Ставище
Ставище - районний центр Київської області, селище з населенням 7 тисяч осіб. Назву свою отримало згідно легенди від кількості спустошених ставів, або ставищ, яких на 20 верст простягалося близько ста.
Історія селища досить типова для більшості населених пунктів правобережної Київщини. Не буду все переповідати, краще про неї прочитати на Вікіпедії.
Взагалі саме селище мало цікаве, а враховуючи віддаленість від Києва, я довго вагався щодо поїздки туди. Ускладнювалося усе ще й тим, що прямих маршруту Київ-Ставище не існує як такого, треба користуватися тими маршрутами які проходять через селище - на Лисянку, Звенигородку й Ватутіне. Альтернативи як такої немає, бо залізниці і близько нема. Єдиний варіант це їхати по Одеські трасі до повороту на Ставище, а там вже ловити попутки. Все-таки одного разу я таки від’їхав з автостанції "Південна" маршруткою, що йде на Звенигородку і заплативши 80 гривень за пару годин доїхав до Ставища, де погуляв години зо три.
В’їздний знак.
Абсолютна більшість більш-менш цікавих об’єктів знаходиться вздовж центральної вулиці, яка носить ім’я уродженця Ставища, Героя України Сергія Цимбала, а донедавна називалась Радянською. Тому і фактично всі фотографії відносяться саме до цієї вулиці, якщо не зазначено інакше.
При в’їзді до селища кілька пам’ятних знаків: працівникам підприємств, що брали участь в ліквідації аварії на ЧАЕС в 1986 році.
А також встановлені на постаменти зразки старої техніки як-от вантажівка біля АТП.
Трактор “Універсал”, на якому працював ветеран колгоспного руху Олександр Смолич. Встановлений у 1968 р.
Ремонтно-транспортне підприємство 1950-х років.
Типова автостанція. Оскільки селище знаходиться в стороні від траси Київ-Одеса, то ж і проходящих автобусів тут мало, переважно ті, що йдуть на Лисянку, Звенигородку й Ватутіне. Напрямків також мало, в основному по району.
Житлова забудова на 95% складається з приватних будинків. Однак зустрічаються і кілька багатоповерхівок, збудовані десь в останні роки радянської влади.
Єдина, дійсно цікава пам’ятка на все селище це колишня земська лікарня, нині Центральна районна лікарня. Збудована вона була у 1911-1923 роках. Гроші на будівництво виділила графиня Браницька, яка володіла тутешніми землями.
Центральний вхід-еркер вінчає купол із люкарнами.
Вид знадвору.
За лікарнею збереглися надгробки старого католицького цвинтаря.
Судячи з прізвищ, поляків у Ставищі було багатенько.
Сам цвинтар порослий і занедбаний, але все одно виглядає набагато цікавіше за сусідній православний.
Ще одна історична будівля, в якій знаходиться центр обслуговування платників податків і фіскальна служба.
Районний суд.
На будівлі суду анотаційна дошка на честь генерал-полковника Андрія Кравченка, іменем якого названо вулицю.
Якийсь старий будинок, який можливо залишився ще з ХІХ ст. Нині тут розміщено санітарно-епідеміологічну станцію.
Біля селищної ради встановлено два пам’ятних знаки. Один на честь ставищенських козаків.
Інший на честь ліквідаторів аварії на ЧАЕС.
Сама селищна рада типового проекту стоїть в глибині кварталу, схована за ялинками.
Центральний селищний парк є пам’яткою садово-паркового мистецтва обласного значення.
При вході в парк встановлено пам’ятний камінь на якому вказано, що парк закладений в 1785 році ботаніком Анджієвським (Детюком). Насправді дата невірна: цифри ті ж, але порядок інший - 1857 і ботаніка звали Антон Лук’янович Анджейовський (Детюк це літературний псевдонім). Його запросив Олександр Браницький у своє помістя для закладення парку, яким Анджейовський і опікувався до 1868 року.
В парку окрім пам’ятного каменя встановлено ще кілька пам’ятників.
Погруддя машинобудівника, інженер-конструктора Петра Андрійовича Шило, який народився у Cтавищі в 1918 році.
Пам’ятний знак на честь воїнів-інтернаціоналістів, що загинули в Афганістані.
На центральній алеї встановлено меморіал воїнам, загиблим під час Другої світової війни. Відкритий у 1968 р.
За меморіалом дитячий майданчик і видніється будівля музею.
Дитяча Фортечна вежа нагадує, що в XVII ст. в Ставищі існувала справжня бастіонна фортеця, яку брали в облогу у 1664 році.
Постамент від пам’ятника Леніну, якого перемістили з площі перед селищною радою, де він і простояв до Ленінопаду 2014 року.
Будівля селищного краєзнавчого музею. Це єдина споруда, яка вціліла від комплексу маєтку Браницьких, збудованого ще на початку ХІХ ст.
Меморіальна дошка першому директору музею Василю Волошину.
Старовинна водогінна вежа біля музею.
Зазвичай я не ходжу у краєзнавчі музеї, оскільки там буває мало чого цікавого, але тут в мене було достатньо часу, то ж вирішив зайти.
Музей виявився безлюдним: заходь, хто хочеш.
Огляд почав не по хронологічному порядку, а з зали, що присвячена Великій Вітчизняній.
Картини, на яких зображено старовинне місто Любомир, яке було на місці Ставища, маєток Браницьких та представників цього роду.
Стенди, присвячені Тарасу Шевченку і польському живописцю Леону Вичулковському (1852-1936), який певний час жив у Ставищі.
Картини сучасних художників.
Пам’ятки Ставищ і Ставищенського району, частина яких вже не існує.
Зала присвячена Героям Чорнобиля. Далі не став фотографувати. Тим паче, що після цього я таки наткнувся на двох музейних працівників, які мені провели екскурсію і розказали багато чого цікавого з історії Ставищ.
На центральній розв’язці знаходяться колишній кінотеатр, збудований за типовим проектом.
та будівля РАГСу, що впізнається за символом на фронтоні.
Далі по центральній вулиці збереглося ще кілька старовинних будинків. Один пристосований під магазини.
Інший - під інтернат юридичного ліцею ім. О. С. Паланського.
Призначення цього будинку я так і не зміг визначити.
Житловим він навряд чи був, тому можливо це була якась споруда технічного призначення?
Червона двоповерхівка з цікавою цегельною кладкою цокольного поверху.
Танк ИС-2. Встановлений на честь 6-ї танкової армії, яка була сформована на території Ставищенського району у січні 1944 р, потім у вересні 1944 р перетворена в 6-у гвардійську танкову армію. Встановлений у 1980 р.
Танк стоїть на березі великого ставка, утвореного внаслідок загачення річки Гнилий Тікич.
Дорога на село Розкішна, яка проходить між двома ставками.
Ще один ставок, трохи вище по рівню за попередній. Взагалі ставків тут багато, від яких і отримала назву селище.
Потрапляємо в село Розкішна, яке, якби не річка, фактично злилося б зі Ставищем. Населення села складає 3500 осіб.
Могила капітана Василя Завгороднього.
Меморіал жителям села Розкішна, загиблим у роки Другої світової війни.
Головна архітектурна пам’ятка села - земська школа.
Вона збудована у 1896 році на кошти земства і графині Олександри Браницької.
Оригінальні інтер’єри частково вціліли.
Після огляду школи повернувся до Ставищенської автостанції, з якої згідно розкладу відправлялася маршрутка на Київ.
Історія селища досить типова для більшості населених пунктів правобережної Київщини. Не буду все переповідати, краще про неї прочитати на Вікіпедії.
Взагалі саме селище мало цікаве, а враховуючи віддаленість від Києва, я довго вагався щодо поїздки туди. Ускладнювалося усе ще й тим, що прямих маршруту Київ-Ставище не існує як такого, треба користуватися тими маршрутами які проходять через селище - на Лисянку, Звенигородку й Ватутіне. Альтернативи як такої немає, бо залізниці і близько нема. Єдиний варіант це їхати по Одеські трасі до повороту на Ставище, а там вже ловити попутки. Все-таки одного разу я таки від’їхав з автостанції "Південна" маршруткою, що йде на Звенигородку і заплативши 80 гривень за пару годин доїхав до Ставища, де погуляв години зо три.
В’їздний знак.
Абсолютна більшість більш-менш цікавих об’єктів знаходиться вздовж центральної вулиці, яка носить ім’я уродженця Ставища, Героя України Сергія Цимбала, а донедавна називалась Радянською. Тому і фактично всі фотографії відносяться саме до цієї вулиці, якщо не зазначено інакше.
При в’їзді до селища кілька пам’ятних знаків: працівникам підприємств, що брали участь в ліквідації аварії на ЧАЕС в 1986 році.
А також встановлені на постаменти зразки старої техніки як-от вантажівка біля АТП.
Трактор “Універсал”, на якому працював ветеран колгоспного руху Олександр Смолич. Встановлений у 1968 р.
Ремонтно-транспортне підприємство 1950-х років.
Типова автостанція. Оскільки селище знаходиться в стороні від траси Київ-Одеса, то ж і проходящих автобусів тут мало, переважно ті, що йдуть на Лисянку, Звенигородку й Ватутіне. Напрямків також мало, в основному по району.
Житлова забудова на 95% складається з приватних будинків. Однак зустрічаються і кілька багатоповерхівок, збудовані десь в останні роки радянської влади.
Єдина, дійсно цікава пам’ятка на все селище це колишня земська лікарня, нині Центральна районна лікарня. Збудована вона була у 1911-1923 роках. Гроші на будівництво виділила графиня Браницька, яка володіла тутешніми землями.
Центральний вхід-еркер вінчає купол із люкарнами.
Вид знадвору.
За лікарнею збереглися надгробки старого католицького цвинтаря.
Судячи з прізвищ, поляків у Ставищі було багатенько.
Сам цвинтар порослий і занедбаний, але все одно виглядає набагато цікавіше за сусідній православний.
Ще одна історична будівля, в якій знаходиться центр обслуговування платників податків і фіскальна служба.
Районний суд.
На будівлі суду анотаційна дошка на честь генерал-полковника Андрія Кравченка, іменем якого названо вулицю.
Якийсь старий будинок, який можливо залишився ще з ХІХ ст. Нині тут розміщено санітарно-епідеміологічну станцію.
Біля селищної ради встановлено два пам’ятних знаки. Один на честь ставищенських козаків.
Інший на честь ліквідаторів аварії на ЧАЕС.
Сама селищна рада типового проекту стоїть в глибині кварталу, схована за ялинками.
Центральний селищний парк є пам’яткою садово-паркового мистецтва обласного значення.
При вході в парк встановлено пам’ятний камінь на якому вказано, що парк закладений в 1785 році ботаніком Анджієвським (Детюком). Насправді дата невірна: цифри ті ж, але порядок інший - 1857 і ботаніка звали Антон Лук’янович Анджейовський (Детюк це літературний псевдонім). Його запросив Олександр Браницький у своє помістя для закладення парку, яким Анджейовський і опікувався до 1868 року.
В парку окрім пам’ятного каменя встановлено ще кілька пам’ятників.
Погруддя машинобудівника, інженер-конструктора Петра Андрійовича Шило, який народився у Cтавищі в 1918 році.
Пам’ятний знак на честь воїнів-інтернаціоналістів, що загинули в Афганістані.
На центральній алеї встановлено меморіал воїнам, загиблим під час Другої світової війни. Відкритий у 1968 р.
За меморіалом дитячий майданчик і видніється будівля музею.
Дитяча Фортечна вежа нагадує, що в XVII ст. в Ставищі існувала справжня бастіонна фортеця, яку брали в облогу у 1664 році.
Постамент від пам’ятника Леніну, якого перемістили з площі перед селищною радою, де він і простояв до Ленінопаду 2014 року.
Будівля селищного краєзнавчого музею. Це єдина споруда, яка вціліла від комплексу маєтку Браницьких, збудованого ще на початку ХІХ ст.
Меморіальна дошка першому директору музею Василю Волошину.
Старовинна водогінна вежа біля музею.
Зазвичай я не ходжу у краєзнавчі музеї, оскільки там буває мало чого цікавого, але тут в мене було достатньо часу, то ж вирішив зайти.
Музей виявився безлюдним: заходь, хто хочеш.
Огляд почав не по хронологічному порядку, а з зали, що присвячена Великій Вітчизняній.
Картини, на яких зображено старовинне місто Любомир, яке було на місці Ставища, маєток Браницьких та представників цього роду.
Стенди, присвячені Тарасу Шевченку і польському живописцю Леону Вичулковському (1852-1936), який певний час жив у Ставищі.
Картини сучасних художників.
Пам’ятки Ставищ і Ставищенського району, частина яких вже не існує.
Зала присвячена Героям Чорнобиля. Далі не став фотографувати. Тим паче, що після цього я таки наткнувся на двох музейних працівників, які мені провели екскурсію і розказали багато чого цікавого з історії Ставищ.
На центральній розв’язці знаходяться колишній кінотеатр, збудований за типовим проектом.
та будівля РАГСу, що впізнається за символом на фронтоні.
Далі по центральній вулиці збереглося ще кілька старовинних будинків. Один пристосований під магазини.
Інший - під інтернат юридичного ліцею ім. О. С. Паланського.
Призначення цього будинку я так і не зміг визначити.
Житловим він навряд чи був, тому можливо це була якась споруда технічного призначення?
Червона двоповерхівка з цікавою цегельною кладкою цокольного поверху.
Танк ИС-2. Встановлений на честь 6-ї танкової армії, яка була сформована на території Ставищенського району у січні 1944 р, потім у вересні 1944 р перетворена в 6-у гвардійську танкову армію. Встановлений у 1980 р.
Танк стоїть на березі великого ставка, утвореного внаслідок загачення річки Гнилий Тікич.
Дорога на село Розкішна, яка проходить між двома ставками.
Ще один ставок, трохи вище по рівню за попередній. Взагалі ставків тут багато, від яких і отримала назву селище.
Потрапляємо в село Розкішна, яке, якби не річка, фактично злилося б зі Ставищем. Населення села складає 3500 осіб.
Могила капітана Василя Завгороднього.
Меморіал жителям села Розкішна, загиблим у роки Другої світової війни.
Головна архітектурна пам’ятка села - земська школа.
Вона збудована у 1896 році на кошти земства і графині Олександри Браницької.
Оригінальні інтер’єри частково вціліли.
Після огляду школи повернувся до Ставищенської автостанції, з якої згідно розкладу відправлялася маршрутка на Київ.