Comments | nikitanik: Улюблені вірші Василя Стуса

nikitanik

Улюблені вірші Василя Стуса

Jan 07, 2013 21:48

Як краще всього вшанувати поета? Ну звичайно, читаючи його вірші!
Вчора (до 75-річчя Василя Стуса) друзі згадували деякі його вірші.

( Read more... )

цей день в історії, українська поезія, Василь Стус

Comments 55

pry4ilok January 8 2013, 08:17:12 UTC

Пам'ятаю з часів буремної юности й вирізняю вірш "Задивляюсь у твої зіниці" з його крилатими строфами -

Україно, ти моя молитва,

Ти моя розпука вікова...

Гримотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права.

Ради тебе перли в душу сію,

Ради тебе мислю і творю...

Хай мовчать Америки й Росії,

Коли я з тобою говорю.

Але мій улюблений Симоненків вірш - ліричний, як усі - гранично щирий:

***
Ну скажи - хіба не фантастично,

Що у цьому хаосі доріг,

Під суворим небом,

Небом вічним,

Я тебе зустрів і не зберіг?

Ти і я - це вічне, як і небо.

Доки мерехтітимуть світи,

Будуть Я приходити до Тебе,

І до інших йтимуть

Горді Ти.

Як це все буденно!

Як це звично!

Скільки раз це бачила Земля!

Але ми з тобою...

Ми не вічні,

Ми з тобою просто - ти і я...

І тому для мене так трагічно

Те, що ти чиясь, а не моя.

nikitanik January 8 2013, 09:05:33 UTC

Cтуса, а не Симоненка. Я запитував про Василя Стуса.

pry4ilok January 8 2013, 09:27:19 UTC

Вибачте, просто сьогодні ДН Симоненка, я відреагувала на автоматі... Вилучіть з контексту ( ... )

nikitanik January 8 2013, 09:51:38 UTC

Щиро дякую!
Френд p_dzikovsky створює сайт-бібліотеку http://ruthenia.info/slova/ і запропонував мені підібрати туди 20-30 вибраних віршів Стуса. Чому мені - бо побачив вірші Стуса в мене в жж. От я і пробую це зробити - вибрати саме ті вірші, які люди сьогодні пам"ятають, читають і цитують.

Так, ми відходимо, як тіні... nazavzhdy January 8 2013, 11:02:32 UTC

Так, ми відходимо, як тіні, і мов колосся з-під коси ( ... )

Яка нестерпна рідна чужина... nazavzhdy January 8 2013, 11:03:22 UTC

Яка нестерпна рідна чужина,
цей погар раю, храм, зазналий скверни!
Ти повернувся, але край - не верне:
йому за трумну пітьма кам’яна.
Як тяжко нагодитись і піти,
тамуючи скупу сльозу образи,
радійте, лицеміри й богомази,
що рідний край - то царство німоти.
Та сам я єсм! І є грудний мій біль,
і є сльоза, що наскрізь пропікає
камінний мур, де квітка процвітає
в три скрики барв, три скрики божевіль!
Обрушилась душа твоя отут,
твоїх грудей не стало половини,
бо чезне чар твоєї Батьківщини,
а хоре серце чорний смокче спрут.

У смертнім леті на чужім крилі nazavzhdy January 8 2013, 11:05:47 UTC

* * *
О Боже мій! Така мені печаль
і самота моя - така безмежна.
Нема - вітчизни. Око обережно
обмацує дорогу між проваль.
Ото мій шлях. Повернення. Чи - не.
Ото мій шлях. Світ за очі - єдине.
Пробач мені, дружино, вибач, сину,
і матере - не проклени мене.
Я геть подався. Шалом. Навмання.
Я геть подався, стомлений од люті.
Рожеві сопки, кригою окуті,
а понад ними - чорне вороння.
І сліпне вечір. Контур гір - немов
з картону вирізаний для декору.
І вся тобі дорога - вниз чи вгору.
Пішов туди. Пішов туди. Пішов.
Докучило! Нема мені вітчизни.
Нема мені вітчизни - ні-ні-ні.
Душа горить в смертельному вогні,
разить мене - од запаху трутизни.
Отак мені - чим далі од Вітчизни,
тим легшає. Тим тяжчає мені.
О краще серце спопелить в огні,
аби не відати любові-близни.
Невже я сам-один - на цілий світ,
вогненний скалок вікового гніву,
пізнав себе і долю, геть зрадливу,
щоб проклинати чужинецький світ.
Нема мені коханої землі,
десь за грудьми пече гірка калина ( ... )