Їхав козак за Дунай!
Думаю, на цьому етапі я вже вправі трохи відступити від фактів і дозволити собі на люксус вигадування малообґрунтованих гіпотез і малосенсовних узагальнень. Перше з них напряму стосується тексту прощальної пісні і є доволі наївним запитанням: куди ж, власне, від’їжджає її герой? Ззовні відповідь здається дитинно простою - звичайно ж, на війну, у битву, неістотно вже, де вона відбудеться: за Дунаєм, Доном чи Рейном.. Так воно є практично у всіх перекладах, що як що, а війна, жахіття якої так лякають кохану козака, зображена там аж надто виразно.
Між тим, зсередини, з українського контексту, справа виглядає не такою однозначною. Навіть всупереч нашій волі з глибин історичної пам’яті виринають інші фрази - «Задунайська Січ», «Запорожець за Дунаєм» - разом з припущенням: «козак» міг покидати батьківщину й кохану, від’їжджаючи на чужину, в еміграцію. Звичайно ж, пісенний текст мусить бути символічним і узагальненням, а не сухою констатацією типу: такого-то числа певного року козак К., приналежний до визначеної сотні відомого полку, від’їхав з населеного пункту С., при церемонії прощання присутня була його наречена Н. Тим не менше, звернімо увагу: в українських варіантах пісні мотив війни стушовується, зводиться до одного-двох слів, натомість підкреслюється мотив прощання.
Спостереження друге - героїня пісні виглядає якось... непатріотично, не по-вояцьки. На всі фрази про перемогу і славу вона відповідає чисто по-жіночому:
- Не хочу я нічого,
Тільки тебе одного,
Ти будь здоров, мій миленький,
А все пропадай!
Ну гаразд, повертаємося до фактів, а їх ще залишилося досить.
Шотландська мелодія
Початок, а, вірніше, проміжний кінець цього історичного етапу був таким:
«У 1856 році чеський музикант О.Гунке, який був учителем М.Глінки, подарував Петербурзькій публічній бібліотеці дорогу реліквію - зошит композитора Л.ван Бетховена. Його відразу вивчив і науково описав відомий російський критик-мистецтвознавець В.Стасов («Отечественные записки», 1856, №12, с.107, 110). З’ясувалося, що це нотні записи Л. ван Бетховена, зроблені ним у 1816 році. В той час великий композитор готував для видавця Г.Томсона з Едінбурга свої обробки найкращих шотландських пісень, але згодом вирішив додати до них і кращі зразки слов’янських та взагалі європейських народів. Їх він і записав до цього зошита, але не встиг чомусь відіслати, і зошит після його смерті був проданий з прилюдних торгів. На першій сторінці рукопису Бетховен написав: «Schottische Lieder mit Begleitung in Monath März, 1816». («Шотландські пісні з супроводом, березень, 1816). У збірничку були ноти тільки шести пісень (без слів). Коли В.Стасов вивчив нотний матеріал, то не без подиву написав: «Мелодія шостої шотландської пісні нашого автографа (ніде ще не виданого) бог зна коли й як потрапила до Росії, ввійшла в народний ужиток і співається на відомі слова «Їхав козак за Дунай». Це один із найкращих номерів усього зібрання...».
Рішуче, за ті півстоліття, які минули з часів попереднього епізоду цієї історії до 1856 року, «щось в консерваторії поламалося», внаслідок чого ідея, що не тільки шотландська пісня могла потрапити до Росії, а й навпаки, вже видавалася єретичною. Хоча, як подумати, нічого незвичайного і в такому ході речей не було б, однак ще вірогіднішою видається інша версія: це нешотландська мелодія випадково чи невипадково потрапила до шотландського зошита.
Мелодія №6 настільки сподобалася Бетховену, що він зробив кілька її обробок: в 1816 та 1818 роках. Хоча, порівняно з оригіналом, це аранжування було видозмінене - ритм уповільнився, ліризувався, зникла «маршовість», німецькі меломани відразу ж розпізнали добре знайому їм «Вродливу Мінку», що на той час вже зажила самостійним життям як німецька народна пісня. З такою назвою і надрукували бетховенівський твір ("Schöne Minka, ich muß scheiden", WoO. 158a (23 Lieder verschiedener Völker) no. 16 (1816).
Оскільки ж сам композитор обійшовся без слів, то постало кілька версій того, звідки він взяв вихідну мелодію. Спробую сформулювати хоч кілька.
- Мелодія замандрувала до Бетховена з кола Тідге, наприклад, через посередництво композитора Фердінанда Ріса (Ferdinand Ries), який і сам здійснив власну обробку пісні про козака і його дівчину (Der Kosack und sein Mädchen, op. 154 no. 5 (Text: Christoph August Tiedge) ). Фердінанд Ріс був учнем Бетховена.
- Бетховен почув народне німецьке виконання пісні «Schöne Minka»
- Бетховен почув оригінальне українське виконання пісні «Їхав козак за Дунай», найімовірніше - на музичних вечорах свого приятеля і покровителя, Андрія Кириловича Розумовського, посла Російської держави у Відні.
Звичайно, спробуй зараз визначити, як воно було насправді! Зрештою, всі три версії несуперечливі - Бетховен міг почути мелодію, яка його зацікавила, і кілька разів з різних уст (підкреслю: саме почути, бо між часом, коли він мелодію почув, і часом, коли він її записав, вже втративши слух, могло пройти кілька років чи й більше). Не виключено, що «вихідним» у даному випадку був нотний запис якогось з варіантів пісні про козака і дівчину, яких до 1816 року призбиралося чимало. Все ж найбільш канонічною вважається остання версія, я теж її триматимуся, оскільки вона дає змогу ввести у цю імпровізовану пісенну історію ще одну яскраву постать. Хоча ця пісня-прощання і так не може пожалітися на брак неординарних особистостей на своєму життєвому шляху!
Не лякайтеся, всю історію про те, як сімейство Розумовських стрибнуло «в князья из хохлов» і що робило потім, я переповідати не стану (як на мене, це варіація ще одного традиційного для нашого культурного ланшафту сюжету - роксоланівського, тільки в чоловічому виконанні). Та й повна біографія Андрія Кириловича тут навряд чи доречна, вистачить сказати, що цей аристократичний потомок козацького роду залишив, виявляється, неабиякий слід в музичній культурі 19 століття (згідно з однією з версій, став навіть прообразом графа Данила в опереті «Летюча миша» чи то пак «Лилик»). Але й сам був доволі кваліфікованим музикантом, зрештою, дивним було б, коли б племінник козака Олексія, якому вокальні здібності дозволили дотягнутися до імператорського трону, не успадкував схильності і щирої любові до музики. Випереджаючи можливе зауваження мудрого berendeishche : я нарахувала 9 статей про Ан.Розумовського у різних вікіпедіях, найповніша мабуть-таки українська.
Про обставини знайомства і подальшого спілкування вельможного дипломата і геніального музиканта чимало понаписували белетристи різного роду (свій улюблений уривок я процитую, аякже). А у сухому залишку: Бетховен підтримував приятельські стосунки з матір’ю майбутньої дружини Розумовського, Марією Вільгельміною фон Тун-Гогенштейн, самому ж Розумовському присвятив кілька музичних творів, «в квартетах op.59 використовувалися українські й російські народні мелодії», можливо, включені туди під впливом Розумовського, в лютому 1815 року Розумовський влаштував для Бетховена концерт, який став останнім публічним виступом великого композитора. Початково дипломата й композитора розділяли їх політичні уподобання: Бетховен захоплювався Наполеоном, Розумовський його ненавидів. Ця перепона щезла у 1806 році, коли Бетховен настільки розчарувався у імператорі, що навіть зняв присвяту йому зі своєї «Героїчної симфонії». Однак дія оповідання Юрія Косача «Вечір у Розумовського» відбувається раніше.
Click to view