Сміла. Історичний центр
У попередньому пості йшлося про станцію ім. Т. Г. Шевченка та її околиці, у цьому йтиметься про історичний центр Сміли: головні її пам’ятки, парки та трохи про промисловість. Для початку треба звернутися трохи до історії міста. Датою заснування населеного пункту вважається 1542 рік, але назва “Сміла” згадується пізніше, у XVII ст. і пов’язують з легендою про сміливу дівчину, яка провела військо через болото в тил ворога, але й сама загинула.
З середини XVII ст. місто знаходилося у власності козацьких полковників: у 1654-1658 рр. володів Павло Тетеря, а у 1658-1659 рр. - Данило Виговський. З 1660 року Сміла відходить до складу Польщі і потрапляє у власність князя Олександра Конєцпольського, а у XVIII ст. - до князів Любомирських, які будують тут дерев’яну фортецю. Після першого поділу Речі Посполитої, Ксаверій Любомирський вимушений продати місто Григорію Потьомкіну, який у свою чергу дарує його своєму племіннику Олександру Самойлову. Донька Самойлова, Софія, отримала місто як весільний посаг, вийшовши заміж у 1821 р. за графа Олексія Бобринського. Саме завдяки графу Бобринському і його нащадкам починається починаючи з цього моменту починається активний розвиток Сміли: тут будуються цукрово-пісочний та цукрово-рафінадний заводи, починається будівництво залізничної гілки, яке було завершено вже за часів Володимира Олексійовича Бобринського. Заходами Льва Олексійовчиа Бобринського в Смілі будуються освітні закладів: технічні класи, чоловіча та жіноча гімназії та ін.
Радянська епоха майже залишила по собі цікавих пам’яток, які що не рахувати кілька житлових будинків 1930-1950-х років при машинобудівному заводі та технікуму харчових технологій. На сьогоднішній день Сміла представляє собою досить значний райцентр з населенням в майже 70 тис. осіб, що робить його третім за величиною у Черкаській області. Загалом, досить розвинена промисловість, залізничний вузол і близькість до обласного центру не дають місту стати депресивним, як багато інших райцентрів центральної України. Звісно ж, воно є привабливим і для туриста, про що намагатимусь розповісти у цьому пості.
Маршрутка довезла до районної лікарні, що на півночі міста. Єдиною старовинною спорудою виявилась станція швидкої допомоги.
Звідси звертаю на вулицю Юрія Кондратюка.
Будівництво церкви на початку вулиці.
Навпроти неї - старий будинок, який колись належав лікарю Радзевичу. Тут, після демобілізації у 1918 року проживав майбутній вчений-ракетотехнік Олександр Шаргей, що вимушено переховувався від влади під ім’ям Юрія Кондратюка.
Зараз тут розташовується відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків і профзахворювань.
Управління санітарно-епідеміологічної служби на розі вулиць Кондратюка й Севастопольської.
Фактично одразу за службою можна вийти до закинутого вокзалу станції Сміла.
Вокзал споруджено одночасно з залізницею і є типовим для гілки Бахмач-Сміла. Такі ж є на станціях Золотоноша, Ічня, Пирятин, Пальміра та ін. Але на відміну від інших, цей має два крила.
На превеликий жаль, цей вокзал стоїть закинутим через те, що основною є станція ім. Шевченка, куди і прибуває більшість поїздів. Ця ж знаходиться трішки в стороні від центру і вокзал тут просто не потрібен, хоча електрички тут зупиняються.
Тим не менш, сама будівля вокзалу виглядає міцною і поки можлива реставрація.
Від вокзалу пішов назад до основної забудови, зрідка траплялися такі старі житлові будинки.
Трохи поблукавши приватним сектором, вийшов до бомбосховища.
За яким височіє ось така будівля із зображенням ромбоподібних театральних масок. Отже тут щось типу театру.
Насправді це будинок культури, не так давно відреставрований зі сторони головного фасаду.
На південь від БК очвидно колишній поштамт. Нині тут управління державною міграційною службою.
З півночі стоїть найкрасивіша цивільна споруда царських часів - філія Санкт-Петербурзького позичкового банку 1909 року.
З 1967 року тут розташовується Смілянський краєзнавчий музей.
Ґанок музею та пам’ятний знак 25-м роковинам аварії на ЧАЕС біля пожежні.
Пожежня 1920-х чи 1930-х років.
Юридична консультація в старовинному будиночку.
Далі я пройшов Соборною до перехрестя з вулицею Перемоги, де встановлено гармати на постаменті.
Поруч знаходиться міський парк культури і відпочинку, облаштований на території колишнього маєтку російського генерал-прокурора Олександра Самойлова, збудованого на місці дерев’яної фортеці польского магната Ксаверія Любомирського.
Головний вхід до парку акцентують ось такі паркові скульптурки під старовину, подібні можливо стояли біля палацу Самойлова.
Скульптура у стилі сучасного мистетцва.
Загалом парк досить невеликий за площею і представляє собою стандартний набір атракцій і пам’ятників.
Реклама школи танців. Хтось зліва написав балончиком “Пиши українською, курво!”. Загалом помітив, що більшість локальної реклами написана російською, але спілкуються переважно українською.
Набір пам’ятник знаків: на честь 225-річчя козацького повстання, мирним жителям, що загинули від рук німецько-фашистських загарбників та жертвам Чорнобильської катастрофи.
Є тут і меморіал, загиблих за радянську владу під час Громадянської війни 1917-1922 років.
І окремо дві братські могили часів Другої Світової війни з типовими постатями скорботних солдат.
На окраїні парку знаходиться плебанія, будинок священика при костьолі.
Успенський костьол - найстаріша пам’ятка міста. Збудований у 1818-1827 роках коштом поміщика Антонія Савицького, відомого мецената, який також виділив кошти й на будівництво Олександрівського костьолу у Києві.
В радянські часи храм був позбавлений бань і використовувався як будинок культури.
З 2003 року костьол знаходиться на довготривалій реконструкції: наразі відновлено лише бані й підбанники.
Західніше парку культури і відпочинку є ще Нижній ландшафтний парк із терасами і ставками, утвореними заплавами річки Тясмин.
Тут мінімум окультурених місць, але зате тихіше.
Сама річка Тясмин протікає вздовж усієї Сміли з півдня на північ. Біля парку вона загачена і утворює великий ставок.
Над ставком нависає масивний об’єм Свято-Покровського собору, головного православного храму Сміли.
Собор було зведено у 1859 році коштом графа Олексія Бобринського. За основу був узятий проект полкової Благовіщенської церкви в Санкт-Петербурзі, але на відміну від неї Покровська церква отримала лише одну баню, однак більший об’єм.
Інтер’єр собору.
Храм вцілів за радянських часів і є одним з небагатьох представників російсько-візантійського стилю на Черкащині.
Від храму на південь йде вулиця Мічуріна вздовж Центрального ринку, за яким стоїть нині недіючий кінотеатр Екран типового проекту 1970-х років. За таким же проектом зведено, наприклад, кінотеатр “Барвінок” у Пущі-Водиці, який нині закинутий.
За кінотеатром розташовується невеличкий квадратний у плані меморіальний сквер із набором пам’ятних знаків і капличкою.
Пам’ятний камінь на честь 25-річчя звільнення Сміли від німецько-фашистських загарбників.
Пам’ятний знак десантникам.
Пам’ятний знак прикордонним військам.
У центрі скверу стоїть стела в пам’ять земляків, загиблих в Афганській війні та каплиця в пам’ять воїнів-інтернаціоналістів.
Від скверу починається єдина в місті пішохідна вуличка, назва на честь Олексія Бобринського, на жаль без жодної лавочки.
Найкрасивіший старовинний будинок займає філія Приватбанку.
МініЕйфелева вежа, привіт Малину і Французькому кварталу в Києві. Тут я дозволив собі трохи відпочити й посидіти в кав’ярні.
Трохи відпочивши і завернувши з вулиці Бобринського на Соборну через 100 метрів опинився на центральній площі Сміли.
Площа досить велика, на ній розташовані зліва-направо: поштамт, міськрада та найвищий житловий будинок міста.
Раніше площа носила ім’я Леніна і традиційно тут бовванів йому пам’ятник. А взагалі Іллічів у Смілі було десь 8 штук.
Біля міськради пам’ятний знак смілій дівчині, що ламає стрілу, на честь якої начебто названо місто і яка зображена на його гербі.
Праворуч - традиційний меморіал героям Небесної сотні.
Також порадував діючий фонтан, який трохи освіжив мене в майже тридцятиградусну спеку. Звідси видно перехрестя двох головних центральних вулиць центру - Соборної і Незалежності. По останній я й пішов спершу.
На вулиці Незалежності зустрічаються досить цікаві житлові будинки 1950-х років, збудованих за проектами, які я вперше побачив.
Детальніше про забудову цієї вулиці можна почитати у цьому пості.
Дійшовши до залізниці я звернув на південь і пішов по Севастопольській до Соборної вулиці, вийшовши до старовинного будиночку.
Зараз тут розташовано будинок дитячої і юнацької творчості.
Навпроти розташувались дві найцікавіші цивільні пам’ятки Сміли - природничо-математичний ліцей
Збудований навчальний заклад у 1909-1910 роках для жіночої гімназії.
Кошти на будівництво виділив граф Лев Бобринський, молодший син Олексія Бобринського.
По сусідству з ліцеєм розташовується інший навчальний заклад - гімназія ім. В. Т. Сенатора.
Заклад зведений у 1908-1909 роках для чоловічої гімназії. Фасад оздоблено в популярному тоді стилі модерн.
Перецшовши залізницю, я пройшов з півкліометра Соборною вулицею до вулиці Сім’ї Бобринських, на якій розташовуалося кілька цікавих споруд пов’язаних з діяльністю одного з найвідоміших в Україні цукрових заводів. Перша будівля на шляху - напівзруйнований старий корпус техінкуму харчової промисловості.
Трьохповерховий корпус було зведено в середині 1930-х років.
Поруч є ще більш давній корпус, збудований у 1906 р. для технічних класів, що готували спеціалстів для роботи на цукровому заводі.
Далі по вулиці зустрічались старі будинки, які могли відноситись до часів цукро-рафінадного заводу.
Старовинний виробничий корпус заводу.
Від вулиці Бобринських до вулиці Незалежності проходить вуличка з милою назвою Рафіадний бульвар.
Старі промислові корпуси переобладнані під магазини.
Колишнє заводоуправлддня Смілянського машинобудівного заводу, перші поверхи якого здаються в оренду.
Фонтан 1966 року.
Виробничі корпуси машинобудівного заводу.
Житловий будинок 1930-х років.
Житловий будинок 1950-х років.
На цьому, власне, я завершив огляд міста і вирішив пройтися до Уманської вулиці до автостанції, звідки вже планував дістатися Києва, хоча не був впевнений що найближчим часом туди буде рейс. Тому я спочатку повернувся до залізничної платформи “Центральна”, де вже скупчилося багацько людей в очікуванні електрички на Черкаси, тож і я вирішив, що надійніше доїхати до обласного центру, звідки щогодини вирушають автобуси на столицю, що власне я зробив.
З середини XVII ст. місто знаходилося у власності козацьких полковників: у 1654-1658 рр. володів Павло Тетеря, а у 1658-1659 рр. - Данило Виговський. З 1660 року Сміла відходить до складу Польщі і потрапляє у власність князя Олександра Конєцпольського, а у XVIII ст. - до князів Любомирських, які будують тут дерев’яну фортецю. Після першого поділу Речі Посполитої, Ксаверій Любомирський вимушений продати місто Григорію Потьомкіну, який у свою чергу дарує його своєму племіннику Олександру Самойлову. Донька Самойлова, Софія, отримала місто як весільний посаг, вийшовши заміж у 1821 р. за графа Олексія Бобринського. Саме завдяки графу Бобринському і його нащадкам починається починаючи з цього моменту починається активний розвиток Сміли: тут будуються цукрово-пісочний та цукрово-рафінадний заводи, починається будівництво залізничної гілки, яке було завершено вже за часів Володимира Олексійовича Бобринського. Заходами Льва Олексійовчиа Бобринського в Смілі будуються освітні закладів: технічні класи, чоловіча та жіноча гімназії та ін.
Радянська епоха майже залишила по собі цікавих пам’яток, які що не рахувати кілька житлових будинків 1930-1950-х років при машинобудівному заводі та технікуму харчових технологій. На сьогоднішній день Сміла представляє собою досить значний райцентр з населенням в майже 70 тис. осіб, що робить його третім за величиною у Черкаській області. Загалом, досить розвинена промисловість, залізничний вузол і близькість до обласного центру не дають місту стати депресивним, як багато інших райцентрів центральної України. Звісно ж, воно є привабливим і для туриста, про що намагатимусь розповісти у цьому пості.
Маршрутка довезла до районної лікарні, що на півночі міста. Єдиною старовинною спорудою виявилась станція швидкої допомоги.
Звідси звертаю на вулицю Юрія Кондратюка.
Будівництво церкви на початку вулиці.
Навпроти неї - старий будинок, який колись належав лікарю Радзевичу. Тут, після демобілізації у 1918 року проживав майбутній вчений-ракетотехнік Олександр Шаргей, що вимушено переховувався від влади під ім’ям Юрія Кондратюка.
Зараз тут розташовується відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків і профзахворювань.
Управління санітарно-епідеміологічної служби на розі вулиць Кондратюка й Севастопольської.
Фактично одразу за службою можна вийти до закинутого вокзалу станції Сміла.
Вокзал споруджено одночасно з залізницею і є типовим для гілки Бахмач-Сміла. Такі ж є на станціях Золотоноша, Ічня, Пирятин, Пальміра та ін. Але на відміну від інших, цей має два крила.
На превеликий жаль, цей вокзал стоїть закинутим через те, що основною є станція ім. Шевченка, куди і прибуває більшість поїздів. Ця ж знаходиться трішки в стороні від центру і вокзал тут просто не потрібен, хоча електрички тут зупиняються.
Тим не менш, сама будівля вокзалу виглядає міцною і поки можлива реставрація.
Від вокзалу пішов назад до основної забудови, зрідка траплялися такі старі житлові будинки.
Трохи поблукавши приватним сектором, вийшов до бомбосховища.
За яким височіє ось така будівля із зображенням ромбоподібних театральних масок. Отже тут щось типу театру.
Насправді це будинок культури, не так давно відреставрований зі сторони головного фасаду.
На південь від БК очвидно колишній поштамт. Нині тут управління державною міграційною службою.
З півночі стоїть найкрасивіша цивільна споруда царських часів - філія Санкт-Петербурзького позичкового банку 1909 року.
З 1967 року тут розташовується Смілянський краєзнавчий музей.
Ґанок музею та пам’ятний знак 25-м роковинам аварії на ЧАЕС біля пожежні.
Пожежня 1920-х чи 1930-х років.
Юридична консультація в старовинному будиночку.
Далі я пройшов Соборною до перехрестя з вулицею Перемоги, де встановлено гармати на постаменті.
Поруч знаходиться міський парк культури і відпочинку, облаштований на території колишнього маєтку російського генерал-прокурора Олександра Самойлова, збудованого на місці дерев’яної фортеці польского магната Ксаверія Любомирського.
Головний вхід до парку акцентують ось такі паркові скульптурки під старовину, подібні можливо стояли біля палацу Самойлова.
Скульптура у стилі сучасного мистетцва.
Загалом парк досить невеликий за площею і представляє собою стандартний набір атракцій і пам’ятників.
Реклама школи танців. Хтось зліва написав балончиком “Пиши українською, курво!”. Загалом помітив, що більшість локальної реклами написана російською, але спілкуються переважно українською.
Набір пам’ятник знаків: на честь 225-річчя козацького повстання, мирним жителям, що загинули від рук німецько-фашистських загарбників та жертвам Чорнобильської катастрофи.
Є тут і меморіал, загиблих за радянську владу під час Громадянської війни 1917-1922 років.
І окремо дві братські могили часів Другої Світової війни з типовими постатями скорботних солдат.
На окраїні парку знаходиться плебанія, будинок священика при костьолі.
Успенський костьол - найстаріша пам’ятка міста. Збудований у 1818-1827 роках коштом поміщика Антонія Савицького, відомого мецената, який також виділив кошти й на будівництво Олександрівського костьолу у Києві.
В радянські часи храм був позбавлений бань і використовувався як будинок культури.
З 2003 року костьол знаходиться на довготривалій реконструкції: наразі відновлено лише бані й підбанники.
Західніше парку культури і відпочинку є ще Нижній ландшафтний парк із терасами і ставками, утвореними заплавами річки Тясмин.
Тут мінімум окультурених місць, але зате тихіше.
Сама річка Тясмин протікає вздовж усієї Сміли з півдня на північ. Біля парку вона загачена і утворює великий ставок.
Над ставком нависає масивний об’єм Свято-Покровського собору, головного православного храму Сміли.
Собор було зведено у 1859 році коштом графа Олексія Бобринського. За основу був узятий проект полкової Благовіщенської церкви в Санкт-Петербурзі, але на відміну від неї Покровська церква отримала лише одну баню, однак більший об’єм.
Інтер’єр собору.
Храм вцілів за радянських часів і є одним з небагатьох представників російсько-візантійського стилю на Черкащині.
Від храму на південь йде вулиця Мічуріна вздовж Центрального ринку, за яким стоїть нині недіючий кінотеатр Екран типового проекту 1970-х років. За таким же проектом зведено, наприклад, кінотеатр “Барвінок” у Пущі-Водиці, який нині закинутий.
За кінотеатром розташовується невеличкий квадратний у плані меморіальний сквер із набором пам’ятних знаків і капличкою.
Пам’ятний камінь на честь 25-річчя звільнення Сміли від німецько-фашистських загарбників.
Пам’ятний знак десантникам.
Пам’ятний знак прикордонним військам.
У центрі скверу стоїть стела в пам’ять земляків, загиблих в Афганській війні та каплиця в пам’ять воїнів-інтернаціоналістів.
Від скверу починається єдина в місті пішохідна вуличка, назва на честь Олексія Бобринського, на жаль без жодної лавочки.
Найкрасивіший старовинний будинок займає філія Приватбанку.
МініЕйфелева вежа, привіт Малину і Французькому кварталу в Києві. Тут я дозволив собі трохи відпочити й посидіти в кав’ярні.
Трохи відпочивши і завернувши з вулиці Бобринського на Соборну через 100 метрів опинився на центральній площі Сміли.
Площа досить велика, на ній розташовані зліва-направо: поштамт, міськрада та найвищий житловий будинок міста.
Раніше площа носила ім’я Леніна і традиційно тут бовванів йому пам’ятник. А взагалі Іллічів у Смілі було десь 8 штук.
Біля міськради пам’ятний знак смілій дівчині, що ламає стрілу, на честь якої начебто названо місто і яка зображена на його гербі.
Праворуч - традиційний меморіал героям Небесної сотні.
Також порадував діючий фонтан, який трохи освіжив мене в майже тридцятиградусну спеку. Звідси видно перехрестя двох головних центральних вулиць центру - Соборної і Незалежності. По останній я й пішов спершу.
На вулиці Незалежності зустрічаються досить цікаві житлові будинки 1950-х років, збудованих за проектами, які я вперше побачив.
Детальніше про забудову цієї вулиці можна почитати у цьому пості.
Дійшовши до залізниці я звернув на південь і пішов по Севастопольській до Соборної вулиці, вийшовши до старовинного будиночку.
Зараз тут розташовано будинок дитячої і юнацької творчості.
Навпроти розташувались дві найцікавіші цивільні пам’ятки Сміли - природничо-математичний ліцей
Збудований навчальний заклад у 1909-1910 роках для жіночої гімназії.
Кошти на будівництво виділив граф Лев Бобринський, молодший син Олексія Бобринського.
По сусідству з ліцеєм розташовується інший навчальний заклад - гімназія ім. В. Т. Сенатора.
Заклад зведений у 1908-1909 роках для чоловічої гімназії. Фасад оздоблено в популярному тоді стилі модерн.
Перецшовши залізницю, я пройшов з півкліометра Соборною вулицею до вулиці Сім’ї Бобринських, на якій розташовуалося кілька цікавих споруд пов’язаних з діяльністю одного з найвідоміших в Україні цукрових заводів. Перша будівля на шляху - напівзруйнований старий корпус техінкуму харчової промисловості.
Трьохповерховий корпус було зведено в середині 1930-х років.
Поруч є ще більш давній корпус, збудований у 1906 р. для технічних класів, що готували спеціалстів для роботи на цукровому заводі.
Далі по вулиці зустрічались старі будинки, які могли відноситись до часів цукро-рафінадного заводу.
Старовинний виробничий корпус заводу.
Від вулиці Бобринських до вулиці Незалежності проходить вуличка з милою назвою Рафіадний бульвар.
Старі промислові корпуси переобладнані під магазини.
Колишнє заводоуправлддня Смілянського машинобудівного заводу, перші поверхи якого здаються в оренду.
Фонтан 1966 року.
Виробничі корпуси машинобудівного заводу.
Житловий будинок 1930-х років.
Житловий будинок 1950-х років.
На цьому, власне, я завершив огляд міста і вирішив пройтися до Уманської вулиці до автостанції, звідки вже планував дістатися Києва, хоча не був впевнений що найближчим часом туди буде рейс. Тому я спочатку повернувся до залізничної платформи “Центральна”, де вже скупчилося багацько людей в очікуванні електрички на Черкаси, тож і я вирішив, що надійніше доїхати до обласного центру, звідки щогодини вирушають автобуси на столицю, що власне я зробив.