Розлучення мирні і немирні
Розлучення з релігійних причин
Нагадаю, що такий люксус, як розлучення, дозволяла своїм вірним саме православна церква. Католицька ж не мала змоги припинити взаємні страждання безповоротно розсвареного подружжя навіть тоді, коли йшлося про такі кричущі випадки як з Гальшкою Острозькою чи Ганною Монтовт. На жаль, не дуже знаю, як у цьому відношенні справлялися іудеї. Хоча далі описаний випадок стосується саме такої пари.
«Зміна релігії одним з подружжя також могла вважатися достатньою причиною для розірвання шлюбу, але розлучення і в цьому випадку відбувалося лише за умови взаємної згоди. Так, у 1589 р. слуга князя Костянтина Острозького, хрещений єврей Костянтин з Преворська зробив таку заяву перед гродським володимирським урядом:
«З доброї волі я прилучився до закону і віри християнської, а дружина моя Тіля Юськівна, не бажаючи зі мною у вірі християнській жити, просила мене, щоб я її «з стану малженського выпустил». І так я, згідно з вчиненою між нами постановою, ту жону мою «з стану малженського добровольно вызволяю и уже ее вызволил», і з цього часу вже не матиму до неї ніякого діла і цією заявою назавжди її «вызволяю и квитую».
Тут цікаве насамперед те, що створена місцевими звичаями форма розлучення застосовується і до розірвання шлюбу, укладеного за звичаями нехристиянської релігії. Отже, можливі були розлучення з цієї причини і між християнськими подружжями, особливо при частих тоді переходах з однієї конфесії в іншу і суперечках, які з цього приводу виникали. В 1649 році шляхтич Андрій Коморовський жалівся в луцькому гродському суді на те, що його теща посварила його з дружиною, з якою він прожив 29 років, навернула її і їхніх дітей у «руську віру» (з католицької), а тепер має намір довести справу до формального розлучення».
Ми, звичайно, вправі сумніватися, чи тут вся причина зводилася до різниці конфесій, чи долучилися якісь інші фактори. Численні змішані у релігійному сенсі подружжя часто жили цілком мирно, як, наприклад, князь Богуш Корецький і його дружина, що не менше п’яти раз змінювала віру.
Я ж продовжу, раз у нас з’явилася тема національних меншин, то от, слідом за євреями, ще й цигани.
Нагадаю, що такий люксус, як розлучення, дозволяла своїм вірним саме православна церква. Католицька ж не мала змоги припинити взаємні страждання безповоротно розсвареного подружжя навіть тоді, коли йшлося про такі кричущі випадки як з Гальшкою Острозькою чи Ганною Монтовт. На жаль, не дуже знаю, як у цьому відношенні справлялися іудеї. Хоча далі описаний випадок стосується саме такої пари.
«Зміна релігії одним з подружжя також могла вважатися достатньою причиною для розірвання шлюбу, але розлучення і в цьому випадку відбувалося лише за умови взаємної згоди. Так, у 1589 р. слуга князя Костянтина Острозького, хрещений єврей Костянтин з Преворська зробив таку заяву перед гродським володимирським урядом:
«З доброї волі я прилучився до закону і віри християнської, а дружина моя Тіля Юськівна, не бажаючи зі мною у вірі християнській жити, просила мене, щоб я її «з стану малженського выпустил». І так я, згідно з вчиненою між нами постановою, ту жону мою «з стану малженського добровольно вызволяю и уже ее вызволил», і з цього часу вже не матиму до неї ніякого діла і цією заявою назавжди її «вызволяю и квитую».
Тут цікаве насамперед те, що створена місцевими звичаями форма розлучення застосовується і до розірвання шлюбу, укладеного за звичаями нехристиянської релігії. Отже, можливі були розлучення з цієї причини і між християнськими подружжями, особливо при частих тоді переходах з однієї конфесії в іншу і суперечках, які з цього приводу виникали. В 1649 році шляхтич Андрій Коморовський жалівся в луцькому гродському суді на те, що його теща посварила його з дружиною, з якою він прожив 29 років, навернула її і їхніх дітей у «руську віру» (з католицької), а тепер має намір довести справу до формального розлучення».
Ми, звичайно, вправі сумніватися, чи тут вся причина зводилася до різниці конфесій, чи долучилися якісь інші фактори. Численні змішані у релігійному сенсі подружжя часто жили цілком мирно, як, наприклад, князь Богуш Корецький і його дружина, що не менше п’яти раз змінювала віру.
Я ж продовжу, раз у нас з’явилася тема національних меншин, то от, слідом за євреями, ще й цигани.