Вчора-Сьогодні-Завжди
- піднімаємся і складаємо постіль
- угу
- піднімаємось і складаємо постіль - вже Київ.
Повірте, прокидатися під крик провідника та дзвін склянок з-під вже випитого кимось чаю вранці в чужому місті - казка.) Краще не придумаєш.
А хоча, ні. Стоп.
Місто вже було не таке й чуже. А провідник був дуже симпатичний. Так що день почався доволі добре.
Київ був по-своєму привітний. І всі "дяді і тьоті" в ненадто випрасованому одязі, з табличками-пропозиціями щодо житла, поїздок і ще чогось там виглядали для мене такою собі буденною картиною. (А ще місяць тому я себе відчувала, як в якомусь фільмі жахів!)
Далі пакет "київський стандарт" - метро-пересадка-метро-вдома-душ-метро-офіс.
Роботи не було. Сиділи тринділи.
Через День народження Т. в нас тепер не кабінет, а дитяча кімната з шаріками і квітами. (Особливо, коли сьогодні вранці до цього всього додалися ще й мої маки.) Але мова не про квіти і не про сьогодні. Мова про день вчорашній і про двох дівчат, яким він був присвячений.
Т. Залетіла в кабінет. Завжди асоціювалась у мене з морським теплом чомусь. Можливо, тому, що ми познайомилмсь в Одесі, а, можливо, тому, що вона пам"ятає мене в ті, такі щасливі дні моєї першої моделі ВР. А взагалі, я думаю, що справа саме в кедах. Так, в тих червоних кедах, в яких вона була в день нашого знайомства. Чи може вони були навіть не червоні? Але то точно були кеди. Кеди серед усіх нудних туфель і підборів. Серед всього пафосного юрвиполірованого взуття вона була в кедах. Як спогад про літо і повну свободу. Я пам"ятаю, як я тоді подумала: "ну от, хоть хтось нормальний" Хоча, зараз я розумію, що тоді наша нормальність - насправді те ненормальне, що відрізняє від інших.
Т. живе. Їй дихається і це дуже відчутно. Т розповідала про щось таке буденне, потім,так між іншим, згадала, що понесе заяву. Так між іншим. Я не розкажу, що це була за заява, але скажу Вам точно, що це не така заява, про яку говорять між іншим. А вона сказала. Так безпафосно і життєво, що мені на мить здалося, що вона (не зважаючи на те, що пройшло два роки і ми виросли) знову в кедах. І це, дорога моя Т., ще раз підтверджує, що ми не станемо занудами. Ніколи. Ти тільки кеди не викидай.
Ми запитали її, чи вона щаслива. Вона сказала: "Не знаю, щастя - це дуже відносно" І я подумала, що таки так. Відносне не те, за чим варто ганятися. Ми подарували їй місячний камінь. І от, скажу я Вам, що вона завжди і буде такою неземною. Тільки таким на День народження дарують не будь-що, а похресників. =)
Була ще інша половина дня. Ця дівчинка була цілком земною і в неї теж був День народження. Від неземного був лише ковпак, в якому вона, як ми суперкласні друзі придумали, була схожа на єдинорога. Надіюсь, Ви розумієте, що єдинороги - це такі прекрасні тварини, які вміють виконувати бажання і за своєю суттю є однією чистотою. Так от Н. була саме такою. Пишу про все це в минулому, бо, мабуть, вчора вже ніколи не повториться, принаймні саме в такому відчутті і саме для мене. Так-от. Колись в мене були інші друзі і завжди, за традицією, я говорила другий тост. Цих друзів уже немає. Дружба була такою, що її вдалося перерости... на жаль. І от - знову ДН. Тільки іменинниця інша і інші люди поряд. І я знову говорю другий тост. Хоча ні. Що це? Я мовчу? Як це - я розгубилась? Дорога Н., Ти вчора запитала мене, чи мені сподобалось. А мені в той момент було так добре і радісно, що я навіть забула, що говорять на цей другий тост про друзів. Ви всі були від мене старші і такі по-київські інші, а вчора я зрозуміла, що Ви стали для мене тим найбільшим моїм. І, хоча ми лише вчора бачилися, сьогодні на завершення розмови мені хотілося сказати "заберіть мене сьогодні з офісу - кудись підем". Так що, дорога Н.С., мені сподобалось. Це був один із тих ДН, де є іменинниця - герой дня, але кожен почуває себе не менш радісно і важливо. Тому що це був ДН Н.С..
Так що отак.
Я прийшла додому. Приємно, помітила, що лежу в ліжку, а не в поїзді. І під смс "віра іноді творить дива" від В. солодко-пресолодко заснула.
- угу
- піднімаємось і складаємо постіль - вже Київ.
Повірте, прокидатися під крик провідника та дзвін склянок з-під вже випитого кимось чаю вранці в чужому місті - казка.) Краще не придумаєш.
А хоча, ні. Стоп.
Місто вже було не таке й чуже. А провідник був дуже симпатичний. Так що день почався доволі добре.
Київ був по-своєму привітний. І всі "дяді і тьоті" в ненадто випрасованому одязі, з табличками-пропозиціями щодо житла, поїздок і ще чогось там виглядали для мене такою собі буденною картиною. (А ще місяць тому я себе відчувала, як в якомусь фільмі жахів!)
Далі пакет "київський стандарт" - метро-пересадка-метро-вдома-душ-метро-офіс.
Роботи не було. Сиділи тринділи.
Через День народження Т. в нас тепер не кабінет, а дитяча кімната з шаріками і квітами. (Особливо, коли сьогодні вранці до цього всього додалися ще й мої маки.) Але мова не про квіти і не про сьогодні. Мова про день вчорашній і про двох дівчат, яким він був присвячений.
Т. Залетіла в кабінет. Завжди асоціювалась у мене з морським теплом чомусь. Можливо, тому, що ми познайомилмсь в Одесі, а, можливо, тому, що вона пам"ятає мене в ті, такі щасливі дні моєї першої моделі ВР. А взагалі, я думаю, що справа саме в кедах. Так, в тих червоних кедах, в яких вона була в день нашого знайомства. Чи може вони були навіть не червоні? Але то точно були кеди. Кеди серед усіх нудних туфель і підборів. Серед всього пафосного юрвиполірованого взуття вона була в кедах. Як спогад про літо і повну свободу. Я пам"ятаю, як я тоді подумала: "ну от, хоть хтось нормальний" Хоча, зараз я розумію, що тоді наша нормальність - насправді те ненормальне, що відрізняє від інших.
Т. живе. Їй дихається і це дуже відчутно. Т розповідала про щось таке буденне, потім,так між іншим, згадала, що понесе заяву. Так між іншим. Я не розкажу, що це була за заява, але скажу Вам точно, що це не така заява, про яку говорять між іншим. А вона сказала. Так безпафосно і життєво, що мені на мить здалося, що вона (не зважаючи на те, що пройшло два роки і ми виросли) знову в кедах. І це, дорога моя Т., ще раз підтверджує, що ми не станемо занудами. Ніколи. Ти тільки кеди не викидай.
Ми запитали її, чи вона щаслива. Вона сказала: "Не знаю, щастя - це дуже відносно" І я подумала, що таки так. Відносне не те, за чим варто ганятися. Ми подарували їй місячний камінь. І от, скажу я Вам, що вона завжди і буде такою неземною. Тільки таким на День народження дарують не будь-що, а похресників. =)
Була ще інша половина дня. Ця дівчинка була цілком земною і в неї теж був День народження. Від неземного був лише ковпак, в якому вона, як ми суперкласні друзі придумали, була схожа на єдинорога. Надіюсь, Ви розумієте, що єдинороги - це такі прекрасні тварини, які вміють виконувати бажання і за своєю суттю є однією чистотою. Так от Н. була саме такою. Пишу про все це в минулому, бо, мабуть, вчора вже ніколи не повториться, принаймні саме в такому відчутті і саме для мене. Так-от. Колись в мене були інші друзі і завжди, за традицією, я говорила другий тост. Цих друзів уже немає. Дружба була такою, що її вдалося перерости... на жаль. І от - знову ДН. Тільки іменинниця інша і інші люди поряд. І я знову говорю другий тост. Хоча ні. Що це? Я мовчу? Як це - я розгубилась? Дорога Н., Ти вчора запитала мене, чи мені сподобалось. А мені в той момент було так добре і радісно, що я навіть забула, що говорять на цей другий тост про друзів. Ви всі були від мене старші і такі по-київські інші, а вчора я зрозуміла, що Ви стали для мене тим найбільшим моїм. І, хоча ми лише вчора бачилися, сьогодні на завершення розмови мені хотілося сказати "заберіть мене сьогодні з офісу - кудись підем". Так що, дорога Н.С., мені сподобалось. Це був один із тих ДН, де є іменинниця - герой дня, але кожен почуває себе не менш радісно і важливо. Тому що це був ДН Н.С..
Так що отак.
Я прийшла додому. Приємно, помітила, що лежу в ліжку, а не в поїзді. І під смс "віра іноді творить дива" від В. солодко-пресолодко заснула.