Бесті, сцена третя
Оригинал взят у 0navaho0 в Бесті, сцена третя
прожити без неї день.. знати, що вона десь поряд, отак би захотів - прибіг би під її вікна, свиснув-крикнув, вона би почула, і вибігла би..
а прожити цей день без неї
я не знав, що буде так важко.
******************************
нє, звісно що знав, тому і план приготував. щоби відволіктися і не стогнати марно. я ж себе теж добре знаю, мав нагоду вивчити.
план дій, продуманий як слід, до дрібних деталей, багаторівневий, із врахуванням форс-мажорних ситуацій, із врахуванням поведінкових реакцій всіх дотичних персонажів, він рятує завжди.
в таких справах я страх який нудний буваю. але то лише зі сторони так здається
лише зі сторони.
насправді то купа роботи, купа відповідальності, купа прорахунків, купа балакання зі всіма діючими особами, купа ходіння-бігання, велика купа елементів, котрі треба скласти докупи до встановленого строку.. щоби потім все зійшлося, щоби все зіграло, щоби виникло маленьке чудо, створене моїми руками, і тільки я то знатиму, а ще, я певен, що хтось неодмінно оцінить.
неодмінно
все для того Хтоська, все для неї.
день без неї
суботній, травневий, хмарний, проте майже теплий. назавтра взагалі гарну погоду передрікають по ТБ, слухав краєм вуха. тішуся з того. мій план і на завтра поширюється.. але то я так, невеличким спойлером.
бігав багато, носився з тим-сим, прибирався жорстко, знову бігав, цього разу гарячково шукав потрібні елементи, але таки знайшов, ще й встиг по графіку. все встиг.
тільки-но з"явився вдома, як був одразу схоплений і допитаний Ма.
питання легкі, трохи в різкуватій формі, щоправда, але легкі. відбився попередніми заготовками відповідей. всі задоволені. я знову любий синочок, і мені знову все прощено (вкотре, бідна моя Ма, але що поробиш, ці жертви необхідні), навіть мої порушення випробувального терміну.
обід був смачний, я навіть дозволив собі розслабитися
вітчим запропонував поїхати ввечері разом у гості до знайомих. звісно, він зробив це з надією, що я відмовлюся. і я виправдав його надії. відмовився.
Ма глянула на мене недобре, зітхнула тяжко.
я знизав плечима, а шо мав робити.
я розумію, що ставлюся до вітчима не так, як би їй хотілося. не так, як би її влаштовувало. і його.
але вже я такий, і мінятися не збираюся.
мені важко мінятися, підлаштовуватися під когось, навіть як той хтось - моя родина, мої найближчі люди. навіть якщо їм од цього не комфортно живеться.
і я щиро не бажаю мінятися. не зараз, принаймні. не за цим обіднім столом, холєра
і тільки я подумав про Бесті, тільки-но усміхнувся собі, згадавши про неї попри всі оті мамині зітхання і думки про братання з вітчимом, тільки-но я уявив собі найпрекрасніше личко на світ, тільки-но почув її незабутній смак на губах, тільки почав втікати подумки до неї з-за цього столу, тільки став тихо забуватися нею, як задзвонив телефон.
голосно так, невиховано перебив наше застілля..
у нас вдома телефоном керує Ма. вона взагалі всим у нас керує, якшо розбиратися, але телефон - то взагалі її власна, особиста територія, і наше з вітчимом табу. зв"язок зі світом у нас повністю підконтрольований Ма. переважно вона його і здійснює у вільний і позаробочий час, отой зв"язок із зовнішнім світом, в котрий входить купа її колєжанок, знайомих, партнерів по роботі..
і тому коли у нас дзвонить телефон, та коли Ма присутня в кімнаті, то саме вона йде брати слухавку, а ніхто із присутніх і не посміє шарпнутися.
і ми з вітчимом не шарпнулися.
- алло, слухаю. - Ма спино до нас, у вільній руці білий кухонний рушник.
- так.. так, він тут.. - Ма повільно повертається. вона сяє. рушником як той сигнальник на кораблі - нам якісь сигнали подає, мені і вітчиму.
ні, лише мені.
- зараз покличу.. - і в мій бік врочисто слухавка на витягнутій руці. усмішка і широко відкриті радісні очі
форс-мажор, трясця..
але беру слухавку, а там самий жаданий голос у світі:
- Вітька, я вже не можу без тебе витримати
прожити без неї цілий день..
Господи, як прожити без неї цілий день?
- Вітька, як мені прожити цей день без тебе?
я не чув, ніколи до цього, я клянуся, ніколи - слів, котрі би кожне-кожніське були живим щастям, втіленим у слова щастям..
- Вітюська, я тебе люблю, Боже правий.. як же я тебе люблю, Вітя..
Бесті, люба моя, найдорожча, кохана, моя, моя, моє щастя, як же я тебе люблю..
- я вже все-все поробила, все встигла, все до краплі, все-все.. і лише й залишилося, що дочекатися вечора..
я вже все-все поробив, все приготував, тебе жде стільки всього, я бігав як обпечений по місту, я шукав, знаходив, волочив на собі, я все зробив, все, що напланував, і всього лиш залишилося, що дочекатися вечора..
- Вітя, Вітюся, люблю тебе, люблю, люблю, люблю.. Вітя, я аж плачу зараз.. не можу.. - і я чую, як там, на іншому кінці дроту, вона, моя Бесті, моя неповторна, моя неймовірна Бесті схлипує. я бачу її, я бачу її очі, повні сліз, її враз червоніле личко, раптову гримаску розпачу, хай там йому всяке абищо, тому плану! та чорти б його вхопили, та віднесли прямісько в пекло! мене підриває кинути все, кинутись, кинути себе щосили в інший кінець міста, до неї, припасти до неї, не відпускати, висотати губами всі її сльізки, кожну окремо, не дати їм впасти на землю, не дати, забрати собі, в себе, з собою.. Боже, як же я тебе люблю, Вовчице моя.
- але ні, я буду сильна, Вітя. я буду сильна. я витримаю. - вона шморгає носиком, вона бере себе в руки. я чую, я бачу, як вона враз випрямляється, як в неї спалахують оченята, як вона рішуче долонькою змахує зрадливі сльозки зі щічок.. - я буду сильна, Вітя.. я хочу, щоби ти знав, що я сильна. я дочекаюся вечора.. я люблю тебе.
і я буду сильний, Бесті. я буду дуже-дуже сильний. для тебе. заради тебе.. я знаю що ти сильна, я знаю, що ти сильніша за мене, я то знаю.. і ще я знаю.. і ще я дуже вдячний тобі за те, що ти так любиш мене.. що ти не боїшся мене, не ховаєш од мене свої сльози, свої моменти слабкості, котрі лише через мене, через твою любов до мене, ох, Бесті..
******************************
прожити без неї цілий день
прожити без мене
прожити одине без одного цілий день
*********************************
а, ще приходив Васько. мій брат, мій Вождь.
що, як - питав.. насторожений, напружений. справжній Вождь.
розповів йому за свої сни. за обидва, один за другим.
- ох, нічо собі.
я не прошу його пояснити ті сни. хоч я знаю, що він дуже любить таким займатися. він володіє купкою сонників, книжок про тлумачення снів, як сучасного видання, так і старезних, початку століття.. Васько дуже любить тлумачити сни, проте я не дозволю сьогодні тлумачити мої сни.
не зараз. і не ці сни.
- Вась, то були сни два-в-одному.. зі звичайного сну я перейшов у сновидіння. фактично сон про жирафеня то був початок сновидіння, як його сприйняв мій розум. я думаю, що жирафеня і було тим "ілюмінатором" сновидіння справжнього. чи навіть ні, стоп, воно було тим, що я побачив, що я розглядав у тому віконці в інший світ.. жирафеня було тим циклопічним світом, сферою існування гігантів..
- тому й ЖИРАФЕНЯ? - звів на мене очі Вождь.
- так, тому й жирафеня. - погодився я задумливо.
- вся справа в тому, як трансформує побачене в сновидінні мій мозок. як він намагається передати побачене мені. як він намагається вберегти мене і себе, власне, од буйного помішання на грунті інтенсивного заняття сновидіннями.
- чувак, то що, ти таки бачив справжній світ гігантів?
- брат, я думаю, що Джонатан Свіфт не був звичайним фантазером.
помовчали.
- ти.. ви з Ксюхою сьогодні до нас зайдете? - спитав
- мммм..
- а завтра?
*****************************
я ледве прожив без тебе цей день.
- я прожила його без тебе і ледь не вмерла..
- якусь мить я зрозуміла, що не думаю ні про що, окрім як про тебе. я просто в себе в голові бачила як ти ходиш, як ти дивишся, як ти зустрічаєшся з людьми, як ти з ними розмовляєш, а потім йдеш собі далі. я марила тобою, чудо ти моє. - і вона міцніше горнулася до мене, дужче стискала мене руками..
я увесь день думав про тебе. і про те, як мені боляче без тебе, коли я знаю, що ти так поряд, але ми не можемо просто отак взяти і побачити одне одного, що між нами купа вулиць, людей і будинків, що наші світи розділяє ріка.. і що я не знаю, як доживу без тебе до вечора.. - і я вдихав у себе смак і запах її волосся, її тіла, і обіймав її міцніше, ще і ще..
**********
поки виднілося, ми гуляли парками, вулицями, зупинялися і цілувалися, поки ніхто не бачив, а як і бачив - байдуже.
а ще ми були в будинку культури, на суботніх танцях.. то як ритуал, наш провінційий "вихід у світ", там з кимсь віталися, з кимсь про щось розмовляли, і міцно стискали одне одного за руки, горнулися потайки одне до одного, поки ніхто не бачив, а як і бачив - байдуже..
ми навіть потанцювати встигли. але що то були за танці, ми навіть не чули музики, ми просто стояли, обіймалися в юрбі молодих, таких як і ми, в тій напівтемряві з кольоровими блискавками зі сцени, і жадібно цілувалися, обсипали обличчя одне одного цілунками поки ніхто не бачив, а як і бачив - байдуже..
****************************
- Вітюська, я тут подумала, що я навіть тебе не люблю, я тебе КОХАЮ.. не люблю, нє. "любити" - то якесь дуже не те слово.. мало його, уже мало.. мені мало.. я думаю про тебе, я думаю про тебе так багато, просто гублюся в думках про тебе.. і так, я тебе саме КОХАЮ, мій Вітяшка..
моє ж ти миле створіннячко.. таке красиве сьогодні, і завжди, ти завжди така красива, настільки красива, я, здається топлюся в тобі, розчиняюся, мене не стає, коли я тільки починаю думати за тебе, уявляти тебе, таку усміхнену, і ще я одразу відчуваю твій смак у себе на губах, і твій запах у себе на руках, на одязі, довкола себе.. і здається, я сам перестаю бути тут і зараз, я опиняюся поряд з тобою, де би ти не була в той момент..
- і розпускаєш руки? - сміється
- і розпускаю руки. - сміюся.. - а як їх можна не розпускати, опинившись із тобою поряд.. як?
***************************
і клянуся, тремтячими руками я відчиняв двері нашої прибудови, котру я за ранок встиг вимити-вичистити до блиску, наповнити квітами, яки тільки зумів роздобути і котрі зумів кудись упихнути, наповнене водою.. все з меблів було рівно вискладане і дбайливо встелене свіжими покривалами і ковдрами з домашніх запасів.. кімнати п"янили запахом квітів і фруктів на столі..
і клянуся, я не знав, не вірив, чи далі щось станеться
але вона засміялася, і аж загарчала, і вхопила мене за руку, потягла за собою в справжнє марево,
не давши спам"ятатися
Початок індіянської оповіді за порядковими номерами
1. скорена Бастієнна
2. я назвав її Бастієнна, Бесті
3. Вовчиця
4. сон Вовчиці
5. пишемо "коваль",читаємо"індіанець"
6. про Бесті і Білий вігвам трохи, натяком
7. Вождь и Шаман
8. Старий і новий Шама ан
9.. Бесті повертається, сцена перша
10. Бесті, сцена друга . .
11. Два сни, невеличким вкрапленням.
прожити без неї день.. знати, що вона десь поряд, отак би захотів - прибіг би під її вікна, свиснув-крикнув, вона би почула, і вибігла би..
а прожити цей день без неї
я не знав, що буде так важко.
******************************
нє, звісно що знав, тому і план приготував. щоби відволіктися і не стогнати марно. я ж себе теж добре знаю, мав нагоду вивчити.
план дій, продуманий як слід, до дрібних деталей, багаторівневий, із врахуванням форс-мажорних ситуацій, із врахуванням поведінкових реакцій всіх дотичних персонажів, він рятує завжди.
в таких справах я страх який нудний буваю. але то лише зі сторони так здається
лише зі сторони.
насправді то купа роботи, купа відповідальності, купа прорахунків, купа балакання зі всіма діючими особами, купа ходіння-бігання, велика купа елементів, котрі треба скласти докупи до встановленого строку.. щоби потім все зійшлося, щоби все зіграло, щоби виникло маленьке чудо, створене моїми руками, і тільки я то знатиму, а ще, я певен, що хтось неодмінно оцінить.
неодмінно
все для того Хтоська, все для неї.
день без неї
суботній, травневий, хмарний, проте майже теплий. назавтра взагалі гарну погоду передрікають по ТБ, слухав краєм вуха. тішуся з того. мій план і на завтра поширюється.. але то я так, невеличким спойлером.
бігав багато, носився з тим-сим, прибирався жорстко, знову бігав, цього разу гарячково шукав потрібні елементи, але таки знайшов, ще й встиг по графіку. все встиг.
тільки-но з"явився вдома, як був одразу схоплений і допитаний Ма.
питання легкі, трохи в різкуватій формі, щоправда, але легкі. відбився попередніми заготовками відповідей. всі задоволені. я знову любий синочок, і мені знову все прощено (вкотре, бідна моя Ма, але що поробиш, ці жертви необхідні), навіть мої порушення випробувального терміну.
обід був смачний, я навіть дозволив собі розслабитися
вітчим запропонував поїхати ввечері разом у гості до знайомих. звісно, він зробив це з надією, що я відмовлюся. і я виправдав його надії. відмовився.
Ма глянула на мене недобре, зітхнула тяжко.
я знизав плечима, а шо мав робити.
я розумію, що ставлюся до вітчима не так, як би їй хотілося. не так, як би її влаштовувало. і його.
але вже я такий, і мінятися не збираюся.
мені важко мінятися, підлаштовуватися під когось, навіть як той хтось - моя родина, мої найближчі люди. навіть якщо їм од цього не комфортно живеться.
і я щиро не бажаю мінятися. не зараз, принаймні. не за цим обіднім столом, холєра
і тільки я подумав про Бесті, тільки-но усміхнувся собі, згадавши про неї попри всі оті мамині зітхання і думки про братання з вітчимом, тільки-но я уявив собі найпрекрасніше личко на світ, тільки-но почув її незабутній смак на губах, тільки почав втікати подумки до неї з-за цього столу, тільки став тихо забуватися нею, як задзвонив телефон.
голосно так, невиховано перебив наше застілля..
у нас вдома телефоном керує Ма. вона взагалі всим у нас керує, якшо розбиратися, але телефон - то взагалі її власна, особиста територія, і наше з вітчимом табу. зв"язок зі світом у нас повністю підконтрольований Ма. переважно вона його і здійснює у вільний і позаробочий час, отой зв"язок із зовнішнім світом, в котрий входить купа її колєжанок, знайомих, партнерів по роботі..
і тому коли у нас дзвонить телефон, та коли Ма присутня в кімнаті, то саме вона йде брати слухавку, а ніхто із присутніх і не посміє шарпнутися.
і ми з вітчимом не шарпнулися.
- алло, слухаю. - Ма спино до нас, у вільній руці білий кухонний рушник.
- так.. так, він тут.. - Ма повільно повертається. вона сяє. рушником як той сигнальник на кораблі - нам якісь сигнали подає, мені і вітчиму.
ні, лише мені.
- зараз покличу.. - і в мій бік врочисто слухавка на витягнутій руці. усмішка і широко відкриті радісні очі
форс-мажор, трясця..
але беру слухавку, а там самий жаданий голос у світі:
- Вітька, я вже не можу без тебе витримати
прожити без неї цілий день..
Господи, як прожити без неї цілий день?
- Вітька, як мені прожити цей день без тебе?
я не чув, ніколи до цього, я клянуся, ніколи - слів, котрі би кожне-кожніське були живим щастям, втіленим у слова щастям..
- Вітюська, я тебе люблю, Боже правий.. як же я тебе люблю, Вітя..
Бесті, люба моя, найдорожча, кохана, моя, моя, моє щастя, як же я тебе люблю..
- я вже все-все поробила, все встигла, все до краплі, все-все.. і лише й залишилося, що дочекатися вечора..
я вже все-все поробив, все приготував, тебе жде стільки всього, я бігав як обпечений по місту, я шукав, знаходив, волочив на собі, я все зробив, все, що напланував, і всього лиш залишилося, що дочекатися вечора..
- Вітя, Вітюся, люблю тебе, люблю, люблю, люблю.. Вітя, я аж плачу зараз.. не можу.. - і я чую, як там, на іншому кінці дроту, вона, моя Бесті, моя неповторна, моя неймовірна Бесті схлипує. я бачу її, я бачу її очі, повні сліз, її враз червоніле личко, раптову гримаску розпачу, хай там йому всяке абищо, тому плану! та чорти б його вхопили, та віднесли прямісько в пекло! мене підриває кинути все, кинутись, кинути себе щосили в інший кінець міста, до неї, припасти до неї, не відпускати, висотати губами всі її сльізки, кожну окремо, не дати їм впасти на землю, не дати, забрати собі, в себе, з собою.. Боже, як же я тебе люблю, Вовчице моя.
- але ні, я буду сильна, Вітя. я буду сильна. я витримаю. - вона шморгає носиком, вона бере себе в руки. я чую, я бачу, як вона враз випрямляється, як в неї спалахують оченята, як вона рішуче долонькою змахує зрадливі сльозки зі щічок.. - я буду сильна, Вітя.. я хочу, щоби ти знав, що я сильна. я дочекаюся вечора.. я люблю тебе.
і я буду сильний, Бесті. я буду дуже-дуже сильний. для тебе. заради тебе.. я знаю що ти сильна, я знаю, що ти сильніша за мене, я то знаю.. і ще я знаю.. і ще я дуже вдячний тобі за те, що ти так любиш мене.. що ти не боїшся мене, не ховаєш од мене свої сльози, свої моменти слабкості, котрі лише через мене, через твою любов до мене, ох, Бесті..
******************************
прожити без неї цілий день
прожити без мене
прожити одине без одного цілий день
*********************************
а, ще приходив Васько. мій брат, мій Вождь.
що, як - питав.. насторожений, напружений. справжній Вождь.
розповів йому за свої сни. за обидва, один за другим.
- ох, нічо собі.
я не прошу його пояснити ті сни. хоч я знаю, що він дуже любить таким займатися. він володіє купкою сонників, книжок про тлумачення снів, як сучасного видання, так і старезних, початку століття.. Васько дуже любить тлумачити сни, проте я не дозволю сьогодні тлумачити мої сни.
не зараз. і не ці сни.
- Вась, то були сни два-в-одному.. зі звичайного сну я перейшов у сновидіння. фактично сон про жирафеня то був початок сновидіння, як його сприйняв мій розум. я думаю, що жирафеня і було тим "ілюмінатором" сновидіння справжнього. чи навіть ні, стоп, воно було тим, що я побачив, що я розглядав у тому віконці в інший світ.. жирафеня було тим циклопічним світом, сферою існування гігантів..
- тому й ЖИРАФЕНЯ? - звів на мене очі Вождь.
- так, тому й жирафеня. - погодився я задумливо.
- вся справа в тому, як трансформує побачене в сновидінні мій мозок. як він намагається передати побачене мені. як він намагається вберегти мене і себе, власне, од буйного помішання на грунті інтенсивного заняття сновидіннями.
- чувак, то що, ти таки бачив справжній світ гігантів?
- брат, я думаю, що Джонатан Свіфт не був звичайним фантазером.
помовчали.
- ти.. ви з Ксюхою сьогодні до нас зайдете? - спитав
- мммм..
- а завтра?
*****************************
я ледве прожив без тебе цей день.
- я прожила його без тебе і ледь не вмерла..
- якусь мить я зрозуміла, що не думаю ні про що, окрім як про тебе. я просто в себе в голові бачила як ти ходиш, як ти дивишся, як ти зустрічаєшся з людьми, як ти з ними розмовляєш, а потім йдеш собі далі. я марила тобою, чудо ти моє. - і вона міцніше горнулася до мене, дужче стискала мене руками..
я увесь день думав про тебе. і про те, як мені боляче без тебе, коли я знаю, що ти так поряд, але ми не можемо просто отак взяти і побачити одне одного, що між нами купа вулиць, людей і будинків, що наші світи розділяє ріка.. і що я не знаю, як доживу без тебе до вечора.. - і я вдихав у себе смак і запах її волосся, її тіла, і обіймав її міцніше, ще і ще..
**********
поки виднілося, ми гуляли парками, вулицями, зупинялися і цілувалися, поки ніхто не бачив, а як і бачив - байдуже.
а ще ми були в будинку культури, на суботніх танцях.. то як ритуал, наш провінційий "вихід у світ", там з кимсь віталися, з кимсь про щось розмовляли, і міцно стискали одне одного за руки, горнулися потайки одне до одного, поки ніхто не бачив, а як і бачив - байдуже..
ми навіть потанцювати встигли. але що то були за танці, ми навіть не чули музики, ми просто стояли, обіймалися в юрбі молодих, таких як і ми, в тій напівтемряві з кольоровими блискавками зі сцени, і жадібно цілувалися, обсипали обличчя одне одного цілунками поки ніхто не бачив, а як і бачив - байдуже..
****************************
- Вітюська, я тут подумала, що я навіть тебе не люблю, я тебе КОХАЮ.. не люблю, нє. "любити" - то якесь дуже не те слово.. мало його, уже мало.. мені мало.. я думаю про тебе, я думаю про тебе так багато, просто гублюся в думках про тебе.. і так, я тебе саме КОХАЮ, мій Вітяшка..
моє ж ти миле створіннячко.. таке красиве сьогодні, і завжди, ти завжди така красива, настільки красива, я, здається топлюся в тобі, розчиняюся, мене не стає, коли я тільки починаю думати за тебе, уявляти тебе, таку усміхнену, і ще я одразу відчуваю твій смак у себе на губах, і твій запах у себе на руках, на одязі, довкола себе.. і здається, я сам перестаю бути тут і зараз, я опиняюся поряд з тобою, де би ти не була в той момент..
- і розпускаєш руки? - сміється
- і розпускаю руки. - сміюся.. - а як їх можна не розпускати, опинившись із тобою поряд.. як?
***************************
і клянуся, тремтячими руками я відчиняв двері нашої прибудови, котру я за ранок встиг вимити-вичистити до блиску, наповнити квітами, яки тільки зумів роздобути і котрі зумів кудись упихнути, наповнене водою.. все з меблів було рівно вискладане і дбайливо встелене свіжими покривалами і ковдрами з домашніх запасів.. кімнати п"янили запахом квітів і фруктів на столі..
і клянуся, я не знав, не вірив, чи далі щось станеться
але вона засміялася, і аж загарчала, і вхопила мене за руку, потягла за собою в справжнє марево,
не давши спам"ятатися
Початок індіянської оповіді за порядковими номерами
1. скорена Бастієнна
2. я назвав її Бастієнна, Бесті
3. Вовчиця
4. сон Вовчиці
5. пишемо "коваль",читаємо"індіанець"
6. про Бесті і Білий вігвам трохи, натяком
7. Вождь и Шаман
8. Старий і новий Шама ан
9.. Бесті повертається, сцена перша
10. Бесті, сцена друга . .
11. Два сни, невеличким вкрапленням.