Улюблені вірші Василя Стуса
Як краще всього вшанувати поета? Ну звичайно, читаючи його вірші!
Вчора (до 75-річчя Василя Стуса) друзі згадували деякі його вірші.
nazavzhdy - "Ще вруняться горді Славутові кручі"
lena_ua_mk - "В хаосі зглиблених світів"
konung_ogin- "Як добре те, що смерті не боюсь я"
(Ці вірші можна прочитати під катом)
Друзі, а чи є у вас такий вірш Василя Стуса, який ви виділяєте поміж іншими?
Якщо так - прошу, назвіть його!
Ще вруняться горді Славутові кручі,
ще синіє річки збурунена гладь,
та вже проминув тебе птахом летючим
твій час, твій останній. Попереду - падь.
Ще сонце високе, ще небо глибоке,
ще серце замало грудей не пірве.
Урвались, подались прекрасні мороки
і щось тебе кличе, і щось тебе зве.
Бо вже відслонився безокрай чужинний
І в жалощах никне зелений розмай.
Прощай, Україно, моя Україно,
чужа Україно, навіки прощай.
Розкрилені висі твої пронеслися,
попереду прірва. І ока не мруж.
Ти бачиш розхрестя дороги? Молися,
бо ще ти не воїн і ще ти не муж.
Гудуть пароплави, ревуть паровози,
і аероплани видовжують слід.
Чіпляйся за кручу, як терен колючий,
чіпляйся за небо, як яблуні цвіт.
Бо вже відслонився безокрай чужинний
І в жалощах никне зелений розмай.
Прощай, Україно, моя Україно,
чужа Україно, навіки прощай.
***
В хаосі зглиблених світів,
Де вічна круговерть,
Нема неплинного в житті,
Неплинна тільки смерть.
В хаосі зглиблених світів,
Де вічність - тільки тінь,
Котру уздрівши, ти хотів
Життя пізнать глибінь.,
В хаосі зглиблених світів
Ти тільки метеор,
Що в хвилі зринувсь і згорів
В суворій тайні зорь.
І що в тій таїні - пізнать
Заказано тобі,
Дано нести важку печать
І зринути в ганьбі.
Тобі не чути одкровінь,
Коли у віщий час
Загомонить прадавня тлінь
І зрине порух, зрине рінь.
***
Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.
Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розів'ється біда.
Хай прийдуть в гості Леся Українка,
Франко, Шевченко і Сковорода.
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
уже не ремствуй, позирай у глиб,
у суще, що розпукнеться в грядуще
і ружею заквітне коло шиб.
Вчора (до 75-річчя Василя Стуса) друзі згадували деякі його вірші.
nazavzhdy - "Ще вруняться горді Славутові кручі"
lena_ua_mk - "В хаосі зглиблених світів"
konung_ogin- "Як добре те, що смерті не боюсь я"
(Ці вірші можна прочитати під катом)
Друзі, а чи є у вас такий вірш Василя Стуса, який ви виділяєте поміж іншими?
Якщо так - прошу, назвіть його!
Ще вруняться горді Славутові кручі,
ще синіє річки збурунена гладь,
та вже проминув тебе птахом летючим
твій час, твій останній. Попереду - падь.
Ще сонце високе, ще небо глибоке,
ще серце замало грудей не пірве.
Урвались, подались прекрасні мороки
і щось тебе кличе, і щось тебе зве.
Бо вже відслонився безокрай чужинний
І в жалощах никне зелений розмай.
Прощай, Україно, моя Україно,
чужа Україно, навіки прощай.
Розкрилені висі твої пронеслися,
попереду прірва. І ока не мруж.
Ти бачиш розхрестя дороги? Молися,
бо ще ти не воїн і ще ти не муж.
Гудуть пароплави, ревуть паровози,
і аероплани видовжують слід.
Чіпляйся за кручу, як терен колючий,
чіпляйся за небо, як яблуні цвіт.
Бо вже відслонився безокрай чужинний
І в жалощах никне зелений розмай.
Прощай, Україно, моя Україно,
чужа Україно, навіки прощай.
***
В хаосі зглиблених світів,
Де вічна круговерть,
Нема неплинного в житті,
Неплинна тільки смерть.
В хаосі зглиблених світів,
Де вічність - тільки тінь,
Котру уздрівши, ти хотів
Життя пізнать глибінь.,
В хаосі зглиблених світів
Ти тільки метеор,
Що в хвилі зринувсь і згорів
В суворій тайні зорь.
І що в тій таїні - пізнать
Заказано тобі,
Дано нести важку печать
І зринути в ганьбі.
Тобі не чути одкровінь,
Коли у віщий час
Загомонить прадавня тлінь
І зрине порух, зрине рінь.
***
Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.
Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розів'ється біда.
Хай прийдуть в гості Леся Українка,
Франко, Шевченко і Сковорода.
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
уже не ремствуй, позирай у глиб,
у суще, що розпукнеться в грядуще
і ружею заквітне коло шиб.