Яготин
Яготин стереотипно відомий як місто, де є великий молокозавод і кінцева станція приміських електричок з Києва. Якщо копнути трохи глибше - то з’ясується, що це було по суті базове місто для останнього гетьмана України Кирила Розумовського - тут був його великий маєток, парк, оригінальний храм-ротонда. Від маєтка збереглось небагато: вцілів ризаліт (крило) палацу, флігелі, альтанка, господарчі будівлі; парк хоч і не так упорядковано, як за часів гетьмана, але й не перетворився на хащі, як у сусідній Згурівці. За часів Ющенка почали відбудовувати церкву-ротонду, однак роботи тривають і досі. Місто досить цікаве, аж ніяк не депресивне, парк скульптур, кілька музеїв і картинна галерея цілком задовольнять туристів. І звичайно ж гігантський ставок - “Яготинське море”, шириною з Дніпро в районі Києва.
Найдоцільніше їхати до Яготина з Києва електричкою, які досить часто ходять у Полтавському напрямку. Маршруткою можна доїхати також з автостанції “Дарниця”, але це займає фактично стільки ж часу, що й електричкою (більше двох годин), але значно дорожче, тому таких маршруток лише дві на день туди й назад і ними користуються лише ті, кому незручний розклад електрички.
Вокзал в Яготині - найбільший з усіх на гілці Київ-Гребінка і один з найбільших на всьому Полтавсько-Харківському напрямі. Збудований він у 1901 році.
Будівля вокзалу симетрична без центрової вісі. Після нещодавньої реконструкції вокзал - найпримітніша і найкрасивіша споруда Яготина.
Сама станція тут досить жвава, особливо якщо порівнювати з сусідніми Баришівкою і Березанню. Це пояснює тим, що саме електричка, а не маршрутка тут основний транспорт, який зв’язує Яготин з іншими містами.
До того ж в Яготині багато підприємств, що ще працюють, тому вантажні потяги тут не рідкість. При чому в районі станції до залізничної гілки прилягає відгалуження зі Згурівки, де працює цукровий завод.
Через значну видовженість міста з півночі на південь, спричинену розташуванням залізничної станції далеко від центру (як і в Носівці), в Яготині розвинена мережа маршруток, однією з яких я скористався, що дістатись першого цікавого місця - парку скульптур. Парк був закладений ще наприкінці XVIII століття Олексієм Кириловичем Розумовським на території свого маєтку. Площа парку сягає 120 га. Нині у парку зібрано скульптури, пам’ятники, на честь різних осіб та пам’ятні знаки, присвячених різним подіям.
Перша скульптура, що зустрічає відвідувачів - радянський солдат часів Другої Світової.
Поруч - пам’ятний знак у вигляді чорного тюльпана на честь воїнів-інтернаціоналістів Яготинщини. Як відомо, Чорним тюльпаном називали літак Ан-12, який відвозив тіла загиблих радянських військовослужбовців із території Афганістану.
За ним - пам’ятник маршалу Жукову. Здається, це був єдиний монумент цьому воєначальнику на Україні до 2012 року, після якого відкрито було бюсти в Одесі і Луганську.
Пам’ятний знак чорнобильцям-яготинцям.
Скульптурна галерея героїв-земляків - складається з десяти погрудь осбі, яким було присвоєно звання героя Радянського Союзу.
Окремо в стороні стоїть узагальнений образ батяні-комбата.
Представлені як загиблі під час боїв за Халхін-Гол (1939) так і загиблі під час Другої Світової війни.
Головна алея, що веде від головного входу вглиб парку виводить до військового меморіалу на березі озера Супій.
Акцентує вхід до меморіалу ось така конструкція,
що складається з чотирьох залізобетонних пілонів, які щось мають утворювати, але мені не зрозуміло що.
Сам меморіал складається з кількох елементів.
Братської могили учасників боїв за звільнення Яготинщини
Кована палаюча квітка.
Плити з іменами загиблих
Тут по ідеї мав бути Вічний вогонь.
Озеро Супій - найбільше в Київській області.
Зірка, що складається з чотирьох червоних кутиків.
Окрім меморіалів та пам’ятників військовим діячам і трагічним подіям, є в парку і монументи діячам культури і мистецтва, таким як піаніст Святослав Ріхтер та письменник Микола Гоголь. Гоголь відвідував маєток Рєпніних у 1848 році.
Найвідомішим митцем, уродженцем Яготинщини є народна художниця Катерина Білокур.
Її ім’я носить місцева картинна галерея, що розмістилася в уцілілому крилі палацу Розумовських-Рєпніних.
Яготинська картинна галерея відкрита 1983 року є однією з найкращих районних картинних галерей України. На двох поверхах галереї знаходиться 14 виставкових залів, в яких одночасно може експонуватись до 300 полотен та інших художніх творів. Справжньою гордістю галереї є найповніше зібрання робіт (більше 70) Катерини Білокур - живопис, акварель, графіка, ескізи, ранні та незакінчені роботи.
Захований тут також і Ленін (скульптори Б. Ульянов, М. Котко), перенесений з центральної площі міста, де був встановлений у 1978 році. Нині, напевно, знищений.
Навпроти нього - пам’ятний знак декабристам. Позаду стоїть паркова ротонда.
Тут лежать старі надгробки. Оскільки тут навряд чи знаходилось кладовище, то поховальні плити скоріш за все сюди були перенесені.
Старий хрест неясного віку.
А тут ясно читається напис: Священникъ Илія Васильевичъ Могилевскій (1846-1906).
Ротонда-альтанка поч. ХІХ ст. - одне з небагатьох, що збереглось від маєтку Розумовських. Скоріш за все були ще альтанки розкидані по парку.
Всередині нічого немає і сміття теж.
На північ від альтанки розташовано флігель для гостей, цікавий тим, що тут тричі зупинявся Тарас Григорович Шевченко: у 1843, 1845 та 1859 роках. На фасаді встановлено меморіальну дошку з барельєфним зображенням Кобзаря і уривком з його Щоденника: «Оренбургъ, 7е марта. Всѣ дни моего пребыванія когда-то въ Яготинѣ, есть и будутъ для меня рядъ прекрасныхъ воспоминаній…»
Споруда постраждала під час Другої Світової війни, і лише у 2003 році її відновили для розміщення тут музею Тараса Шевченка, який складається з чотирьох зал і має 102 експонати.
Ще вціліли господарські будівлі. Що в них було - важко сказати, можливо стайні?
Нині в одній знаходиться реставраційна майстерня.
В іншій - невідомо що.
Всі ці залишки колишнього маєтку знаходяться за районною лікарнею, поліклінікою і медучилищем, збудованих, судячи з таблички до 50-річчя Жовтневої Революції, тобто у 1967 році.
На території цих закладів розташовано скромну однобаневу церковку.
Частину парку в центрі міста в 2012 році перетворено на алею відпочинку. Про це повідомляє гранітна книжка, встановлена того ж таки року і приурочена 460-й річниці Яготина.
Алея відпочинку представляє собою ось такі доріжки, викладені плиточкою і звичайні ковані лавочки.
Вічнозелене штучне деревце.
“Пам’ятник” Коту у чоботях.
Скульптуру козака ліпив явно непрофесіонал.
Колишній кінотеатр з цікавою мозаїкою на тему миру, космосу, промисловості та сільського господарства.
Один з небагатьох цікавих будинків, де знаходиться управління праці та соціального захисту населення. Розташований на Пирятинській вулиці біля центральної площі.
Сама центральна площа обмежена із заходу парком.
З іншої - адміністративними будівлями і краєзнавчим музеєм.
Колись на площі стояв Ленін, але нині на його місці стоїть герб Яготина. Досить раціональне рішення. Це було ще до того як із постаментів стали робити меморіали Небесній Сотні.
Решта об’єктів розташовано вздовж вулиці Незалежності і парку.
Міська адміністрація.
Бюст Тараса Шевченка (1959). Автори: скульптор М. Малинка, архітектор Козинець.
Районний будинок культури та центральна бібліотека.
Пам’ятник уродженцю Яготина Петру Степановичу Непорожньому, визначному вченому-енергетику, міністру енергетики СРСР у 1962-1985. Його ім’ям названа одна з найбільших ГЕС - Саяно-Шушенська.
Трохи далі, навпроти школи, ще один пам’ятник Тарасові Шевченку, цього разу молодому. Автор - відомий скульптор Іван Гончар.
Табличка інформує, що пам’ятник відлито на Полтавському турбомеханічному заводі в 1971 році.
Школа - одна з небагатьох історичних будівель Яготина.
Меморіальні дошки. Одна інформує, що тут навчався генерал-майор Андрій Гирич, інша є списком учнів, загиблих під час Другої Світової війни.
До старого корпусу прибудовано новий триповерховий.
Навпроти школи розташовано цікаву церкву-ротонду - Свято-Троїцький собор.
Оригінальна споруда була збудована у 1795-1800 роках архітектором Миколою Львовим на замовлення Розумовського. У 1936 році храм і дзвіницю зруйнували.
Цікавим є опис незвичного храму у повісті Тараса Шевченка “Близнецы”:
…в четверг рано мы были уже у Яготыни. Пока Никифор Федорович закусывали, я с дитьмы вышла с брички та и хожу себе по базару. Только смотрю, на базаре стоит какой-то круглый будынок, и столбы кругом, кругом. Меня диты и спрашивают: «Маменька, что это такое?» Я и говорю: «Ей-богу, деточки, не знаю, надо будет спросить кого-нибудь».
Смотрю, на наше счастье, идет какая-то молодыця. Я и кричу ей: «Молодыце! А йды, - говорю, - сюда». Она подошла. «Скажи, голубко, что это у вас там на базаре стоить?» Вона и говорыть: «Церков». - «Церков, - думаю соби, - чи не дурыть вона нас?» Только смотрю, и крест наверху, на круглой крыше. «Господи, - думаю соби, - уж я ли церков у Киеве не видала, а такой, хоть побожиться, так, я думаю, и в Ерусалиме нет».
З 2005 року ведеться відновлення святині, але через брак коштів роботи йдуть дуже повільно. Судячи з усього, цим займається Київський Патріархат, храми якого будуються дуже повільно.
Біля церкви на розвилці знаходиться танк Т-34-85 - пам’ятник визволителям Яготина від нацистів.
На площі Танкістів я сів на маршрутку і поїхав на вокзал і звідти до Києва.
Найдоцільніше їхати до Яготина з Києва електричкою, які досить часто ходять у Полтавському напрямку. Маршруткою можна доїхати також з автостанції “Дарниця”, але це займає фактично стільки ж часу, що й електричкою (більше двох годин), але значно дорожче, тому таких маршруток лише дві на день туди й назад і ними користуються лише ті, кому незручний розклад електрички.
Вокзал в Яготині - найбільший з усіх на гілці Київ-Гребінка і один з найбільших на всьому Полтавсько-Харківському напрямі. Збудований він у 1901 році.
Будівля вокзалу симетрична без центрової вісі. Після нещодавньої реконструкції вокзал - найпримітніша і найкрасивіша споруда Яготина.
Сама станція тут досить жвава, особливо якщо порівнювати з сусідніми Баришівкою і Березанню. Це пояснює тим, що саме електричка, а не маршрутка тут основний транспорт, який зв’язує Яготин з іншими містами.
До того ж в Яготині багато підприємств, що ще працюють, тому вантажні потяги тут не рідкість. При чому в районі станції до залізничної гілки прилягає відгалуження зі Згурівки, де працює цукровий завод.
Через значну видовженість міста з півночі на південь, спричинену розташуванням залізничної станції далеко від центру (як і в Носівці), в Яготині розвинена мережа маршруток, однією з яких я скористався, що дістатись першого цікавого місця - парку скульптур. Парк був закладений ще наприкінці XVIII століття Олексієм Кириловичем Розумовським на території свого маєтку. Площа парку сягає 120 га. Нині у парку зібрано скульптури, пам’ятники, на честь різних осіб та пам’ятні знаки, присвячених різним подіям.
Перша скульптура, що зустрічає відвідувачів - радянський солдат часів Другої Світової.
Поруч - пам’ятний знак у вигляді чорного тюльпана на честь воїнів-інтернаціоналістів Яготинщини. Як відомо, Чорним тюльпаном називали літак Ан-12, який відвозив тіла загиблих радянських військовослужбовців із території Афганістану.
За ним - пам’ятник маршалу Жукову. Здається, це був єдиний монумент цьому воєначальнику на Україні до 2012 року, після якого відкрито було бюсти в Одесі і Луганську.
Пам’ятний знак чорнобильцям-яготинцям.
Скульптурна галерея героїв-земляків - складається з десяти погрудь осбі, яким було присвоєно звання героя Радянського Союзу.
Окремо в стороні стоїть узагальнений образ батяні-комбата.
Представлені як загиблі під час боїв за Халхін-Гол (1939) так і загиблі під час Другої Світової війни.
Головна алея, що веде від головного входу вглиб парку виводить до військового меморіалу на березі озера Супій.
Акцентує вхід до меморіалу ось така конструкція,
що складається з чотирьох залізобетонних пілонів, які щось мають утворювати, але мені не зрозуміло що.
Сам меморіал складається з кількох елементів.
Братської могили учасників боїв за звільнення Яготинщини
Кована палаюча квітка.
Плити з іменами загиблих
Тут по ідеї мав бути Вічний вогонь.
Озеро Супій - найбільше в Київській області.
Зірка, що складається з чотирьох червоних кутиків.
Окрім меморіалів та пам’ятників військовим діячам і трагічним подіям, є в парку і монументи діячам культури і мистецтва, таким як піаніст Святослав Ріхтер та письменник Микола Гоголь. Гоголь відвідував маєток Рєпніних у 1848 році.
Найвідомішим митцем, уродженцем Яготинщини є народна художниця Катерина Білокур.
Її ім’я носить місцева картинна галерея, що розмістилася в уцілілому крилі палацу Розумовських-Рєпніних.
Яготинська картинна галерея відкрита 1983 року є однією з найкращих районних картинних галерей України. На двох поверхах галереї знаходиться 14 виставкових залів, в яких одночасно може експонуватись до 300 полотен та інших художніх творів. Справжньою гордістю галереї є найповніше зібрання робіт (більше 70) Катерини Білокур - живопис, акварель, графіка, ескізи, ранні та незакінчені роботи.
Захований тут також і Ленін (скульптори Б. Ульянов, М. Котко), перенесений з центральної площі міста, де був встановлений у 1978 році. Нині, напевно, знищений.
Навпроти нього - пам’ятний знак декабристам. Позаду стоїть паркова ротонда.
Тут лежать старі надгробки. Оскільки тут навряд чи знаходилось кладовище, то поховальні плити скоріш за все сюди були перенесені.
Старий хрест неясного віку.
А тут ясно читається напис: Священникъ Илія Васильевичъ Могилевскій (1846-1906).
Ротонда-альтанка поч. ХІХ ст. - одне з небагатьох, що збереглось від маєтку Розумовських. Скоріш за все були ще альтанки розкидані по парку.
Всередині нічого немає і сміття теж.
На північ від альтанки розташовано флігель для гостей, цікавий тим, що тут тричі зупинявся Тарас Григорович Шевченко: у 1843, 1845 та 1859 роках. На фасаді встановлено меморіальну дошку з барельєфним зображенням Кобзаря і уривком з його Щоденника: «Оренбургъ, 7е марта. Всѣ дни моего пребыванія когда-то въ Яготинѣ, есть и будутъ для меня рядъ прекрасныхъ воспоминаній…»
Споруда постраждала під час Другої Світової війни, і лише у 2003 році її відновили для розміщення тут музею Тараса Шевченка, який складається з чотирьох зал і має 102 експонати.
Ще вціліли господарські будівлі. Що в них було - важко сказати, можливо стайні?
Нині в одній знаходиться реставраційна майстерня.
В іншій - невідомо що.
Всі ці залишки колишнього маєтку знаходяться за районною лікарнею, поліклінікою і медучилищем, збудованих, судячи з таблички до 50-річчя Жовтневої Революції, тобто у 1967 році.
На території цих закладів розташовано скромну однобаневу церковку.
Частину парку в центрі міста в 2012 році перетворено на алею відпочинку. Про це повідомляє гранітна книжка, встановлена того ж таки року і приурочена 460-й річниці Яготина.
Алея відпочинку представляє собою ось такі доріжки, викладені плиточкою і звичайні ковані лавочки.
Вічнозелене штучне деревце.
“Пам’ятник” Коту у чоботях.
Скульптуру козака ліпив явно непрофесіонал.
Колишній кінотеатр з цікавою мозаїкою на тему миру, космосу, промисловості та сільського господарства.
Один з небагатьох цікавих будинків, де знаходиться управління праці та соціального захисту населення. Розташований на Пирятинській вулиці біля центральної площі.
Сама центральна площа обмежена із заходу парком.
З іншої - адміністративними будівлями і краєзнавчим музеєм.
Колись на площі стояв Ленін, але нині на його місці стоїть герб Яготина. Досить раціональне рішення. Це було ще до того як із постаментів стали робити меморіали Небесній Сотні.
Решта об’єктів розташовано вздовж вулиці Незалежності і парку.
Міська адміністрація.
Бюст Тараса Шевченка (1959). Автори: скульптор М. Малинка, архітектор Козинець.
Районний будинок культури та центральна бібліотека.
Пам’ятник уродженцю Яготина Петру Степановичу Непорожньому, визначному вченому-енергетику, міністру енергетики СРСР у 1962-1985. Його ім’ям названа одна з найбільших ГЕС - Саяно-Шушенська.
Трохи далі, навпроти школи, ще один пам’ятник Тарасові Шевченку, цього разу молодому. Автор - відомий скульптор Іван Гончар.
Табличка інформує, що пам’ятник відлито на Полтавському турбомеханічному заводі в 1971 році.
Школа - одна з небагатьох історичних будівель Яготина.
Меморіальні дошки. Одна інформує, що тут навчався генерал-майор Андрій Гирич, інша є списком учнів, загиблих під час Другої Світової війни.
До старого корпусу прибудовано новий триповерховий.
Навпроти школи розташовано цікаву церкву-ротонду - Свято-Троїцький собор.
Оригінальна споруда була збудована у 1795-1800 роках архітектором Миколою Львовим на замовлення Розумовського. У 1936 році храм і дзвіницю зруйнували.
Цікавим є опис незвичного храму у повісті Тараса Шевченка “Близнецы”:
…в четверг рано мы были уже у Яготыни. Пока Никифор Федорович закусывали, я с дитьмы вышла с брички та и хожу себе по базару. Только смотрю, на базаре стоит какой-то круглый будынок, и столбы кругом, кругом. Меня диты и спрашивают: «Маменька, что это такое?» Я и говорю: «Ей-богу, деточки, не знаю, надо будет спросить кого-нибудь».
Смотрю, на наше счастье, идет какая-то молодыця. Я и кричу ей: «Молодыце! А йды, - говорю, - сюда». Она подошла. «Скажи, голубко, что это у вас там на базаре стоить?» Вона и говорыть: «Церков». - «Церков, - думаю соби, - чи не дурыть вона нас?» Только смотрю, и крест наверху, на круглой крыше. «Господи, - думаю соби, - уж я ли церков у Киеве не видала, а такой, хоть побожиться, так, я думаю, и в Ерусалиме нет».
З 2005 року ведеться відновлення святині, але через брак коштів роботи йдуть дуже повільно. Судячи з усього, цим займається Київський Патріархат, храми якого будуються дуже повільно.
Біля церкви на розвилці знаходиться танк Т-34-85 - пам’ятник визволителям Яготина від нацистів.
На площі Танкістів я сів на маршрутку і поїхав на вокзал і звідти до Києва.