Рокитне
Рокитне - селище міського типу на півдні Київщини і, певно, одне з найменш цікавих райцентрів Київської області, бо старовини, окрім старої школи і церкви, майже немає, а цікава радянська архітектура відсутня. Більш цікавим є сусіднє село Синява, в якій зберігся і старий млин і стара дерев’яна церква. Саме до цього села йде маршрутка, яка це від станції метро “Палац Україна” і проїжджає через Узин і Рокитне.
Є варіант їхати до Рокитного електричкою, але це виходить занадто довго, бо треба їхати через Фастів чи Миронівку, а це досить великий гак, якщо подивитись на карту залізниць.
Станція Рокитне - одна з найбільших на лінії Фастів-Миронівка. І хоч вона виглядає порожньою, але всередині вокзалу люди є і квитки в касі активно купляють.
Сам вокзал збудований очевидно вже наприкінці 50-х - на початку 60-х років і виглядає не так презентабельно як інші вокзали збудовані в 40-х - 50-х роках, але ще проглядаються елементи “високого” стилю.
Дорогою в центр селища нічого цікавого помічено не було. Сфотографував хіба що закинуту дерев’яну будівлю, на якій була об’ява про продаж.
Та колишня прохідна якогось підприємства із закладеними дверима і викладеними плиточкою гасло “Слава Нації” з тризубом.
Власне протягом двох із половиною кілометрів шляху нічого такого, що заслуговує на увагу помічено не було.
Нарешті в центрі було помічено пам’ятник воїнам-інтернаціоналістам у вигляді композиції з кількох елементів, найбільші з яких - хрест та журавлі, що злітають з брили, на якій встановлено таблицю зі словами «Афганистан, ты наша боль».
Також цікаві елементи як польова кухня, на якій встановлено плиту з іменами загиблих рокитнянців.
Тюльпан у гільзі, ікона Георгія Побідоносця.
Фляга і загальновійськова панама САВО.
Одразу за афганським пам’ятником - меморіал ВВВ у вигляді двох трикутних стел, з’єднаних барельєфом та «Вічним вогнем», який не працював.
По боках меморіалу палити з іменами загиблих під час Другої світової війни.
Меморіал збудовано в 1975 році.
Дошка пошани героїв Радянського Союзу.
Біля меморіалу розташована одна з небагатьох історичних будівель Рокитного, яка була збудована на поч. ХХ століття як школа.
Навпроти неї встановлено пам’ятник Шевченку. Щоправда не Тараса Григоровичу, а Олександру Овсійовичу, герою Радянського Союзу, що загинув у 1944 році в боях за місто Ясси в Румунії. Погруддя встановлено у 1968 році.
Шевченко народився у селі Мовчанівка Сквирського району і навчався у цій школі у 1932-1939 роках.
Нині у цій будівлі районна організація ветеранів.
Серед історичних будівель найбільше виділяється церква Різдва Богородиці.
Основний об’єм церкви добре зберігся до нашого часу, але дзвіницю демонтували.
Заслуговує уваги і місцева пішохідна Першотравнева вулиця, вздовж якої розташовано адміністративні будівлі Рокитного та встановлено скульптурні композиції.
Лелека на фоні районного відділу управління казначейської служби.
Композиція з дзвоном і орбітами на фоні селищної ради.
Музикальна школа.
Біля школи стоїть пам’ятник Шевченку; цього разу вже Тарасу Григоровичу.
Цікава скульптура селянина з гаслом «Праця породжує пошану» на фоні дошки пошани почесних громадян Рокитного.
Пішохідну алею завершує Рокитнянська районна рада.
Поруч з якою розташувався закинутий кінотеатр, збудований за типовим проектом.
Багатоповерхова забудова Рокитного.
Розвилка Заводської і Медоварної вулиць, в центрі якої встановлено композицію у вигляді гвардійських стрічок та ордену. Цікаво, чи не демонтували цю штуку, бо “колорадські” стрічки зараз асоціюються аж ніяк не з героями ВВВ.
Перейшовши річку Рокиту виходимо до автостанції, звідки можна їхати до будь-якого села в районі, сусіднього райцентру чи до Києва, куди я і поїхав.
Є варіант їхати до Рокитного електричкою, але це виходить занадто довго, бо треба їхати через Фастів чи Миронівку, а це досить великий гак, якщо подивитись на карту залізниць.
Станція Рокитне - одна з найбільших на лінії Фастів-Миронівка. І хоч вона виглядає порожньою, але всередині вокзалу люди є і квитки в касі активно купляють.
Сам вокзал збудований очевидно вже наприкінці 50-х - на початку 60-х років і виглядає не так презентабельно як інші вокзали збудовані в 40-х - 50-х роках, але ще проглядаються елементи “високого” стилю.
Дорогою в центр селища нічого цікавого помічено не було. Сфотографував хіба що закинуту дерев’яну будівлю, на якій була об’ява про продаж.
Та колишня прохідна якогось підприємства із закладеними дверима і викладеними плиточкою гасло “Слава Нації” з тризубом.
Власне протягом двох із половиною кілометрів шляху нічого такого, що заслуговує на увагу помічено не було.
Нарешті в центрі було помічено пам’ятник воїнам-інтернаціоналістам у вигляді композиції з кількох елементів, найбільші з яких - хрест та журавлі, що злітають з брили, на якій встановлено таблицю зі словами «Афганистан, ты наша боль».
Також цікаві елементи як польова кухня, на якій встановлено плиту з іменами загиблих рокитнянців.
Тюльпан у гільзі, ікона Георгія Побідоносця.
Фляга і загальновійськова панама САВО.
Одразу за афганським пам’ятником - меморіал ВВВ у вигляді двох трикутних стел, з’єднаних барельєфом та «Вічним вогнем», який не працював.
По боках меморіалу палити з іменами загиблих під час Другої світової війни.
Меморіал збудовано в 1975 році.
Дошка пошани героїв Радянського Союзу.
Біля меморіалу розташована одна з небагатьох історичних будівель Рокитного, яка була збудована на поч. ХХ століття як школа.
Навпроти неї встановлено пам’ятник Шевченку. Щоправда не Тараса Григоровичу, а Олександру Овсійовичу, герою Радянського Союзу, що загинув у 1944 році в боях за місто Ясси в Румунії. Погруддя встановлено у 1968 році.
Шевченко народився у селі Мовчанівка Сквирського району і навчався у цій школі у 1932-1939 роках.
Нині у цій будівлі районна організація ветеранів.
Серед історичних будівель найбільше виділяється церква Різдва Богородиці.
Основний об’єм церкви добре зберігся до нашого часу, але дзвіницю демонтували.
Заслуговує уваги і місцева пішохідна Першотравнева вулиця, вздовж якої розташовано адміністративні будівлі Рокитного та встановлено скульптурні композиції.
Лелека на фоні районного відділу управління казначейської служби.
Композиція з дзвоном і орбітами на фоні селищної ради.
Музикальна школа.
Біля школи стоїть пам’ятник Шевченку; цього разу вже Тарасу Григоровичу.
Цікава скульптура селянина з гаслом «Праця породжує пошану» на фоні дошки пошани почесних громадян Рокитного.
Пішохідну алею завершує Рокитнянська районна рада.
Поруч з якою розташувався закинутий кінотеатр, збудований за типовим проектом.
Багатоповерхова забудова Рокитного.
Розвилка Заводської і Медоварної вулиць, в центрі якої встановлено композицію у вигляді гвардійських стрічок та ордену. Цікаво, чи не демонтували цю штуку, бо “колорадські” стрічки зараз асоціюються аж ніяк не з героями ВВВ.
Перейшовши річку Рокиту виходимо до автостанції, звідки можна їхати до будь-якого села в районі, сусіднього райцентру чи до Києва, куди я і поїхав.