ї Януша Бенедиктовича Глинського, «служебника» тобто підлеглого боярина князя Костянтина Острозького. В лютому цього року він зробив таку заяву перед гродським володимирським урядом:
«Вашій милості, пане підстаросто, відомо, що недавно при допомозі відряджених нами посланців я відшукав тут, у Володимирі, дружину мою Катерину Криківну, що втекла була від мене, і привів її до вашої милості для закриття її під варту. В той час моя дружина відмовлялася визнати мене своїм чоловіком і називала таким іншого, а саме Івана Щаурського, але потім, опам’ятавшись і «взявши Бога в сердце», визнала себе моєю дружиною і через посередництво своїх і моїх приятелів стала благати мене, щоб я, простивши все злеє, що вона заподіяла, звільнив її від подружжя зі мною. Прислухавшись до приятелів і помітивши, що вона справжньої любові супружої і «щирого сердца» до мене не має, я звільняю її перед вашою милістю на вічні часи від себе «з стану святого малженского» і наперед не матиму до неї жодного діла і нічого від неї не добиватимусь. Вільна вона з тим своїм мужем, якого зараз має, з Іваном Щаурським, як зі справжнім «шлюбним» мужем жити в подружжі, доки на те воля Божа буде. А коли б той муж її, Щаурський, раніше від неї помер, то вона матиме право знову заміж піти, але тільки «за нашу нацею», за чоловіка «закону греческого, або рымского и инших»».
Ким же був той Іван Щаурський, раз він не вписувався у вельми широко окреслену спільноту «нашої нацеї» і не дотримувався закону ні грецького, ні римського, ні іншого? (припускаю, що під «іншим» мався на увазі якийсь напрямок протестантства). Це стане зрозумілим з наступного запевнення збіглої дружини.
«Присутня тут же в уряді Катерина Щаурська - в акті вона називається саме цим іменем - виявила згоду на все раніше викладене, додавши, що вона колишнього свого мужа Януша Глинського на вічні часи «з стану малженского выпустила и волным учинила и дала ему вольность с другою жоною ся оженити», пообіцявши ніяких утруднень і «шкоды» не чинити під зарукою обох сторін у 200 кіп грошей литовських і такої ж суми на користь короля.
«А коли б я, - додала вона. - цієї постанови не виконала і, овдовівши по смерті мужа мого, Щаурського, пішла заміж «за нацею народу цыганского» то не інакше, як смертю маю бути за те карана»»
Отож, причиною, яка обурила зрадженого чоловіка, виявилося у значній мірі те, що колишня дружина воліла не його, а цигана, вибір, що й казати, і на пізніші часи доволі неординарний. Побоюючись, чи не ввійшла вона в смак життя циганського і чи не вибере собі наступного чорнявого супутника життя, Януш Глинський і наполіг на застереженнях щодо її можливого третього шлюбу. Хоча про самого Івана Щаурського нібито нічого поганого і не скажеш, суд, принаймні, трактує його як рівнорядного учасника справи і він навіть в стані викласти звичайну грошову заруку.
«Нарешті виступив тут же присутній Іван Щаурський і заявив, що віднині він дає обітницю не чинити нічого злого Янушу Глинському, його братам і родичам, їх слугам і підданим і не посягати на їх здоров’я, під закладом у 200 кіп грошей; а Януш, зі свого боку, дав таку ж обітницю Щаурському».
Підсумовуючи таку не зовсім звичайну «інтернаціональну» колізію, Ор.Левицький пише таке:
«Як бачимо, розлучення в цьому випадку здійснюється у гродському суді завдяки самій тільки усній заяві обох членів подружжя і в присутності третьої особи, на користь якої чоловік формально відмовився від своїх подружніх прав, причому вельми характерною є та обставина, що незаконний зв’язок Катерини зі Щаурським, через який вона, з вимоги чоловіка, була ув’язнена і навіть могла бути, згідно зі Статутом, страчена, - цей зв’язок визнається вже законним шлюбом з того моменту, коли попередній чоловік визнав за ним цей характер і звільнив свою колишню дружину від шлюбу з собою. Важливо також те, що розірвання шлюбу навіть з причини явного прелюбодіяння дружини ґрунтується все-таки на взаємній, формально вираженій на те згоді обох членів подружжя».