Малин
Малин - районний центр Житомирської області з населенням 27 тисяч. Дістатися з Києва досить зручно як залізничним так і автотранспортом. Від залізничної станції «Святошин» можна приблизно за дві години доїхати звичайною електричкою, що прямує до Коростеня. Автобуси-маршрутки так само прямують від площі Героїв Бресту (на якій знаходяться станція метро і залізнична станція «Святошин») по Варшавській трасі через Бучу і Бородянку.
Залізницю в Малин провели у 1902 році під час спорудження гілки Київ-Ковель. Вокзал зведений у 1903 році в неоґотичному стилі та зберігся у первісному вигляді, хоч в 2004 році зазнала часткової реконструкції. На сьогодні станція приймає приміські електропоїзди, а також декілька поїздів далекого прямування. Станцію було електрифіковано 1978 року, й до 1982 року, тобто року, коли було електрифіковано ділянку Малин-Чоповичі, станція була кінцевою для всіх електропоїздів київського напрямку.
Напевно, залізничний вокзал - найкрасивіша будівля міста. Вид з боку колій.
Вид з боку привокзальної площі.
На привокзальній площі встановлено обеліск на честь воїнів 150-ї Київської танкової бригади, загиблим під час звільнення станції «Малин». А на будівлі вокзалу - меморіальну дошку.
Біля залізничної станції нічого цікавого немає. Хіба що обшита білою вагонкою Успенська церква невизначеного віку...
...та пару пам’ятних знаків біля неї: на честь рівноапостольних князів Володимира і Ольги та в пам'ять жертв Голодомору.
Біля церкви сів на маршрутку та поїхав у центр міста, вийшовши на зупинці «Меблева фабрика» біля якоїсь старої будівлі, в якій нині магазини.
Далі по центральній вулиці Грушевського.
Міський центр науково-технічної творчості.
Є тут своя Ейфелева вежа.
У сквері на розі вулиць М. Грушевського і Н. Сосніної розташовано другий (після Севастополя) в Україні пам’ятник мандрівникові й антропологу Миколі Миклусі-Маклаю (1986, ск. П. Степанов, арх. О. Борис, Д. Ляшевич). Сам вчений приїздив до міста двічі: у 1886 та 1887 роках, у маєток своєї матері, Катерини Семенівни Миклухи.
Навпроти пам’ятника безлика коробка Укртелкому і Потштамту, єдиною цікавою деталюю якого є мозаїка і стара вивіска Пошта-Телеграф-Телефон на торці.
Сусідній з поштою - районний будинок культури з арфами на фронтоні і капітелях пілястрів.
Одразу за БК вулиця вливається в центральну площу, яка за нинішньою модою носить назву Соборна, а раніше називалась 60-річчя Жовтня. Площа з боку будинку культури, поряд із яким знаходять пожежня і готель «Україна».
Так виглядає сама площа. Судячи зі значних розмірів в минулому вона була базарною, подібною до центральної площі в Радомишлі. По центру церква, яка за розмірами і положенням на головний собор міста не тягне, але про неї згодом детальніше. Ліворуч від неї військомат, а з правого краю - будівля міськради.
По центру площі колись бовванів пам'ятник Леніну, якого знесли під час Ленінопаду 2014 року.
Військомат біля церкви.
Так виглядає церква св. Михайла. Ззовні типовий зразок православної архітектури другої половини ХІХ ст.
Фасад майже позбавлені будь-яких прикрас.
Однак придивившись до інформаційного стенду, виявилось, що все цікавіше, ніж виглядає зі сторони. З’ясувалося, що ця церква належить РПЦЗ (Російській православній церкві закордоном). Це досить рідкісний випадок, я бачив РПЦЗшну церкву лише в Києві на Лук’янівці. До того ж громада храму мала досить довгий судовий розгляд у Європейському суді з прав людини за право зберегти належність до цього храму. Детальніше на стенді:
Міськрада досить велика як для 30-титисячного міста і представляє типовий зразок адміністративних будівель 1970-80-х років.
Так виглядає ззаду.
З північної сторони площі лише кілька будівель, засулуговючих на увагу: районний суд та...
...колишній центральний кооперативний магазин, в якому нині знаходяться супермаркет і банк.
Від площі я пішов в сторону будинку культури, за яким почав шукати колишній костьол. Обійшовши квартал по периметру я так і не знайшов його, тому вирішив спитати місцевих. Одна жіночка пояснила, що він знаходиться за спортивно школою в середині кварталу буквально в десяти метрах, де я стояв.
Ось так виглядає костьол Святої Анни, який був побудований в 1884 році на місці дерев’яного, що згорів у 1869 році. За радянських часів він використовувався як шкільне приміщення:
Жахлива радянська плитка зробила костьол безликим. А якщо подивитись з іншого боку, то взагалі на костел не схоже. Наразі костел належить католицькій громаді міста:
Сусідню будівлю накрили ще більш оригінальною плиткою.
На північний захід від костьолу розташовується головний міський парк, який мене здивував великою кількістю пам’ятників і пам’ятних знаків, більшість яких присвячена тематиці Другої Світової війни і партизанському руху.
На головному вході в парк з боку Соборної площі розташований багатофігурний пам’ятник героям малинського партійно-комсомольского підпілля. Безсумнівно, в Малині підпільна діяльність проти німецьких окупантів розвернулась особливо активно, тому і такий солідний пам’ятник.
Поруч - школа №1 ім. підпільниці Ніни Сосніної.
Декоративна прикраса над входом.
В парку більшість пам’ятників присвячено Великій Вітчизняній. Найстаріший з монументів - обеліск на братській могилі.
Алея героїв.
Найвідомішою з них є Ніна Сосніна. Сім’я Сосніних досить відома серед киян завдяки найменуванню найширшої київської вулиці та назви станції швидкісного трамваю. Також Ніні Сосніній встановлено пам’ятники у Малині та у Пісківці.
Завершує Алею Героїв чомусь пам’ятник афганцям.
Парковий ставок.
Паркова скульптура солдата-переможця з букетом.
76-мм дивізійна гармата зразка 1942 року (ЗІС-3), яка слугує пам’ятником захисникам Малина, які стояли на смерть у боротьбі з німецько-фашистськими окупантами в 1941 році.
Врешті завершує цей парад пам’ятників - десятиметровий Курган Безсмертя, насипаний на місці боїв та масових розстрілів. Він представляє собою земляний насип з основою у вигляді п’ятикутної зірки, оточеної прямокутним гранітним бордюром.
Його вінчає скульптурне зображення руки зі смолоскипом, виконані з граніту.
У кургані - земля з братських могил радянських воїнів, партизан, підпільників, похованих на території району, земля Хатині, міст-героїв. По бокам кургану розміщені 24 меморіальні плити на яких висічено назви сільрад і кількість загиблих воїнів.
Прогулявся по парку назад до стадіону «Авангард».
Поруч один з перших пам’ятників Небесні Сотні.
Непрацюючий фонтан. На цьому огляд парку завершено.
На півдні Малина розташовується Малинська паперова фабрика Weidmann. Судячи з вигляду цехів - повністю ренована.
Поруч симпатичний житловий квартал, очевидно збудований у 1990-х роках для працівників фабрики.
Колишня фабрична залізниця.
Старі будинки 1940-1950-хроків в селищі паперовиків.
Біля незугарного будинку культури поч. 30-х років паперовиків знаходився пам’ятник Леніну 1936 року, знесений під час Ленінопаду, але залишився постамент із цікавими оригінальними барельєфами і списком "героїв першої п'ятирічки".
Поруч - парк культури і відпочинку паперовиків, в якому збереглось багато паркових скульптур 1950-х років.
Ось наприклад щаслива радянська сім’я.
Олень з оленятком.
Полярний ведмідь.
Колишня дошка пошани чи інформаційний стенд?
Контора паперової фабрики.
Фабрика знаходиться на річка Ірші, яка традиційно для гранітної Житомирщини має багато порогів.
Повернувшись на Соборну площу вирушив на захід в сторону автостанції. По дорозі побачив ще кілька об’єктів:
Пам’ятник Кобзареві. Тут у вигляді погруддя на циліндричному постаменті.
Скромний пам’ятний знак на честь підпільників, розстріляних тут німецькими окупантами. Напис на знаку: Тут 31 серпня 1943 року героїчно загинули, не скорившись фашистам, народні месники Н. І. Сосніна, І. І. Соснін, Є. Ф. Дорошок та Ф. Зінченко.
Свято-Дмитрівська церква. На вигляд історична, але в тих джерелах, які вдалося віднайти, вказано рік побудови 1998 рік.
Хай навіть якщо церква нова, виглядає вона цілком стильно, без особливих прикрас і позолоти, зате досить стрункі пропорції.
Міська автостанція, звідки можна доїхати як до Коростеня, Радомишля, Житомира і Києва.
Залізницю в Малин провели у 1902 році під час спорудження гілки Київ-Ковель. Вокзал зведений у 1903 році в неоґотичному стилі та зберігся у первісному вигляді, хоч в 2004 році зазнала часткової реконструкції. На сьогодні станція приймає приміські електропоїзди, а також декілька поїздів далекого прямування. Станцію було електрифіковано 1978 року, й до 1982 року, тобто року, коли було електрифіковано ділянку Малин-Чоповичі, станція була кінцевою для всіх електропоїздів київського напрямку.
Напевно, залізничний вокзал - найкрасивіша будівля міста. Вид з боку колій.
Вид з боку привокзальної площі.
На привокзальній площі встановлено обеліск на честь воїнів 150-ї Київської танкової бригади, загиблим під час звільнення станції «Малин». А на будівлі вокзалу - меморіальну дошку.
Біля залізничної станції нічого цікавого немає. Хіба що обшита білою вагонкою Успенська церква невизначеного віку...
...та пару пам’ятних знаків біля неї: на честь рівноапостольних князів Володимира і Ольги та в пам'ять жертв Голодомору.
Біля церкви сів на маршрутку та поїхав у центр міста, вийшовши на зупинці «Меблева фабрика» біля якоїсь старої будівлі, в якій нині магазини.
Далі по центральній вулиці Грушевського.
Міський центр науково-технічної творчості.
Є тут своя Ейфелева вежа.
У сквері на розі вулиць М. Грушевського і Н. Сосніної розташовано другий (після Севастополя) в Україні пам’ятник мандрівникові й антропологу Миколі Миклусі-Маклаю (1986, ск. П. Степанов, арх. О. Борис, Д. Ляшевич). Сам вчений приїздив до міста двічі: у 1886 та 1887 роках, у маєток своєї матері, Катерини Семенівни Миклухи.
Навпроти пам’ятника безлика коробка Укртелкому і Потштамту, єдиною цікавою деталюю якого є мозаїка і стара вивіска Пошта-Телеграф-Телефон на торці.
Сусідній з поштою - районний будинок культури з арфами на фронтоні і капітелях пілястрів.
Одразу за БК вулиця вливається в центральну площу, яка за нинішньою модою носить назву Соборна, а раніше називалась 60-річчя Жовтня. Площа з боку будинку культури, поряд із яким знаходять пожежня і готель «Україна».
Так виглядає сама площа. Судячи зі значних розмірів в минулому вона була базарною, подібною до центральної площі в Радомишлі. По центру церква, яка за розмірами і положенням на головний собор міста не тягне, але про неї згодом детальніше. Ліворуч від неї військомат, а з правого краю - будівля міськради.
По центру площі колись бовванів пам'ятник Леніну, якого знесли під час Ленінопаду 2014 року.
Військомат біля церкви.
Так виглядає церква св. Михайла. Ззовні типовий зразок православної архітектури другої половини ХІХ ст.
Фасад майже позбавлені будь-яких прикрас.
Однак придивившись до інформаційного стенду, виявилось, що все цікавіше, ніж виглядає зі сторони. З’ясувалося, що ця церква належить РПЦЗ (Російській православній церкві закордоном). Це досить рідкісний випадок, я бачив РПЦЗшну церкву лише в Києві на Лук’янівці. До того ж громада храму мала досить довгий судовий розгляд у Європейському суді з прав людини за право зберегти належність до цього храму. Детальніше на стенді:
Міськрада досить велика як для 30-титисячного міста і представляє типовий зразок адміністративних будівель 1970-80-х років.
Так виглядає ззаду.
З північної сторони площі лише кілька будівель, засулуговючих на увагу: районний суд та...
...колишній центральний кооперативний магазин, в якому нині знаходяться супермаркет і банк.
Від площі я пішов в сторону будинку культури, за яким почав шукати колишній костьол. Обійшовши квартал по периметру я так і не знайшов його, тому вирішив спитати місцевих. Одна жіночка пояснила, що він знаходиться за спортивно школою в середині кварталу буквально в десяти метрах, де я стояв.
Ось так виглядає костьол Святої Анни, який був побудований в 1884 році на місці дерев’яного, що згорів у 1869 році. За радянських часів він використовувався як шкільне приміщення:
Жахлива радянська плитка зробила костьол безликим. А якщо подивитись з іншого боку, то взагалі на костел не схоже. Наразі костел належить католицькій громаді міста:
Сусідню будівлю накрили ще більш оригінальною плиткою.
На північний захід від костьолу розташовується головний міський парк, який мене здивував великою кількістю пам’ятників і пам’ятних знаків, більшість яких присвячена тематиці Другої Світової війни і партизанському руху.
На головному вході в парк з боку Соборної площі розташований багатофігурний пам’ятник героям малинського партійно-комсомольского підпілля. Безсумнівно, в Малині підпільна діяльність проти німецьких окупантів розвернулась особливо активно, тому і такий солідний пам’ятник.
Поруч - школа №1 ім. підпільниці Ніни Сосніної.
Декоративна прикраса над входом.
В парку більшість пам’ятників присвячено Великій Вітчизняній. Найстаріший з монументів - обеліск на братській могилі.
Алея героїв.
Найвідомішою з них є Ніна Сосніна. Сім’я Сосніних досить відома серед киян завдяки найменуванню найширшої київської вулиці та назви станції швидкісного трамваю. Також Ніні Сосніній встановлено пам’ятники у Малині та у Пісківці.
Завершує Алею Героїв чомусь пам’ятник афганцям.
Парковий ставок.
Паркова скульптура солдата-переможця з букетом.
76-мм дивізійна гармата зразка 1942 року (ЗІС-3), яка слугує пам’ятником захисникам Малина, які стояли на смерть у боротьбі з німецько-фашистськими окупантами в 1941 році.
Врешті завершує цей парад пам’ятників - десятиметровий Курган Безсмертя, насипаний на місці боїв та масових розстрілів. Він представляє собою земляний насип з основою у вигляді п’ятикутної зірки, оточеної прямокутним гранітним бордюром.
Його вінчає скульптурне зображення руки зі смолоскипом, виконані з граніту.
У кургані - земля з братських могил радянських воїнів, партизан, підпільників, похованих на території району, земля Хатині, міст-героїв. По бокам кургану розміщені 24 меморіальні плити на яких висічено назви сільрад і кількість загиблих воїнів.
Прогулявся по парку назад до стадіону «Авангард».
Поруч один з перших пам’ятників Небесні Сотні.
Непрацюючий фонтан. На цьому огляд парку завершено.
На півдні Малина розташовується Малинська паперова фабрика Weidmann. Судячи з вигляду цехів - повністю ренована.
Поруч симпатичний житловий квартал, очевидно збудований у 1990-х роках для працівників фабрики.
Колишня фабрична залізниця.
Старі будинки 1940-1950-хроків в селищі паперовиків.
Біля незугарного будинку культури поч. 30-х років паперовиків знаходився пам’ятник Леніну 1936 року, знесений під час Ленінопаду, але залишився постамент із цікавими оригінальними барельєфами і списком "героїв першої п'ятирічки".
Поруч - парк культури і відпочинку паперовиків, в якому збереглось багато паркових скульптур 1950-х років.
Ось наприклад щаслива радянська сім’я.
Олень з оленятком.
Полярний ведмідь.
Колишня дошка пошани чи інформаційний стенд?
Контора паперової фабрики.
Фабрика знаходиться на річка Ірші, яка традиційно для гранітної Житомирщини має багато порогів.
Повернувшись на Соборну площу вирушив на захід в сторону автостанції. По дорозі побачив ще кілька об’єктів:
Пам’ятник Кобзареві. Тут у вигляді погруддя на циліндричному постаменті.
Скромний пам’ятний знак на честь підпільників, розстріляних тут німецькими окупантами. Напис на знаку: Тут 31 серпня 1943 року героїчно загинули, не скорившись фашистам, народні месники Н. І. Сосніна, І. І. Соснін, Є. Ф. Дорошок та Ф. Зінченко.
Свято-Дмитрівська церква. На вигляд історична, але в тих джерелах, які вдалося віднайти, вказано рік побудови 1998 рік.
Хай навіть якщо церква нова, виглядає вона цілком стильно, без особливих прикрас і позолоти, зате досить стрункі пропорції.
Міська автостанція, звідки можна доїхати як до Коростеня, Радомишля, Житомира і Києва.