Біще
Храм у селі Біще, що на Тернопіллі, завжди був для мене чимось недосяжним. Їхати сюди, у цей закуток бездоріжжя лише заради храму - ну зовсім не хотілося. Враховуючи такі нечасті автобуси з Бережан вбік Поморян і обмеженість автостопу, перепони таки ставали на заваді відвідин. Але все ж здійснити цю візію таки вдалося зусиллями персонального транспорту. Успенський храм, цю фотогенічну кралю, 1644 року спорудження я таки відвідав. Про погоду й композиційно розметене небесною мітлою небо навіть говорити не доводиться: бачите все самі.
Костел має всі ознаки оборонності: товсті стіни, контрфорси, вузькі стрільчасті вікна. Його супокійну тишу бережуть такі ненадійні двері, які вряди-годи прикрашають зеленим листям липи до свята, а всередині, у вівтарній частині, ставлять прозаїчно-збіднені букетики біля фотокопій ікон. Чи то хлопчаки-чередники забавляються, вдаючи ревних неповнолітніх католиків, чи направду прихожани шукають тут релігійного зцілення? Ну хтось же притяг сюди рушнички, статуетки Богородиці з Фатіми, ядучого кольору квіти. Виглядає це явище трохи дико. Ну це як би на автошроті з металобрухтом вимальовувати заклепки маслопереробкою, щоб їх врятувати від іржі. Капля в морі. А от зняти з верху костелу його пишну зеленю шевелюру - так цього не робить ніхто. А коріння ж руйнує з кожним роком склепіння. Протистояння «камінь-дерево» триває. Холодна війна в теплу пору року.
При під’їзді до села костел, як маяк, видає свою присутність.
Бачите, яка оглядовість.
Головний вхід зустрічає урочо гостей.
Скульптура Матері Божої з дитям. XVII ст.
Фігурка святого Патріка (XVII ст.) чи кого? Сходить до пастви. Он вже й ногу простяг.
Гарний портал з дверима невідомого соціалістичного майстра.
Хори. А де ж співаки, де?
Вівтарна частина просто волала про панораму.
Нервюри. Цікаво, яку вагу дерев вони в змозі витримати...
Склепіння. Пожежа 1944 року далася взнаки.
Абсидна частина, якщо це можна так назвати. Чудний симбіоз.
Надгробні плити поч. XIX cт. Не такі вже й старі, а виглядають, як з часів Данила Галицького.
Цікаво, чи оборонний характер храму допоможе йому протистояти найстрашнішим двом ворогам: часу й людському недбальству...
Видається, що ні...
Поєдинок перейшов у завершальну фазу :(
Костел має всі ознаки оборонності: товсті стіни, контрфорси, вузькі стрільчасті вікна. Його супокійну тишу бережуть такі ненадійні двері, які вряди-годи прикрашають зеленим листям липи до свята, а всередині, у вівтарній частині, ставлять прозаїчно-збіднені букетики біля фотокопій ікон. Чи то хлопчаки-чередники забавляються, вдаючи ревних неповнолітніх католиків, чи направду прихожани шукають тут релігійного зцілення? Ну хтось же притяг сюди рушнички, статуетки Богородиці з Фатіми, ядучого кольору квіти. Виглядає це явище трохи дико. Ну це як би на автошроті з металобрухтом вимальовувати заклепки маслопереробкою, щоб їх врятувати від іржі. Капля в морі. А от зняти з верху костелу його пишну зеленю шевелюру - так цього не робить ніхто. А коріння ж руйнує з кожним роком склепіння. Протистояння «камінь-дерево» триває. Холодна війна в теплу пору року.
При під’їзді до села костел, як маяк, видає свою присутність.
Бачите, яка оглядовість.
Головний вхід зустрічає урочо гостей.
Скульптура Матері Божої з дитям. XVII ст.
Фігурка святого Патріка (XVII ст.) чи кого? Сходить до пастви. Он вже й ногу простяг.
Гарний портал з дверима невідомого соціалістичного майстра.
Хори. А де ж співаки, де?
Вівтарна частина просто волала про панораму.
Нервюри. Цікаво, яку вагу дерев вони в змозі витримати...
Склепіння. Пожежа 1944 року далася взнаки.
Абсидна частина, якщо це можна так назвати. Чудний симбіоз.
Надгробні плити поч. XIX cт. Не такі вже й старі, а виглядають, як з часів Данила Галицького.
Цікаво, чи оборонний характер храму допоможе йому протистояти найстрашнішим двом ворогам: часу й людському недбальству...
Видається, що ні...
Поєдинок перейшов у завершальну фазу :(