Каміно де Сантьяго. Camino Sanabrés. День 3. Санта Марта де Тера - Віллар де Фарфон. 23,4 км
Читать по-русски здесь
День 3-й, 19 вересня 2019р. 23,4 км.
Писала зранку у Фейсбуці: "Поспала на підлозі в кухні добре, але мало. Після 3-ї год. прокинулась, думки всілякі, бо сьогодні може бути нелегкий день. Чи спала між 3 і 5, коли в когось задзвенів будильник і почалась тусня, не знаю. Зараз виходимо, о 7.00. Через 13 км повинен бути бар."
Писала там же, через кілька годин: "Не для слабонєрвних: нитки, якими я прошила свої ноги, (прошивала вчора ниткою, намоченою в йоді, свої водянки, натерті зовсім не професійно :) , одну вже в перший день) витягла, спрацювали як дренаж, знову помазала йодом, охолоджуючим гелем, заліпила пластирем, і сьогодні пройдено майже 16 км. Стартували о 7.00 при місяці і зірках. Тому з нами попросилась Лінді, якій ми вчора принесли сандалет, і яка виявилась не німкенею, а австралійкою, і не молодою дівчиною, а 57 років, і це в неї друге Каміно.
А німкені Брітжит, що тоді з нею йшла, коли собаки агресивні трапились, місця в альберге не вистачило, в неї є намет, але поки що нічого про її долю не знаємо.
Сьогодні в нас день вивчення англійської мови завдяки попутчиці."
1. Вибачте за якість, якось в мене в темряві не дуже виходить.
2. Цікаво, чому ці дерева так ретельно доглядають? Щось схоже на тополю і на осику одночасно.
3. По селу Санта Марта де Тера є освітлення, далі трохи підсвічували ліхтариком, а з неба - зірки і місяць. Зате не жарко і легко йти.
Зразу за селом в долині річки Тера почалась природа, дуже не схожа на попередні два дні, більше нагадує Україну, наше Придесення.
4. Сонечко сходить. А в нас вчора був пральний день, тепер те, що не досохло, несемо на рюкзаках.
5. Кар"єр щебеню, тут його добувають і видно, як подрібнений розділяється на дві фракції. Гуркіт стоїть неймовірний. А нам - вліво.
6. Поруч зовсім невеличке село. А біля нього на березі річки така зона відпочинку. І ніякого сміття.
7. Цікаво - ліс з таких декоративних дерев, які зазвичай використовують в ландшафтному дизайні. Навпроти нього ми й посидимо на лавочці, з"їмо по льодянику. Йшли французи з голандцями, сказали, що попереду багато ожини. Знаємо ми ту ожину, дуже солодка і не соковита, не хочемо.
8. Наші знаки.
9. Зверніть увагу - в кукрудзі є бур"яни. Отже, гербіциди не застосовувались. На Чернігівщині біля кукурудзяних полів вже страшно ходити - гола земля, лише кукурудза. Тут по 3-4 качани на одному стеблі, все поливне.
10.
11. Футболочка в мене на рюкзаку сушиться :)
12. Якась нерозумна стрілка. Нам - прямо.
13. Прийшли в крихітне село Olleros de Tera. Шукаємо поїсти. Тут розвалена церква.
14. На ній збереглась табличка про Каміно Санабрес, що є частиною Віа де ла Плата.
15. А кладовище доглянуте.
16. Десь біля церкви ми побачили якийсь не дуже конкретний знак, що давав надію на "поїсти". Перейшли річку і поперлись хто-зна куди. Село на іншому березі, ніякого кафе в городах не видно. Довелось повернути назад.
17. От так без парканів і живуть.
В селі близько 150 жителів. Нема ні магазина, ні кафе, про це нам розповіла аптекарка. Уявляєте, тут є аптека! Якби нам була потрібна вода, то купили б мінералки чи попросили набрати з водопроводу. Але нам хочеться їсти і в туалет.
18.
19. При такій врожайності овочів з крихітної ділянки на всю сім"ю вистачить.
20. Сідушки під кущем, щоб втомлений подорожній міг відпочити в тіньочку. А сонце таки припікає.
22. Церква Сан Мігеля (Святого Михаїла), збудована в 19 ст.
23. Напис на табличці, що вода не питна.
24. День сьогодні голоднуватий. Пройшли кілька малих сіл. Ми розраховували на бар через 13 км, а він при альберге, а той відчиняється о 14 год. І в туалет можна сходити тільки там.
25. Прапорці залишились від недавніх святкувань. На 2 села 1 магазинчик, і там купити нічого. Не їсти ж нам в дорозі макарони чи олію.
26. Нарешті вийшли з села, а тут яблука в канаву нападали. І кукурудза поруч. Отримали і їжу, і "туалет" :) . А яблука які смачні! На пепенку схожі. В іспанських магазинах продаються зовсім не такі.
А тут нас знову обігнали ті самі французи з голандцями і сказали, що через 2 км буде церква і там стіл і лавочки. Підемо туди, відпочинемо і перекусимо тим, що залишилось в рюкзаках.
27. Вздовж дороги, що веде до церкви, є лавочки. Вивчаючи історію церкви, я здогадалась, навіщо вони. Щоб під час хресної ходи в травні старші люди могли відпочити. Зображення Богородиці Агабансальської несуть в село, в церкву Сан Мігеля, 2 км, а по закінченню свят несуть назад.
28. Святилище Virgen de la Agabanzal (Богородиці Агабансальської) збудували в 19 ст. За легендою королевич don Diego de Bustamante на полюванні побачив голуба в кущах шипшини. Коли підійшов ближче, голуба не було, а явилась Богородиця. Тоді дон Дієго наказав збудувати тут святилище. Virgen de la Agabanzal вважається чудотворною, зцілюючою.
Свята з ушануванням Богородиці Агамансальської і Святого Михаїла тут відбуваються на початку травня, в першу неділю вересня і в кінці вересня.
Біля церкви під деревом і справді, був стіл і лавочки, де ми подоїдали, що в кого було - кілька тоненьких шматочків хамону, печиво (палички) і навіть йогурти. Тут довелось розв"язати мішечок з НЗ ще з дому - суміш горіхів, родзинок і фініків, з"їли потроху (нас цей мішечок, хоч і маленький, виручав в трудну хвилину до самого Сантьяго). А обчищений апельсин в дуже зручному контейнері (бо він кубічної форми, малий, а місткість 600 мл) я забула в холодильнику на кухні, де ночувала на матрасі.
Ми тут ще й полежали на карематі.
29. І чимчикуєм далі. А виявилось - не туди. Хвилин 20-30 втратили. Тут нас і виручив додаток Maps.me.
30.
31.
32. Вийшли на маршрут.
33. Ця гребля теж названа на честь Virgen de la Agabanzal (Богородиці Агабансальської) . На жаль, коли її будували, були затоплені старовинні млини, що належали селу Ольєрос де Тера і були його окрасою.
34.
34-а. Електростанція.
35. Перейшли по греблі водосховище. Вода дуже чиста. Сонце пече. Скупнутись би. Знаків, що забороняють, нема. Але й явних пляжів теж нема.
36. Далі траплялись кілька місць, до яких видно сліди машин, і пісочок є. Одним словом, дикі пляжики. На одному я таки ноги намочила. Полегшало на 20 хвилин. Купатись чоловік не дозволив, бо час дорогий. Лінді вирвалась далеко вперед, але скоро ми її наздогнали.
Хотілося б пройти 21 км і заночувати в с. Віллар де Фарфон, але там альберге на 4 місця, а нас обігнали і двоє голландців, і німці, і незнайомі француженки. Тому доведеться топати ще 6 км. Насправді, ми наблукали вже зайвих 3,3 км.
37. От так і повіриш в чудеса Каміно. Останні 3-4 години було дуже тяжко, весь час під палючим сонцем. Хоча в тіні прекрасно, не більше 25 град. Підходячи до Віллар де Фарфон, були впевнені, що місць нема, і треба повзти ще 6 км. Лінді каже, що все комплето (зайнято), он французи вдалині, отже,все буде зайнято.
А я як невиправний оптиміст, кажу : "А мейбі вони хочуть великий етап пройти?"
38. Це вже Віллар де Фарфон (Villar de Farfon) , тут всього 15 мешканців, і тут той альберге, на який ми так сподіваємось. Пройдено 23,4 км, і якщо місць нема, то нам йти ще 6 км до Ріо Негро дель Пуенте.
39. Добре, коли біля церкви є такі тераски з лавочками. Ми не раз ними користувались щоб відпочити, поїсти, трохи від дощу сховатись і перевдягтися.
40.
41. І ось майже за селом альберге Rehoboth. На перший погляд - невеличкий сарайчик. А який там простір всередині! А які люди!
Заходимо, вітаємось, зразу питаємо "комплето?" (зайнято?). Ні, але заброньовано на 5 год. (хоч цей альберге не бронює), а Лінді їм: "Це я бронювала на трьох". Йєс,йєс, йєс!!!
Ну хіба не диво?
42. Нам неймовірно раді, ми ще більше. Обнялись з господинею. Її звати Доротеа, чоловіка - Грег.
Зразу заварили для нас чаю з м'яти і дістали з холодильника кому колу, кому кас-лимон. Ну, ми зразу ожили.
Аж тут заходить Бріджит, героїчна німецька жінка, дуже немолода, але її рюкзак я підняти не змогла. Тут вже майже овації. Про неї ще розкажу нижче.
І от ми в легендарному альберге Рехобот (Rehoboth). Його господарі - вихідці з Південної Африки, віруючі люди, які не лише вчення Христа поширювали в Індії, а й чимало там волонтерських справ робили, зокрема, школу відкрили.
Я про них читала раніше. Говорять англійською, іспанською, німецькою і хінді. Вони купили тут житло, Грег його відремонтував і добудував, багато зробив власноруч, і виділили частину під альберге, з кухнею, душем, туалетом і спальнею на 4 місця. Донатіво, тобто, заплатимо, скільки совість дозволяє.
43. Зліва направо - Брітжит, Лінді і Леонід, мій чоловік. Відпочивають
44. Нам сподобався колоритний дизайн приміщень. Це - душ, стеля прозора, з полікарбонату. Так же влаштований і туалет. Це все для пілігримів. Господарі показали, де в дворику межа території для всіх і приватної. На приватній - їхній будиночок, де вони живуть з дітьми.
45. А це наша спальня. Та ще й зі справжніми білосніжними постелями! В двох попередніх альберге не було навіть одноразових, лише матрас, подушка і свій спальник. Дівчата обрали собі двоповерхове ліжко, а ми з Леонідом - на одноповерхових.
В господарів двоє дітей (ми бачили лише старшого, років п"ятнадцяти) і шикарний кіт гарної поведінки.
В різних альберге різні правила. Тут не можна з рюкзаком в спальню, він залишається в кухні-їдальні. Не дуже зручно, але правильно, щоб не занесли чінчос (клопів). Вечеря призначена на 19, ми з 16 год. встигли помитись, попрати, поспілкуватися.
Тут навіть вай-фай є.
На тему водянок на ногах: Лінді теж прошивала свої, і це не я навчила, в неї ж друге Каміно. Вона в мене нитку попросила, а я дала ще й хлоргексидин і нитку йодом промазала (він в стікері). А я сьогодні весь день йшла в трекінгових босоніжках і шкарпетках.
46. В дворику для пілігримів.
47. Бачила тут плакат про вовків. Питаю Грега, чи є вони тут. Є, чимало. Отже, позавчора, в перший день, недалеко від Гранха де Мореруела, ми таки вовка бачили, перебігав нам дорогу, а потім за ним - собаки.
А тут, де ми зараз, кажуть, є й дикі собаки, і вовки.
48. Грег приготував якийсь неймовірний суп, дуже смачний, з ковбасками, квасолею, картоплею і овочами, але до нього - виделки, наші попутчиці вимочували юшку хлібом, а ми - зі своїми туристичними виделко-ложками. Ну і вино було. А нам і чай. Наїлись від пуза. Вранці буде чай, кава і печиво. Виявляється, що в краях, де голодному пілігриму важко купити продукти, дуже класно, коли в альберге годують.
49. Увечері пішли прогулятись. Завтра нам йти по дорозі, що в нас за спиною.
50. Ми з австралійкою Лінді.
51. І з німкенею Брітжит. Ми запитали, де ж вона ночувала в попередню ніч? Відповіла, що попросилась в тієї жінки, що відкривала церкву в Санта Марта де Тера, заночувати позаду церкви. Ми питаємо :"Що, на кладовищі???" - "Ні, біля кладовища, просто під святим Яковом, він мене охороняв". Подивіться в моєму попередньому пості фото 47 і зрозумієте...Оце женщина!
Коли ми лягли спати, трохи поспілкувались, ми про себе, що зуміли, розказали. Про Лінді вже дещо знали. А Брітжит розказала, що їй 63 роки, що коли перестала "арбайтен" (працювати) стала ходити в Каміно. , Французький 900км, Північний (не менше), Фіністера, 90 км, і зараз іде Санабрес, хотіла всю Віа ла Плата, 1000 км, але прилетіла в Севілью, а там 41 градус, яке там Каміно? Сіла на автобус і поїхала на північ, до Саламанки, от звідти і йде (тобто, від старту до Сантьяго в неї буде більше 400 км.
Сподіваємось завтра на сачковий день, 16 км. Довелось забронювали готель, бо іншого нічого там нема, є альберге приватний, де за місце в 5-місній кімнаті - 20є., так краще вже в готелі за 45 на двох.
Отже, пройдено 73км.
52. Гуляємо по селу . Це така штука, щоб зафіксувати коня, коли його підковують.
53. Жалісний вигляд. Подібні села продаються іноді по 1 євро. Є й сайт "пуебло абандонадо" (поселення нежилі), нерідко в тих селах ще є вода і електрика, або дуже близько, і дороги є. Якщо поселяється сім"я молода, з дітьми, що будуть вчитися в найближчій школі, то їм ще й якась матеріальна допомога від держави надається.
54. Я піднялась по сходах, щоб подивитись на дзвони.
55.
56. Повернулись ми в свій "Рехобот". Цілу ніч щось завивало в лісі. Але якось басовито. Дівчата висловлювали припущення, що то вовки або здичавілі собаки. На ранок Грег нам сказав, що то олені, в них зараз шлюбний період.
І мабуть, їх там чимало, бо ми подібний рик чули ще два чи три дні. А одного разу й побачили пару. А Брітжит навіть сфотографувати вдалось іншу пару.
Наш дворик вранці. Ота символічна фіртка відділяє територію альберге від приватної території господарів.
57. Наш маршрут третього дня від Санта Марта деТера до Віллар де Фарфон:
Далі буде...
Тут День 1-й. Гранха де Мореруела - Табара, 27 км. Каміно де Сантьяго. Camino Sanabrés.
День 2-й. Табара- Санта Марта де Тера 23,2 км.
День 3-й, 19 вересня 2019р. 23,4 км.
Писала зранку у Фейсбуці: "Поспала на підлозі в кухні добре, але мало. Після 3-ї год. прокинулась, думки всілякі, бо сьогодні може бути нелегкий день. Чи спала між 3 і 5, коли в когось задзвенів будильник і почалась тусня, не знаю. Зараз виходимо, о 7.00. Через 13 км повинен бути бар."
Писала там же, через кілька годин: "Не для слабонєрвних: нитки, якими я прошила свої ноги, (прошивала вчора ниткою, намоченою в йоді, свої водянки, натерті зовсім не професійно :) , одну вже в перший день) витягла, спрацювали як дренаж, знову помазала йодом, охолоджуючим гелем, заліпила пластирем, і сьогодні пройдено майже 16 км. Стартували о 7.00 при місяці і зірках. Тому з нами попросилась Лінді, якій ми вчора принесли сандалет, і яка виявилась не німкенею, а австралійкою, і не молодою дівчиною, а 57 років, і це в неї друге Каміно.
А німкені Брітжит, що тоді з нею йшла, коли собаки агресивні трапились, місця в альберге не вистачило, в неї є намет, але поки що нічого про її долю не знаємо.
Сьогодні в нас день вивчення англійської мови завдяки попутчиці."
1. Вибачте за якість, якось в мене в темряві не дуже виходить.
2. Цікаво, чому ці дерева так ретельно доглядають? Щось схоже на тополю і на осику одночасно.
3. По селу Санта Марта де Тера є освітлення, далі трохи підсвічували ліхтариком, а з неба - зірки і місяць. Зате не жарко і легко йти.
Зразу за селом в долині річки Тера почалась природа, дуже не схожа на попередні два дні, більше нагадує Україну, наше Придесення.
4. Сонечко сходить. А в нас вчора був пральний день, тепер те, що не досохло, несемо на рюкзаках.
5. Кар"єр щебеню, тут його добувають і видно, як подрібнений розділяється на дві фракції. Гуркіт стоїть неймовірний. А нам - вліво.
6. Поруч зовсім невеличке село. А біля нього на березі річки така зона відпочинку. І ніякого сміття.
7. Цікаво - ліс з таких декоративних дерев, які зазвичай використовують в ландшафтному дизайні. Навпроти нього ми й посидимо на лавочці, з"їмо по льодянику. Йшли французи з голандцями, сказали, що попереду багато ожини. Знаємо ми ту ожину, дуже солодка і не соковита, не хочемо.
8. Наші знаки.
9. Зверніть увагу - в кукрудзі є бур"яни. Отже, гербіциди не застосовувались. На Чернігівщині біля кукурудзяних полів вже страшно ходити - гола земля, лише кукурудза. Тут по 3-4 качани на одному стеблі, все поливне.
10.
11. Футболочка в мене на рюкзаку сушиться :)
12. Якась нерозумна стрілка. Нам - прямо.
13. Прийшли в крихітне село Olleros de Tera. Шукаємо поїсти. Тут розвалена церква.
14. На ній збереглась табличка про Каміно Санабрес, що є частиною Віа де ла Плата.
15. А кладовище доглянуте.
16. Десь біля церкви ми побачили якийсь не дуже конкретний знак, що давав надію на "поїсти". Перейшли річку і поперлись хто-зна куди. Село на іншому березі, ніякого кафе в городах не видно. Довелось повернути назад.
17. От так без парканів і живуть.
В селі близько 150 жителів. Нема ні магазина, ні кафе, про це нам розповіла аптекарка. Уявляєте, тут є аптека! Якби нам була потрібна вода, то купили б мінералки чи попросили набрати з водопроводу. Але нам хочеться їсти і в туалет.
18.
19. При такій врожайності овочів з крихітної ділянки на всю сім"ю вистачить.
20. Сідушки під кущем, щоб втомлений подорожній міг відпочити в тіньочку. А сонце таки припікає.
22. Церква Сан Мігеля (Святого Михаїла), збудована в 19 ст.
23. Напис на табличці, що вода не питна.
24. День сьогодні голоднуватий. Пройшли кілька малих сіл. Ми розраховували на бар через 13 км, а він при альберге, а той відчиняється о 14 год. І в туалет можна сходити тільки там.
25. Прапорці залишились від недавніх святкувань. На 2 села 1 магазинчик, і там купити нічого. Не їсти ж нам в дорозі макарони чи олію.
26. Нарешті вийшли з села, а тут яблука в канаву нападали. І кукурудза поруч. Отримали і їжу, і "туалет" :) . А яблука які смачні! На пепенку схожі. В іспанських магазинах продаються зовсім не такі.
А тут нас знову обігнали ті самі французи з голандцями і сказали, що через 2 км буде церква і там стіл і лавочки. Підемо туди, відпочинемо і перекусимо тим, що залишилось в рюкзаках.
27. Вздовж дороги, що веде до церкви, є лавочки. Вивчаючи історію церкви, я здогадалась, навіщо вони. Щоб під час хресної ходи в травні старші люди могли відпочити. Зображення Богородиці Агабансальської несуть в село, в церкву Сан Мігеля, 2 км, а по закінченню свят несуть назад.
28. Святилище Virgen de la Agabanzal (Богородиці Агабансальської) збудували в 19 ст. За легендою королевич don Diego de Bustamante на полюванні побачив голуба в кущах шипшини. Коли підійшов ближче, голуба не було, а явилась Богородиця. Тоді дон Дієго наказав збудувати тут святилище. Virgen de la Agabanzal вважається чудотворною, зцілюючою.
Свята з ушануванням Богородиці Агамансальської і Святого Михаїла тут відбуваються на початку травня, в першу неділю вересня і в кінці вересня.
Біля церкви під деревом і справді, був стіл і лавочки, де ми подоїдали, що в кого було - кілька тоненьких шматочків хамону, печиво (палички) і навіть йогурти. Тут довелось розв"язати мішечок з НЗ ще з дому - суміш горіхів, родзинок і фініків, з"їли потроху (нас цей мішечок, хоч і маленький, виручав в трудну хвилину до самого Сантьяго). А обчищений апельсин в дуже зручному контейнері (бо він кубічної форми, малий, а місткість 600 мл) я забула в холодильнику на кухні, де ночувала на матрасі.
Ми тут ще й полежали на карематі.
29. І чимчикуєм далі. А виявилось - не туди. Хвилин 20-30 втратили. Тут нас і виручив додаток Maps.me.
30.
31.
32. Вийшли на маршрут.
33. Ця гребля теж названа на честь Virgen de la Agabanzal (Богородиці Агабансальської) . На жаль, коли її будували, були затоплені старовинні млини, що належали селу Ольєрос де Тера і були його окрасою.
34.
34-а. Електростанція.
35. Перейшли по греблі водосховище. Вода дуже чиста. Сонце пече. Скупнутись би. Знаків, що забороняють, нема. Але й явних пляжів теж нема.
36. Далі траплялись кілька місць, до яких видно сліди машин, і пісочок є. Одним словом, дикі пляжики. На одному я таки ноги намочила. Полегшало на 20 хвилин. Купатись чоловік не дозволив, бо час дорогий. Лінді вирвалась далеко вперед, але скоро ми її наздогнали.
Хотілося б пройти 21 км і заночувати в с. Віллар де Фарфон, але там альберге на 4 місця, а нас обігнали і двоє голландців, і німці, і незнайомі француженки. Тому доведеться топати ще 6 км. Насправді, ми наблукали вже зайвих 3,3 км.
37. От так і повіриш в чудеса Каміно. Останні 3-4 години було дуже тяжко, весь час під палючим сонцем. Хоча в тіні прекрасно, не більше 25 град. Підходячи до Віллар де Фарфон, були впевнені, що місць нема, і треба повзти ще 6 км. Лінді каже, що все комплето (зайнято), он французи вдалині, отже,все буде зайнято.
А я як невиправний оптиміст, кажу : "А мейбі вони хочуть великий етап пройти?"
38. Це вже Віллар де Фарфон (Villar de Farfon) , тут всього 15 мешканців, і тут той альберге, на який ми так сподіваємось. Пройдено 23,4 км, і якщо місць нема, то нам йти ще 6 км до Ріо Негро дель Пуенте.
39. Добре, коли біля церкви є такі тераски з лавочками. Ми не раз ними користувались щоб відпочити, поїсти, трохи від дощу сховатись і перевдягтися.
40.
41. І ось майже за селом альберге Rehoboth. На перший погляд - невеличкий сарайчик. А який там простір всередині! А які люди!
Заходимо, вітаємось, зразу питаємо "комплето?" (зайнято?). Ні, але заброньовано на 5 год. (хоч цей альберге не бронює), а Лінді їм: "Це я бронювала на трьох". Йєс,йєс, йєс!!!
Ну хіба не диво?
42. Нам неймовірно раді, ми ще більше. Обнялись з господинею. Її звати Доротеа, чоловіка - Грег.
Зразу заварили для нас чаю з м'яти і дістали з холодильника кому колу, кому кас-лимон. Ну, ми зразу ожили.
Аж тут заходить Бріджит, героїчна німецька жінка, дуже немолода, але її рюкзак я підняти не змогла. Тут вже майже овації. Про неї ще розкажу нижче.
І от ми в легендарному альберге Рехобот (Rehoboth). Його господарі - вихідці з Південної Африки, віруючі люди, які не лише вчення Христа поширювали в Індії, а й чимало там волонтерських справ робили, зокрема, школу відкрили.
Я про них читала раніше. Говорять англійською, іспанською, німецькою і хінді. Вони купили тут житло, Грег його відремонтував і добудував, багато зробив власноруч, і виділили частину під альберге, з кухнею, душем, туалетом і спальнею на 4 місця. Донатіво, тобто, заплатимо, скільки совість дозволяє.
43. Зліва направо - Брітжит, Лінді і Леонід, мій чоловік. Відпочивають
44. Нам сподобався колоритний дизайн приміщень. Це - душ, стеля прозора, з полікарбонату. Так же влаштований і туалет. Це все для пілігримів. Господарі показали, де в дворику межа території для всіх і приватної. На приватній - їхній будиночок, де вони живуть з дітьми.
45. А це наша спальня. Та ще й зі справжніми білосніжними постелями! В двох попередніх альберге не було навіть одноразових, лише матрас, подушка і свій спальник. Дівчата обрали собі двоповерхове ліжко, а ми з Леонідом - на одноповерхових.
В господарів двоє дітей (ми бачили лише старшого, років п"ятнадцяти) і шикарний кіт гарної поведінки.
В різних альберге різні правила. Тут не можна з рюкзаком в спальню, він залишається в кухні-їдальні. Не дуже зручно, але правильно, щоб не занесли чінчос (клопів). Вечеря призначена на 19, ми з 16 год. встигли помитись, попрати, поспілкуватися.
Тут навіть вай-фай є.
На тему водянок на ногах: Лінді теж прошивала свої, і це не я навчила, в неї ж друге Каміно. Вона в мене нитку попросила, а я дала ще й хлоргексидин і нитку йодом промазала (він в стікері). А я сьогодні весь день йшла в трекінгових босоніжках і шкарпетках.
46. В дворику для пілігримів.
47. Бачила тут плакат про вовків. Питаю Грега, чи є вони тут. Є, чимало. Отже, позавчора, в перший день, недалеко від Гранха де Мореруела, ми таки вовка бачили, перебігав нам дорогу, а потім за ним - собаки.
А тут, де ми зараз, кажуть, є й дикі собаки, і вовки.
48. Грег приготував якийсь неймовірний суп, дуже смачний, з ковбасками, квасолею, картоплею і овочами, але до нього - виделки, наші попутчиці вимочували юшку хлібом, а ми - зі своїми туристичними виделко-ложками. Ну і вино було. А нам і чай. Наїлись від пуза. Вранці буде чай, кава і печиво. Виявляється, що в краях, де голодному пілігриму важко купити продукти, дуже класно, коли в альберге годують.
49. Увечері пішли прогулятись. Завтра нам йти по дорозі, що в нас за спиною.
50. Ми з австралійкою Лінді.
51. І з німкенею Брітжит. Ми запитали, де ж вона ночувала в попередню ніч? Відповіла, що попросилась в тієї жінки, що відкривала церкву в Санта Марта де Тера, заночувати позаду церкви. Ми питаємо :"Що, на кладовищі???" - "Ні, біля кладовища, просто під святим Яковом, він мене охороняв". Подивіться в моєму попередньому пості фото 47 і зрозумієте...Оце женщина!
Коли ми лягли спати, трохи поспілкувались, ми про себе, що зуміли, розказали. Про Лінді вже дещо знали. А Брітжит розказала, що їй 63 роки, що коли перестала "арбайтен" (працювати) стала ходити в Каміно. , Французький 900км, Північний (не менше), Фіністера, 90 км, і зараз іде Санабрес, хотіла всю Віа ла Плата, 1000 км, але прилетіла в Севілью, а там 41 градус, яке там Каміно? Сіла на автобус і поїхала на північ, до Саламанки, от звідти і йде (тобто, від старту до Сантьяго в неї буде більше 400 км.
Сподіваємось завтра на сачковий день, 16 км. Довелось забронювали готель, бо іншого нічого там нема, є альберге приватний, де за місце в 5-місній кімнаті - 20є., так краще вже в готелі за 45 на двох.
Отже, пройдено 73км.
52. Гуляємо по селу . Це така штука, щоб зафіксувати коня, коли його підковують.
53. Жалісний вигляд. Подібні села продаються іноді по 1 євро. Є й сайт "пуебло абандонадо" (поселення нежилі), нерідко в тих селах ще є вода і електрика, або дуже близько, і дороги є. Якщо поселяється сім"я молода, з дітьми, що будуть вчитися в найближчій школі, то їм ще й якась матеріальна допомога від держави надається.
54. Я піднялась по сходах, щоб подивитись на дзвони.
55.
56. Повернулись ми в свій "Рехобот". Цілу ніч щось завивало в лісі. Але якось басовито. Дівчата висловлювали припущення, що то вовки або здичавілі собаки. На ранок Грег нам сказав, що то олені, в них зараз шлюбний період.
І мабуть, їх там чимало, бо ми подібний рик чули ще два чи три дні. А одного разу й побачили пару. А Брітжит навіть сфотографувати вдалось іншу пару.
Наш дворик вранці. Ота символічна фіртка відділяє територію альберге від приватної території господарів.
57. Наш маршрут третього дня від Санта Марта деТера до Віллар де Фарфон:
Далі буде...
Тут День 1-й. Гранха де Мореруела - Табара, 27 км. Каміно де Сантьяго. Camino Sanabrés.
День 2-й. Табара- Санта Марта де Тера 23,2 км.