Розлучення мирні і немирні
Перше розлучення
Найбільш ранній за часом і найбільш характерний за змістом розлучний акт знайдений у луцькій замковій книзі за 1564 рік. Зміст його такий: 7 червня цього року перед паном Андрієм Русином, підстаростою луцьким, постала Маруша (Марія) Іванівна Борзобагата Красенська, дочка тодішнього нареченого володимирського владики, а пізнішого луцького єпископа Івана Яцьковича Борзобагатого, і попросила внести у актові книги такий запис, попередивши його також відповідною усною заявою.
«Я, Марія Борзобагата Красенська оголошую цим листом, що з волі Божої і дару Його Святої Милості я вступила у шлюб з паном Яцьком Стецьковичем Добрилчицьким, з яким, живучи у шлюбі довгий час, ми і дітей, від Бога Творця нам даних, породили. Але от уже два роки, як з гніву і попуску Божого завелися між нами немир і суперечки, через які ми вже не могли жити, як годиться подружжю. Бачачи зміну у ставленні до мене мого мужа і помічаючи в ньому «мысль отменную и хуть ко мне, жене своей, не такую, яко есть обычай малженку противо малженци показовать», я зміркувала, що доброго життя нам вже й не буде. Тому, не бажаючи немиру і суперечок між нами множити, я, без якого-небудь примусу, а цілком добровільно, «в целом и зупольном здоровьи будучи», сповіщаю, що з цього часу і на майбутнє назавжди вільним чиню мого мужа, пана Яцька Стецьковича від супружества, в якому ми досі перебували; я від нього вільна, а він від мене. І, оскільки Господу Богу завгодно було за гріхи наші допустити розірвати подружжя наше, то я, доручивши це волі Божій, дозволяю пану Яцьку женитися, з ким він забажає, а мені теж вільно заміж вийти, за кого захочу.
А щодо наших дітей, то при мені залишаться дві доньки, Магдалина і Настася, а при пану Яцьку обидва сини, Іван і Яким. Кожен з нас зобов’язується до кінця життя піклуватися, як то є християнським звичаєм, про дітей, і прикладати все своє старання, як і всім чесним родителям щодо своїх дітей. Понад те, ми зобов’язуємося ні в чому не порушувати умов нашого «ростання» і взаємної постанови під закладом «заруки» на користь й.к.м. (Його Королівської Милості) 500 кіп грошей і другої сторони теж 500 кіп грошей, після сплати яких ця постанова далі має залишатися в силі. А при цьому були і цю справу добре знають пан Андрій Русин, підстароста луцький, і пан Михайло Коритенський (а так, між іншим: цей Михайло Коритенський є чоловіком Федори Марківної Жоравницької, сестри героїв «Пашквілю», Івана й Олександра Жоравницьких), які з просьби моєї до цього листа печатки приклали, і я теж печатку свою поставила і руку приложила. Писано в Луцьку, літа 1564, місяця травня 27 дня».
Як на мене, викладено все чесно і прозоро, без будь-яких образливих натяків, що дало змогу обом сторонам «зберегти обличчя» при розірванні шлюбу. У пані Маруші знайшлися достойні послідовники (вірніше, послідовниці), які нерідко зізнавалися: через власну мою дурість і проступки мій чоловік (чи дружина) збайдужів до мене, тому я вирішила дати йому свободу. Або й ще тепліше: «Дай йому Боже у новому подружжі більше щастя, аніж зі мною». Однак не завжди так було...
Повертаючись до героїні справи, Маруші Борзобагатянки: вона недовго пробула розлученою і вже у вересні того ж року вийшла за зем’янина Василя Рогозенського, а її колишній чоловік одружився з Ганною Малинською.
Звернімо увагу на одну обставину: описане розлучення проводить винятково світська влада без співучасті духовенства. Між тим, і сама Маруша є донькою духовної особи, і згадуваний підстароста Андрій Русин виступає також у духовній іпостаті як єпископ Пінський і Туровський. Однак, попри постійні апеляції до Божої волі, ніхто не змушує Марушу і Яцька якось залагоджувати чи бодай реєструвати розірвання шлюбу перед церковною владою. Натомість у справі доньки самого Русина, Раїни, вже передбачалося повідомлення про справу духовній владі, але цей епізод виділимо окремо, як розлучення страшенно болісне і нецивілізоване - передусім з вини самих фігурантів.
Найбільш ранній за часом і найбільш характерний за змістом розлучний акт знайдений у луцькій замковій книзі за 1564 рік. Зміст його такий: 7 червня цього року перед паном Андрієм Русином, підстаростою луцьким, постала Маруша (Марія) Іванівна Борзобагата Красенська, дочка тодішнього нареченого володимирського владики, а пізнішого луцького єпископа Івана Яцьковича Борзобагатого, і попросила внести у актові книги такий запис, попередивши його також відповідною усною заявою.
«Я, Марія Борзобагата Красенська оголошую цим листом, що з волі Божої і дару Його Святої Милості я вступила у шлюб з паном Яцьком Стецьковичем Добрилчицьким, з яким, живучи у шлюбі довгий час, ми і дітей, від Бога Творця нам даних, породили. Але от уже два роки, як з гніву і попуску Божого завелися між нами немир і суперечки, через які ми вже не могли жити, як годиться подружжю. Бачачи зміну у ставленні до мене мого мужа і помічаючи в ньому «мысль отменную и хуть ко мне, жене своей, не такую, яко есть обычай малженку противо малженци показовать», я зміркувала, що доброго життя нам вже й не буде. Тому, не бажаючи немиру і суперечок між нами множити, я, без якого-небудь примусу, а цілком добровільно, «в целом и зупольном здоровьи будучи», сповіщаю, що з цього часу і на майбутнє назавжди вільним чиню мого мужа, пана Яцька Стецьковича від супружества, в якому ми досі перебували; я від нього вільна, а він від мене. І, оскільки Господу Богу завгодно було за гріхи наші допустити розірвати подружжя наше, то я, доручивши це волі Божій, дозволяю пану Яцьку женитися, з ким він забажає, а мені теж вільно заміж вийти, за кого захочу.
А щодо наших дітей, то при мені залишаться дві доньки, Магдалина і Настася, а при пану Яцьку обидва сини, Іван і Яким. Кожен з нас зобов’язується до кінця життя піклуватися, як то є християнським звичаєм, про дітей, і прикладати все своє старання, як і всім чесним родителям щодо своїх дітей. Понад те, ми зобов’язуємося ні в чому не порушувати умов нашого «ростання» і взаємної постанови під закладом «заруки» на користь й.к.м. (Його Королівської Милості) 500 кіп грошей і другої сторони теж 500 кіп грошей, після сплати яких ця постанова далі має залишатися в силі. А при цьому були і цю справу добре знають пан Андрій Русин, підстароста луцький, і пан Михайло Коритенський (а так, між іншим: цей Михайло Коритенський є чоловіком Федори Марківної Жоравницької, сестри героїв «Пашквілю», Івана й Олександра Жоравницьких), які з просьби моєї до цього листа печатки приклали, і я теж печатку свою поставила і руку приложила. Писано в Луцьку, літа 1564, місяця травня 27 дня».
Як на мене, викладено все чесно і прозоро, без будь-яких образливих натяків, що дало змогу обом сторонам «зберегти обличчя» при розірванні шлюбу. У пані Маруші знайшлися достойні послідовники (вірніше, послідовниці), які нерідко зізнавалися: через власну мою дурість і проступки мій чоловік (чи дружина) збайдужів до мене, тому я вирішила дати йому свободу. Або й ще тепліше: «Дай йому Боже у новому подружжі більше щастя, аніж зі мною». Однак не завжди так було...
Повертаючись до героїні справи, Маруші Борзобагатянки: вона недовго пробула розлученою і вже у вересні того ж року вийшла за зем’янина Василя Рогозенського, а її колишній чоловік одружився з Ганною Малинською.
Звернімо увагу на одну обставину: описане розлучення проводить винятково світська влада без співучасті духовенства. Між тим, і сама Маруша є донькою духовної особи, і згадуваний підстароста Андрій Русин виступає також у духовній іпостаті як єпископ Пінський і Туровський. Однак, попри постійні апеляції до Божої волі, ніхто не змушує Марушу і Яцька якось залагоджувати чи бодай реєструвати розірвання шлюбу перед церковною владою. Натомість у справі доньки самого Русина, Раїни, вже передбачалося повідомлення про справу духовній владі, але цей епізод виділимо окремо, як розлучення страшенно болісне і нецивілізоване - передусім з вини самих фігурантів.