Я знаю, що буде далі.
Ми ніби разом. Потім точно разом. Потім не зрозуміло що.
Як тільки я звикну, як тільки я почну прокидатися вранці і першою думкою будеш Ти, я втечу.

Я руйнуватиму. Ламатиму словами Твої слова.

Я не терплю залежностей. Я не можу не могти поставити трубку.
Я ненавиджу все, що тримає мене. В цьому місті. В цій країні. На телефоні.

Але ( Read more... )

просидіти весь день, створюючи плани на поїзди, закреслювати, обмальовувати дати... дати, дати ( Read more... )

"Ну, добре, святкуємо в Одесі. Але, ящо зі мною до 18 щось станеться, то Ти зі мною возитимешся" - "акєй ( Read more... )

Чого не чекала від цієї школи так це Тебе. Чомусь ніколи не думаю при організації заходу, про те, що приїдуть цікаві люди. Ці люди перетворюються автоматично на людей із статусом "учасники". І наше завдання зробити все так, як треба, так, щоб всім їм сподобалось і вони відчули, що в нашій країні ще не всім байдуже.

Проте Ти зняв з себе цей штамп, ( Read more... )

Наступна зупинка - осінь. Львів буде кидатися золотавим листям, а я ходитиму парками, намагаючись, як в дитинстві, копнути найхрусткіший листочок.

Я відпускаю. Я відпускаю літо. Я відкрию зараз вікно і відпущу всі думки, які прикували мене в свій час до людей, до відчуттів і навіть до речей. Зміни будуть. Вони вже тут - по той бік вікна.

Я зрозуміла ( Read more... )

- піднімаємся і складаємо постіль ( Read more... )

Дивно дивитися старі фотографії. Але є в цьому щось солодке. Натомість дивитися нові фотки, запощені у всіх соцмережах, зовсім не дивно - так всі роблять. Проте, якщо бачите на них людей, які пішли з Вашого життя, то в цьому є щось таке трепетне та гірке. З кимось роз"їхалися по різних містах, з кимось непорозумілися, з кимось у складних ситуаціях ( Read more... )

Літо бігло за ногами перехожих в метро, які так кудись поспішали, ніби втікали. До кого? Чи від кого? А, може, від себе ( Read more... )