Ржищів
Ржищів розташований у мальовничому місці на березі Канівського водосховища, навколишні пагорби суцільно всіяні археологічними пам’ятками трипільської культури, центр міста цілком чистий і акуратний, а на головній площі - парк із сучасною скульптурою. І бути б Ржищеву туристичною Меккою, але якось не склалося, бо бренд столиці трипільської культури перехопило власне село Трипілля, де розташувалися державний і приватний музеї; головну пам’ятка міста, костьол тринітаріїв, було остаточно знищено у 1980-х роках. Головне підприємство міста - завод “Радіатор”, що випускав батареї і баласт для кораблів чи не для всього СРСР, закрився на початку 1990-х. А це було тисяча робочих місць, що для міста населенням менше десяти тисяч це катастрофа. Нині на його території влаштувалося кілька невеликих підприємств, наприклад тут з 2008 року виробляється обгорткова плівка для продуктів, але компенсація нерівноцінна.
А колись Ржищів був одним з найбільших портів на Дніпрі, а до 1962 року був районним центром, після чого територію району було віддано Кагарлицькому і Миронівському районам, а 1970-х роках значна частина була затоплена водами Канівського водосховища і до 1990-х років тут була активна. Нині місто має суверенний статус, тобто підпорядковується безпосередньо області, а не районному центру, хоча і знаходиться на території Кагарлицького району. Врешті, дещо таки можна подивитись у Ржищеві: кілька історичних пам’яток та звісно ж безкрає Канівське водосховище.
Якихось особливих варіантів як дістатись міста нема. З автостанції «Видубичі» регулярно їздять маршрутки через Українку і Трипілля. Колись, за часів розквіту водного пасажирського транспорту, на катерах чи ракетах часто їздили до Ржищева київські дачники, зараз це у минулому.
Характерною особливістю Ржищева є складний рельєф. Основана забудова знаходиться в долині річки Леглич, а також на горах, які обмежують річку з обох боків. Жителям гористої місцевості забезпечені гарні краєвиди на Дніпро, які, певно, вже встигли їх набриднути.
Вийшовши з маршрутки біля міської лікарні на вулиці Шевченка перше цікаве, що побачив, це Гуманітарний коледж, який знаходиться в історичній одноповерховій будівлі, схожій на колишню школу чи училище.
Колишній ресторан-кафетерій “Дніпро”, нині нічний клюб “Lucky”
Колишній кінотеатр “Дніпро”, нині оновлено під назвою «3D кинотеатр Жеко».
Фасади кінотеатру декоровано візерунками та карнизами.
За кінотеатром знаходиться тихий міський парк, де заховалися пам’ятнки Тарасові Шевченку (1962 р.) та Володимиру Ульянову (1957 р.), який нині знесено, а до того вандалізовано.
Військовий меморіал у парку споруджений в середині 1950-х і реставровано у 1980-му.
З одного боку зажурена жінка з дитям, з іншого - солдат із прапором.
Автостанція. Квитків там не продають, зате продають продукти харчування. Основні напрямки з Ржищева до Києва, Канева, Кагарлика та до найближчих сіл.
Облуплена адміністративна будівля 1950-х років, в якій знаходять відділи освіти, казначейства, пенсійного фонду та ін.
Схожа на якусь стару дореволюційну будівлю, до якої прибудували портик з безордерними колонами.
Тут таки знаходиться музей місцевого уродженця, художника Івана-Валентина Феодосійовича Задорожного. На табличці зазначено, що його твори відносяться до монументального мистецтва, але насправді це скоріше народний наїв типу Марії Приймаченко, а я не любитель такого, тому навіть не намагався поцікавитись чи працює музей.
Панельний двоповерховий житловий будинок із газовими трубами та індивідуальними лічильниками на фасаді.
Міська поліклініка в будівлі початку 60-х років.
Якась незрозуміла стара будівля, в якій нині розташовано банк “Фінанси та кредит”
Асиметричний універмаг з маже глухою фасадною стіною.
Житловий будинок неясного часу побудови, нині обкладений квадратовою плиткою.
Оскільки Ржищів претендував свого часу на звання неофіційного центру Трипільської культури, то в 2003 році у центрі влаштували Парк Трипільської культури, де зібрано сучасні скульптури, збільшені копії трипільських статуеток, глиняних виробів та кілька оригінальних жорен. На жаль, парк цей програє аналогічному у Києві біля МАУП, де все цікавіше організовано.
Сучасна скульптура, приклади якої можна побачити наприклад на Оболонській набережній в Києві:
Трипільська скульптура. “Венери енеоліту”
і “стільчики”:
І звісно ж біноклеподібна посудина з єдиними оригінальними експонатами - жорнами:
Палац культури біля парку тут новий і великий. По ідеї тут мав розміститись і обласний археологічний музей, але його вирішили таки розмістити у Трипіллі. А краєзнавчий музей знаходиться в меншій, історичній будівлі.
Напружений графік до Дня Державного Прапора. Заодно святкують і день Незалежності.
Ржищівська міська рада.
В якійсь абсолютно незугарній двоповерхівці функціонує картинна галерея сучасного мистецтва з музеєм заслуженого художника Олексія Горбенка.
З більш сучасних будівель запам’ятався лише кафе-ресторан із давньоруською назвою, яку не зміг прочитати.
Такий своєрідний привіт конструктивізму, хоча це модернізм 80-х.
Старий будинок культури очевидно було перероблено з якоїсь дореволюційної будівлі і, судячи з членування, в нього мала бути щось типу портика з колонами. Нині, здається, не використовується.
Оригінальна зупинка навпроти. Можна розгледіти залишки радянського герба Ржищева з вітрилом човна.
За зупинкою цікавий фонтан, який нині не працює.
Поруч невеличкий дренажний канал, через який перекинуто декоративний місток.
До 1950-х років на цій відкритій ділянці біля колишнього БК знаходилась головна пам’ятка Ржищева - костьол монастиря тринітаріїв. На жаль, він дуже постраждав під час Другої світової і по війні його розібрали.
Малюнок Наполеона Орди, 1870-і
Зате вціліла інша культова пам’ятка - православна Троїцька церква, що стоїть поруч.
Проходимо повз скромний пам’ятний камінь жертвам Голодомору 1932-1933 років.
Мурований храм Святої Трійці був збудований у 1853-1860 роках на місці старого дерев’яного за підтримки графині Дзялінської. Церква функціонувала фактично безперервно, і була закрита лише на кілька років незадовго перед початком Другої світової.
На жаль зблизька всю церкву сфотографувати важко - або сама церква, або ж тільки її дзвіниця; тому показую фрагментарно.
Ворота оригінальні.
Настінний розпис із зображенням Святої Трійці новий і надає хоч якоїсь оригінальності звичайній за архітектурою церкві.
Окрім церкви на вулиці Петренка є ще кілька цікавих будівель.
Школа №2 знаходиться в так званому будинку ксьондза, колишній орденській консисторії, єдиній збереженій споруді монастиря тринітаріїв.
Археологічний музей в колишній будівлі банку, збудованій на поч. ХХ ст. за проектом архітектора В. Ніколаєва. Хоч музей офіційно й іменується археологічним, але в ньому є зали, що стосуються не лише археологічних культур, тому його доцільніше було б назвати краєзнавчим.
Фізкультурно-оздоровчий комплекс.
Промислова будівля винзаводу, нині заводу продтоварів.
Здається, це найцікавіша історична будівля Ржищева.
Виходимо до Ржищівської гавані. Варто зазначити, що Ржищів завжди вважався одним з найважливіших дніпровських портів і на середину ХІХ століття вантажообіг тут був більший, ніж у Київському порту і поступався лише Катеринославу.
Пристань, до якої вже давно не пристають транспортні катери, ні князівські човни.
Вид з пристані на Дніпро, чи точніше Канівське водосховище. Праворуч видно Іван-гору.
Річковий вокзал тут типовий для 70-х років, але рідкісний для невеличких міст. Назва міста і вокзалу написана російською.
Всередині напівпорожньо. Як і автовокзал, річковий вокзал нині виконує функцію кафе-закусочної.
Зате вантажний порт тут справно функціонує, крани постійно в русі. Вантажать пісок і таке інше.
На останок я забрався на одна круч понад Дніпром, де колись знаходилось єврейське кладовище.
І досі в кількох метрах від урвища можна знайти поховальні плити характерної валянкоподібної форми.
Або звичайні кам’яні брили:
Звідсіля добре видно на протилежному березі учбовий танковий полігон (R)-403 та військове стрільбище , звідки постійно лунали наче грім розкати вибухів і вистрілів.
Вид у бік Переяслава.
Урвище.
З цікавого у Ржищеві має бути Іван-гора, яку треба відвідати під проведення фестивалю стихій “Трипільське коло”. А поки на цьому все.
А колись Ржищів був одним з найбільших портів на Дніпрі, а до 1962 року був районним центром, після чого територію району було віддано Кагарлицькому і Миронівському районам, а 1970-х роках значна частина була затоплена водами Канівського водосховища і до 1990-х років тут була активна. Нині місто має суверенний статус, тобто підпорядковується безпосередньо області, а не районному центру, хоча і знаходиться на території Кагарлицького району. Врешті, дещо таки можна подивитись у Ржищеві: кілька історичних пам’яток та звісно ж безкрає Канівське водосховище.
Якихось особливих варіантів як дістатись міста нема. З автостанції «Видубичі» регулярно їздять маршрутки через Українку і Трипілля. Колись, за часів розквіту водного пасажирського транспорту, на катерах чи ракетах часто їздили до Ржищева київські дачники, зараз це у минулому.
Характерною особливістю Ржищева є складний рельєф. Основана забудова знаходиться в долині річки Леглич, а також на горах, які обмежують річку з обох боків. Жителям гористої місцевості забезпечені гарні краєвиди на Дніпро, які, певно, вже встигли їх набриднути.
Вийшовши з маршрутки біля міської лікарні на вулиці Шевченка перше цікаве, що побачив, це Гуманітарний коледж, який знаходиться в історичній одноповерховій будівлі, схожій на колишню школу чи училище.
Колишній ресторан-кафетерій “Дніпро”, нині нічний клюб “Lucky”
Колишній кінотеатр “Дніпро”, нині оновлено під назвою «3D кинотеатр Жеко».
Фасади кінотеатру декоровано візерунками та карнизами.
За кінотеатром знаходиться тихий міський парк, де заховалися пам’ятнки Тарасові Шевченку (1962 р.) та Володимиру Ульянову (1957 р.), який нині знесено, а до того вандалізовано.
Військовий меморіал у парку споруджений в середині 1950-х і реставровано у 1980-му.
З одного боку зажурена жінка з дитям, з іншого - солдат із прапором.
Автостанція. Квитків там не продають, зате продають продукти харчування. Основні напрямки з Ржищева до Києва, Канева, Кагарлика та до найближчих сіл.
Облуплена адміністративна будівля 1950-х років, в якій знаходять відділи освіти, казначейства, пенсійного фонду та ін.
Схожа на якусь стару дореволюційну будівлю, до якої прибудували портик з безордерними колонами.
Тут таки знаходиться музей місцевого уродженця, художника Івана-Валентина Феодосійовича Задорожного. На табличці зазначено, що його твори відносяться до монументального мистецтва, але насправді це скоріше народний наїв типу Марії Приймаченко, а я не любитель такого, тому навіть не намагався поцікавитись чи працює музей.
Панельний двоповерховий житловий будинок із газовими трубами та індивідуальними лічильниками на фасаді.
Міська поліклініка в будівлі початку 60-х років.
Якась незрозуміла стара будівля, в якій нині розташовано банк “Фінанси та кредит”
Асиметричний універмаг з маже глухою фасадною стіною.
Житловий будинок неясного часу побудови, нині обкладений квадратовою плиткою.
Оскільки Ржищів претендував свого часу на звання неофіційного центру Трипільської культури, то в 2003 році у центрі влаштували Парк Трипільської культури, де зібрано сучасні скульптури, збільшені копії трипільських статуеток, глиняних виробів та кілька оригінальних жорен. На жаль, парк цей програє аналогічному у Києві біля МАУП, де все цікавіше організовано.
Сучасна скульптура, приклади якої можна побачити наприклад на Оболонській набережній в Києві:
Трипільська скульптура. “Венери енеоліту”
і “стільчики”:
І звісно ж біноклеподібна посудина з єдиними оригінальними експонатами - жорнами:
Палац культури біля парку тут новий і великий. По ідеї тут мав розміститись і обласний археологічний музей, але його вирішили таки розмістити у Трипіллі. А краєзнавчий музей знаходиться в меншій, історичній будівлі.
Напружений графік до Дня Державного Прапора. Заодно святкують і день Незалежності.
Ржищівська міська рада.
В якійсь абсолютно незугарній двоповерхівці функціонує картинна галерея сучасного мистецтва з музеєм заслуженого художника Олексія Горбенка.
З більш сучасних будівель запам’ятався лише кафе-ресторан із давньоруською назвою, яку не зміг прочитати.
Такий своєрідний привіт конструктивізму, хоча це модернізм 80-х.
Старий будинок культури очевидно було перероблено з якоїсь дореволюційної будівлі і, судячи з членування, в нього мала бути щось типу портика з колонами. Нині, здається, не використовується.
Оригінальна зупинка навпроти. Можна розгледіти залишки радянського герба Ржищева з вітрилом човна.
За зупинкою цікавий фонтан, який нині не працює.
Поруч невеличкий дренажний канал, через який перекинуто декоративний місток.
До 1950-х років на цій відкритій ділянці біля колишнього БК знаходилась головна пам’ятка Ржищева - костьол монастиря тринітаріїв. На жаль, він дуже постраждав під час Другої світової і по війні його розібрали.
Малюнок Наполеона Орди, 1870-і
Зате вціліла інша культова пам’ятка - православна Троїцька церква, що стоїть поруч.
Проходимо повз скромний пам’ятний камінь жертвам Голодомору 1932-1933 років.
Мурований храм Святої Трійці був збудований у 1853-1860 роках на місці старого дерев’яного за підтримки графині Дзялінської. Церква функціонувала фактично безперервно, і була закрита лише на кілька років незадовго перед початком Другої світової.
На жаль зблизька всю церкву сфотографувати важко - або сама церква, або ж тільки її дзвіниця; тому показую фрагментарно.
Ворота оригінальні.
Настінний розпис із зображенням Святої Трійці новий і надає хоч якоїсь оригінальності звичайній за архітектурою церкві.
Окрім церкви на вулиці Петренка є ще кілька цікавих будівель.
Школа №2 знаходиться в так званому будинку ксьондза, колишній орденській консисторії, єдиній збереженій споруді монастиря тринітаріїв.
Археологічний музей в колишній будівлі банку, збудованій на поч. ХХ ст. за проектом архітектора В. Ніколаєва. Хоч музей офіційно й іменується археологічним, але в ньому є зали, що стосуються не лише археологічних культур, тому його доцільніше було б назвати краєзнавчим.
Фізкультурно-оздоровчий комплекс.
Промислова будівля винзаводу, нині заводу продтоварів.
Здається, це найцікавіша історична будівля Ржищева.
Виходимо до Ржищівської гавані. Варто зазначити, що Ржищів завжди вважався одним з найважливіших дніпровських портів і на середину ХІХ століття вантажообіг тут був більший, ніж у Київському порту і поступався лише Катеринославу.
Пристань, до якої вже давно не пристають транспортні катери, ні князівські човни.
Вид з пристані на Дніпро, чи точніше Канівське водосховище. Праворуч видно Іван-гору.
Річковий вокзал тут типовий для 70-х років, але рідкісний для невеличких міст. Назва міста і вокзалу написана російською.
Всередині напівпорожньо. Як і автовокзал, річковий вокзал нині виконує функцію кафе-закусочної.
Зате вантажний порт тут справно функціонує, крани постійно в русі. Вантажать пісок і таке інше.
На останок я забрався на одна круч понад Дніпром, де колись знаходилось єврейське кладовище.
І досі в кількох метрах від урвища можна знайти поховальні плити характерної валянкоподібної форми.
Або звичайні кам’яні брили:
Звідсіля добре видно на протилежному березі учбовий танковий полігон (R)-403 та військове стрільбище , звідки постійно лунали наче грім розкати вибухів і вистрілів.
Вид у бік Переяслава.
Урвище.
З цікавого у Ржищеві має бути Іван-гора, яку треба відвідати під проведення фестивалю стихій “Трипільське коло”. А поки на цьому все.