тест (і філософське питання)

[smijana]

А зможете відсторонитися від образи на актора за "не ті ролі" (і інші чутки та інформації), і сприйняти читання вірша так ніби чуєте вперше?.. :)

Я "Тараса Бульбу" просто не дивилася (вистачило фрагментів і відгуків) - берегла себе від негативу. Інколи позволяю собі побути страусом за принципом "менше знаєш -міцніше спиш". Так саме намагаюся поменше

Comments

[tana_sribna]

І я не дивилась ще "Тараса Бульбу", чоловік радить завершити грудне вигодовування, потім подивитись, знає, що я вразлива...
Про інше. Мистецтво створюється тут і зараз під впливом соціальним, історичним, особистісним, але на віки лишаєься найцінніше, найчистіше... Наприклад, картини того чи іншого періоду, наприклад, голандський живопис, вивчають в контексті тогочас но ї історії, ніяк інакше... Тому вони темні тощо.
А відмежувати себе від іншого характеру, який більш-менш добре знаєш, то треба виключити емоції, а як , то ніхто не підкаже)))

[smijana]

Турботливий у тебе чоловік (і добре тебе знає) :))

Так от я врешті-решт дійшла висновку що першим треба сприймати саме твір і намагатися поменше знати про митця (по можливості).. і якщо твір нічим не муляє від початку - в подальшому намагатися приймати ті "недосконалості митця-особистості" які стануть відомими, в комплексі з його талантом і доробком. так як ми приймаємо всіх інших людей - недосконалими, бо ніхто не є досконалим.
А якщо муляє десь у підсвідомості щось - попри всезагальне визнання професіоналів-критиків.. а потім бачиш ті ж червоточинки і в особистості.. то може, не варт і мучити себе, "вимикаючи емоції"? :)

..хоча тут все теж неоднозначно..

виходить, в такому разі все залежить від випадку.. якщо пощастить побачити багато найкращого з доробку, яке не викликає нічого крім захвату, від початку (і не знати митця-особистості і всіх "мінусів") - більше шансів потім сприйняти його "таким як є недосконалим" (для нашої системи цінностей.. бо ж у кожного - трошки своя).

[tana_sribna]

Твір, звісно, головний. Але які б твори ми запам'ятали з репертуару театра Франка, як не ті, де грав Ступка?! А за його спиною -- нікого (я перескочила в іншу тему, але думка та сама -- балансування між твором, автором і актором)

[smijana]

Та власне..
Першими я бачила "Тев'є-Тевль", "Украдене щастя" і безліч ролей у кіно..
і тому я от можу абстрагуватися, мені це неважко (а ще й з огляду на те що Бульбу я таки не дивилася :) )

Але незалежно від цього, у тому читанні.. музика влучніше передає настрій вірша ніж саме читання, як вслухатися без відеокартинки, що відволікає увагу.
Хоча воно і гарне - та десь трошки.. забагато розуму і замало серця як на мене. Не в смислі солодкавості чи патетики.. десь трошки глибини бракує..
(Хоча я і так би не прочитала. :) )

[nehrebeckyj]

Я за довгі роки роботи зрозумів: актор - це плеєр. Що краща якість відтворення (стерео, частоти, картинка) - то кращий актор. Сьогодні плеєр крутить Міхаіла Круґа, завтра грає "Червону калину"... Ми ж не ображаємось на техніку. Просто треба самому буди ді-джеєм, бо охочих повстромляти свої диски в наших ступок не переводиться.
З огляду на сказане мене смішить, коли в актора беруть інтерв'ю й питають про якісь його погляди на мистецтво, на політику, на людські стосунки. Які можуть бути погляди у патефона?

[smijana]

мда.. важко заперечити по суті процесу їх творчості, хоча й досить цинічно звучить..

Але ж так і художника можна назвати плоттером, а письменника, журналіста - принтером..
Я думаю, варто розрізняти те що митець робить як найманий працівник, і те що він ХОЧЕ робити САМ як роботодавець сам собі. якось так.
Якщо немає "роботодавця у собі" - значить справді, лише інструмент в руках обставин чи там ринкових потреб.

[nehrebeckyj]

Інші творчі професії - то вже інше. А от актори - вони такі.

Оце перечитав написане і аж самому сподобалось. Дрюкну в ЖЖ, тільки замаскуюся під ліричного героя.

[smijana]

гм.. будете маскуватися - станете трошки схожим на актора.
так що, обережно.. :)

[nehrebeckyj]

І, звісно, "не треба плутати автора з його ліричним героєм". Люди пишуть і на замовлення, і на догоду, і під впливом миттєвої зміни настрою, та й за життя людина кілька разів міняється, не кажучи вже про цілковите оновлення організму щосім років.

[smijana]

Так, дивовижним відкриттям буває факт о люди - змінюються.. хоча це мало би бути природнім, але так прагнеться стабільності і передбачуваності.. :)

Деколи автор так відчувається крізь ліричного героя, що як не відсторонюйся і очі не затуляй - а відражає (або приваблює), хоч читай біографії і знай багато, хоч голову в пісок щоб не тягнуло сплутати. :)

[petro_o]

Як на мене, приватне життя митця має залишатися за лаштунками. (Торгует чувством тот, кто перед светом всю душу вьіставляет напоказ.) А потім - всі ми актори, блазні. Тільки один грає краще, інший фальшивить. Втім, не залежно від «виступу» на людях, наше приватне життя залишається приватним. Скажімо, який би не був «рубаха-парень», він відкритий не для всіх і не для кожного

[nehrebeckyj]

Даруйте, "Оґнєм і мєчем" - твір брехливий. Про це писано не раз.

[petro_o]

ми тут висловлюємо свої думки, мені подобається "Воґнем і мечем", дуже подобається, і про Запорозьку Січ і Хмельницького там сказано всьо чьотко,
взагалі, я обожнюю польські фільми. А те, що писано і нераз - здебільше кремлівськими повіями - мене обходить... перо їм в ср*ку!

[nehrebeckyj]

Сєнкєвіч був тенденційний до краю і через свою тенденційність перекручував історичні факти. Там, де поляки перемагали, його герой Скшетуський бере активну участь у битвах, ріже й коле "різунів"; там, де сяк-так - Скшетуський дивиться збоку; а де їх наші били - Скшуський при тім не буває, йому лиш розповідать. Або взагалі перекручує. Там, де через місточок переходили ляхи, а наші їх били, Сєнкєвіч описує навпаки - ніби ляхи били дурних "різунів, що переправлялися через місточок. Слід сказати, що Гофман цю сцену з болотом зобразив усе-таки правдиво, а не за Сєнкєвічем.

[nik_adams]

Серйозний рівень обговорення- фільму не дивився (-ась), але він, однозначно, фігня:).

[smijana]

:) видно, бувають такі (важливі) речі у кожного щоб достатньо було їх переповідання для складання загального враження... :).

хоч, строго кажучи, справді, судити про щось краще коли сам на власні очі бачив.