Розлучення мирні і немирні
Доволі давно, коли я тільки звикала до ЖЖ, довелося мені в темі «Атлантида» написати про одного з найяскравіших українських лівих, Зіновія Висоцького ( 1 2 ) Тобто, сама я нічого мудрого не писала, а тільки помістила уривки зі спогадів та журнальних статей, де він згадувався, але завдяки цьому ми познайомилися з пані Іриною Гончаровою, членом сім’ї Висоцького. Пані Ірина розповіла, що готується до друку монографія, де більш докладно висвітлений його життєвий шлях, однак щось тоді застопорилося і випуск її у світ відклався. Тепер з радістю можу повідомити: нарешті ця монографія вийшла друком, бажаючі можуть познайомитися хоча б з фрагментами на Фейсбуку (ніяк не звикну до терміну «стіна») пані Ірини отут . Звичайно, бажано роздобути книжку повністю, думаю, довідаємося багато нового й цікавого про цю, здавалося б, безнадійно затоплену землю, яку можна назвати територією українських лівих чи, коротше, Атлантидою.
Я ж продовжу попередню тему, виклавши наступний епізод:
Розлучення через хворобу
Як бачимо з попереднього епізоду, хвороба могла бути претекстом для розлучення, хоча фактична причина його була іншою. Справжніх же розлучень з причини хвороби одного з подружжя було небагато, власне кажучи, знайшовся тільки один такий випадок і це на багато документально засвідчених подяк одного з членів подружжя іншому за опіку під час хвороби (промовиста цитата: княгиня Ганна Сангушківна Кошерська дякує чоловіку, князю Леву Олександровичу, «за великую литость до хороб ея частых», що він «на лекарства и на докторы, улечаючи здоровье ея, великий кошт и немалыми сумами для нея принял, не брыдячися ни в чом хоробы ея сродзе страшливое, як належит верному, цнотливому, правому малженкови»).
Що характерно, в описаному далі випадку розлучення відбулося саме з ініціативи хворого члена подружжя.
«В лютому 1594 року земянка Федора Головинська, в першому шлюбі Черевчієва, пред’явила у гродському суді луцькому такий запис:
«Не так давно я, з волі Божої, вступила у шлюб з паном Яном Волицьким. Але, оскільки Богу завгодно було посітити мене тяжкою хворобою, то я часто просила мого мужа, щоб він навіки звільнив мене від подружжя з ним. І пан Волицький, з причини моєї тяжкої хвороби, поступившись моїй просьбі і бачачи, що я не зможу жити з ним у шлюбі, видав мені лист, яким назавжди звільнив мене від подружжя з ним. Я ж зі свого боку цим листом я на вічні часи звільняю пана Волицького від шлюбу зі мною і дозволяю йому одружитися з ким захоче, про що я і перед духовним судом заявила і вільним його від себе учинила. А коли б я, порушивши цей добровільний запис, стала чинити якісь труднощі пану Волицькому «и его потом до малженства потягала», то повинна буду заплатити йому заруку в тисячу кіп грошей литовських і відшкодувати йому всі «шкоды и наклады». Понад те, пам’ятаючи доброту до мене пана Волицького, його турботи про моє здоров’я і понесені через те трати, я подарувала йому 442 копи грошей литовських, повернула йому його власне майно і все, нажите нами у шлюбі, чого ні я, ні родичі мої вже не вправі з нього вимагати».
Такого ж змісту розлучний запис видав колишній дружині і пан Волицький.
Якщо виходити з підпису пана Волицького під цим документом, то був він поляком і, мабуть, католиком (Ор.Левицький посилається ще й на ім’я Ян, як чисто польське, але з цим згодитися важко: ще довгий час Ян було і українською формою імені Іван, досить сказати, що Яном називали брата Богдана Хмельницького, того, від якого походили Яненки-Хмельницькі. Янкою ж звалася одна з давньоруських князівен). Цілком можливо, що був він значно біднішим, аніж його дружина - поляки дістали доступ до Волині лише після Люблінської унії і вирушили туди саме не надто маєтні, в надії якось поправити свій матеріальний стан. Але, ким би не був Ян Волицький за конфесійною приналежністю, заяву про розлучення він зробив спільно з дружиною-православною, «в ея парахвии». І це підводить нас до наступної теми: чи існували взагалі якісь правила щодо розлучення мішаних у конфесійному відношенні подруж?
Щоб ще закрити попередню тему: якщо розлучення з причини хвороби вважалося допустимим лише тоді, коли воно здійснювалося з ініціативи хворого, то як було прийнято чинити у випадку психічної хвороби, коли така ініціатива була неможливою? Не те, щоб 16 вік зовсім не здогадувався про існування душевних хвороб. На таку недугу страждав один з князів Заславських, старший родич князя Іллі Острозького. Але, з причини хвороби, бідний Заславський не вступав у шлюб, отож Ілля Острозький, втративши батька, спробував зімітувати «усиновлення» його родичем, і так покривдженим долею, звичайно, з суто матеріальною метою, щоб потім успадкувати приналежне йому майно. Інші Заславські дивилися на таку маніпуляцію неприхильно... але тут і сам Острозький помер і щойно його вдова, княгиня Беата, закінчила миром цю суперечку.
Казус сам собою цікавий, але нам він нічим не допоможе: поки що не знаємо, чи в 16-у столітті допускалися розлучення з подібної причини. Так само не знаємо, чи вважалася достатньою причиною безплідність одного з членів подружжя. Можливо, з часом це питання проясниться, ми ж переходимо до розлучень з причини різниці конфесійної приналежності.
Я ж продовжу попередню тему, виклавши наступний епізод:
Розлучення через хворобу
Як бачимо з попереднього епізоду, хвороба могла бути претекстом для розлучення, хоча фактична причина його була іншою. Справжніх же розлучень з причини хвороби одного з подружжя було небагато, власне кажучи, знайшовся тільки один такий випадок і це на багато документально засвідчених подяк одного з членів подружжя іншому за опіку під час хвороби (промовиста цитата: княгиня Ганна Сангушківна Кошерська дякує чоловіку, князю Леву Олександровичу, «за великую литость до хороб ея частых», що він «на лекарства и на докторы, улечаючи здоровье ея, великий кошт и немалыми сумами для нея принял, не брыдячися ни в чом хоробы ея сродзе страшливое, як належит верному, цнотливому, правому малженкови»).
Що характерно, в описаному далі випадку розлучення відбулося саме з ініціативи хворого члена подружжя.
«В лютому 1594 року земянка Федора Головинська, в першому шлюбі Черевчієва, пред’явила у гродському суді луцькому такий запис:
«Не так давно я, з волі Божої, вступила у шлюб з паном Яном Волицьким. Але, оскільки Богу завгодно було посітити мене тяжкою хворобою, то я часто просила мого мужа, щоб він навіки звільнив мене від подружжя з ним. І пан Волицький, з причини моєї тяжкої хвороби, поступившись моїй просьбі і бачачи, що я не зможу жити з ним у шлюбі, видав мені лист, яким назавжди звільнив мене від подружжя з ним. Я ж зі свого боку цим листом я на вічні часи звільняю пана Волицького від шлюбу зі мною і дозволяю йому одружитися з ким захоче, про що я і перед духовним судом заявила і вільним його від себе учинила. А коли б я, порушивши цей добровільний запис, стала чинити якісь труднощі пану Волицькому «и его потом до малженства потягала», то повинна буду заплатити йому заруку в тисячу кіп грошей литовських і відшкодувати йому всі «шкоды и наклады». Понад те, пам’ятаючи доброту до мене пана Волицького, його турботи про моє здоров’я і понесені через те трати, я подарувала йому 442 копи грошей литовських, повернула йому його власне майно і все, нажите нами у шлюбі, чого ні я, ні родичі мої вже не вправі з нього вимагати».
Такого ж змісту розлучний запис видав колишній дружині і пан Волицький.
Якщо виходити з підпису пана Волицького під цим документом, то був він поляком і, мабуть, католиком (Ор.Левицький посилається ще й на ім’я Ян, як чисто польське, але з цим згодитися важко: ще довгий час Ян було і українською формою імені Іван, досить сказати, що Яном називали брата Богдана Хмельницького, того, від якого походили Яненки-Хмельницькі. Янкою ж звалася одна з давньоруських князівен). Цілком можливо, що був він значно біднішим, аніж його дружина - поляки дістали доступ до Волині лише після Люблінської унії і вирушили туди саме не надто маєтні, в надії якось поправити свій матеріальний стан. Але, ким би не був Ян Волицький за конфесійною приналежністю, заяву про розлучення він зробив спільно з дружиною-православною, «в ея парахвии». І це підводить нас до наступної теми: чи існували взагалі якісь правила щодо розлучення мішаних у конфесійному відношенні подруж?
Щоб ще закрити попередню тему: якщо розлучення з причини хвороби вважалося допустимим лише тоді, коли воно здійснювалося з ініціативи хворого, то як було прийнято чинити у випадку психічної хвороби, коли така ініціатива була неможливою? Не те, щоб 16 вік зовсім не здогадувався про існування душевних хвороб. На таку недугу страждав один з князів Заславських, старший родич князя Іллі Острозького. Але, з причини хвороби, бідний Заславський не вступав у шлюб, отож Ілля Острозький, втративши батька, спробував зімітувати «усиновлення» його родичем, і так покривдженим долею, звичайно, з суто матеріальною метою, щоб потім успадкувати приналежне йому майно. Інші Заславські дивилися на таку маніпуляцію неприхильно... але тут і сам Острозький помер і щойно його вдова, княгиня Беата, закінчила миром цю суперечку.
Казус сам собою цікавий, але нам він нічим не допоможе: поки що не знаємо, чи в 16-у столітті допускалися розлучення з подібної причини. Так само не знаємо, чи вважалася достатньою причиною безплідність одного з членів подружжя. Можливо, з часом це питання проясниться, ми ж переходимо до розлучень з причини різниці конфесійної приналежності.