Весняний виїзд. День I . Частина 5: Підзамочок та Звенигород
Що може бути поганого у весняну пору року?Та те,що рано сонечко за обрій сідає,-ще й 18 год. немає,а воно вже прощається з усім довкола до наступного дня,лоскочучи останніми вечірніми промінцями землю,будинки,дерева...
У надвечірній час ми приїхали в Підзамочок,-фактично передмістя міста Бучач на Тернопіллі.
Достеменно невідомо про те, як виникла назва села Підзамочок,але вчені схиляються до думки, що це пов'язано саме із відомим замком, який колись велично здіймався на стрімкому пагорбі над Стрипою, як засторога для нападників про міць оборонних мурів на підступах до Бучача.
Мури
Спершу був тільки замок, згодом довкола нього почали собі будувати оселі охоронці замку, які хотіли мати близько свої сім'ї. Поселення розросталося. Таким чином,під замком виникло село і називалося воно тоді Підзамче, а згодом асимілювалося в Підзамочок. Замок був закладений бл. 1600 р. при сприянні власника навколишніх сіл Яна Кшиштофа Бучацького (Творовського), про що свідчить збережений напис над головною в'їздною брамою. На стінах замку й донині збережені герби його засновників.
Вїздна брама
Перша писемна згадка про село датується 1684 р. В описі Бучача французом д’Алейраком, придворним короля Яна ІІІ Собєського згадується замок на Підзамчі.
Сонце у віконці
Підзамочківський замок є взірцем новітніх віянь у будівництві фортифікаційних споруд, які були започатковані у пер. пол. ХV ст. в Італії, а згодом поширилося по всій Європі.Замкові стіни порівняно невисокі (4-6 м), товщина їх - більше метра. У плані фортеця наближена до п'ятикутника, що різко звужується на півночі. Дві найкоротші сторони - північна і південна - слугували найбільш важливими оборонними вузлами.
Вечоріє...
Північний мур глухий, без бійниць, і, захищений лише наріжними бастіонами, таку безпечність оправдовував лише глибокий рів, наповнений водою. У короткому лівому куті муру містилися двоповерхові житлові приміщення, про що нагадують руїни з виразним плануванням кімнат, що розміщувався між двома п'ятикутними вежами.
Залишки палацу
Укріплення південної сторони представлено двома вежами та воротами між ними. Одна з них п'ятикутна, сильно висунута за лінію оборонних стін - для розширення зони флангового обстрілу. Друга - менша за розмірами, чотиристороння. Перекриття цих двоярусних веж не збереглися.
Вид на село..
В південно-західній частині замку між двома п'ятикутними вежами збереглася брама з оригінальною гербовою композицією з зовнішнього боку та так званою "таблицею ерекційною" (там вказано, коли був зведений замок) в стилі ман'єризму. Між вежами, над проїздом брами - мурований прохід для захисників твердині.
Фото
Поряд із в’їздом - низка підвальних приміщень, які використовували під склади або ж як місце для ув’язнення. В мурах замку збереглися численні стрільниці.
Залишки палацу та муру
Замок за його 400-от літню історію багато разів нищили - але потім все одно відбудовували. Про це свідчать записи француза д’Алейрака, який у 1684 р. перебував на Бучаччині.
Палац
У 1676 р. замок був зруйнований турками і як фортифікація з тих пір вже не використовувався. Відтоді замок слугував за помешкання місцевим можновладцям аж до середини 18 ст.
Біля мурів- "відпочинкова зона"
У 1807-1869 рр. у фортеці діяла папірня, що працювала на енергії води. Залишки замку репрезентують перехідний етап до будівництва регулярних укріплень протибастіонного типу на подільських землях. За Австрії, з 1772 р., форпост, як і багато інших укріплень Галичини та Поділля, почав занепадати та розбиратись на комори та клуні - і цей процес все триває от уже 200 років.
Вежа з арочним вїздом
На сьогодні тут збереглися високі мури, масивна арка південного в'їзду; є залишки веж, земельного валу, руїни приміщень.Але чи надовго це,- повсюди лежать купи каміння із замкових стін,які приготовили собі(не впевнений,але напевне так) "дбайливі господарі"..
Одна з куп "будматеріалу"
І якщо поза мурами випивають,смітять і смажать шашлики,то на внутрішньому дворі колишньої фортеці грають у футбол та випасають худобу..Ні,ну а чого територія пропадати буде?Дивуюсь як це ще вціліла арка та родинний герб.А,ще таки є за що й похвалити місцеву громаду (чи може це й не їхня ініціатива),-щоб попередити вїзд на територію замку автомобілів,перед аркою встановили такий собі шлагбаум ( а ще у 2010р.його там не було!).
Стіна - із темно-червоного пісковику
Основний "удар" по фортеці, був нанесений в 1946 р., коли каміння стін та палацу розібрали на будівництво колгоспних ферм та клубу.
Арка південного вїзду
Серед памяток села варто ще згадати церкву Різдва Пресвятої Богородиці (реконструйована і реставрована 1991 р. з костьолу),статуї Св. Антонія Падевського (Падуанського) (1809 р.) та Божої Матері (1905 р., відновлена 1990 р.).
Арка з гербом
Герб
Можливо колись ці руїни і дочекаються свого часу,якщо до цих пір від них ще хоч щось залишиться..
Замок
А сонечко тим часом вже й зовсім заховалось,на небі виблискував місяць... Сутеніло.Та ми вирішили все ж таки заїхати у ще одне місце.тим паче що недалеко-10 хв.їзди і ми в селі Рукомиш із його симпатичним модерновим костелом Св.Йосафата.
Костел св.Йосафата.Фасад
Село відоме з 18ст.,хоча люди жили у цих місцях значно раніше-у південній частині села було виявлено трипільське поселення ІV - ІІІ тис. до н.е. І сьогодні на своїх присадибних ділянках мешканці тієї частини села знаходять фрагменти керамічного посуду, прясельця, антропоморфні статуетки (берегині). Ці факти поселення трипільців були ще раз підтверджені у 2005 р. Тут працювало декілька археологічних експедицій і ними на місці будівництва об’їздної дороги (на південній околиці села) було встановлено декілька місць поселень трипільців.
"R 1934" під Богородицею
Назва села походить від дзвонів, бо в давні часи був тут сторожовий пункт, який подавав сигнал про небезпеку при наближенні ворога.
Костел.Профіль
З давній часів село було власністю родини Потоцьких, яка в середині ХVІІІ ст.. передавала його у власності монастиря оо. Василіан, який був власником полів, лук, лісу, млина. Тут монастир мав свій фільварок.
Дах із сигнатуркою
Храм привертає увагу не віком, а своєю модерновістю: такі костели будували лише у міжвоєнний період. На жаль,не довго довелося храму служити за призначенням. Після Другої світової війни костел закрили і влаштували всередині склад мінеральних добрив.
Храм.Тильна сторона
В роки незалежності його віддали малочисленій римо-католицькій громаді і, навіть, встановили всередині риштування для проведення ремонту. Проте вже декілька років робота стоїть на місці, а костел продовжує руйнуватися.І якщо зовні стан споруди ще тягне на "трієчку" то інтерєр на жаль "двійка" і не вище..
Фото
Поряд з костелом греко-католицька громада побудувала невелику каплицю для служби,-напевне ще надіються на відновлення храму.
Вівтар
Всередині храму-риштовка,так ніби майстри тільки що залишили свої робочі місця..Насправді ж ці конструкції стоять вже тут давненько.
До ремонту готовий!
Дірявий дах
1944−1945 польське населення (55 % усіх жителів) було виселене, у Звенигород заселили українців, які проживали на території Польщі.
Фото
Час минає,а храм все чекає,та на жаль час діє не на його користь...
Хрест
У надвечірній час ми приїхали в Підзамочок,-фактично передмістя міста Бучач на Тернопіллі.
Достеменно невідомо про те, як виникла назва села Підзамочок,але вчені схиляються до думки, що це пов'язано саме із відомим замком, який колись велично здіймався на стрімкому пагорбі над Стрипою, як засторога для нападників про міць оборонних мурів на підступах до Бучача.
Мури
Спершу був тільки замок, згодом довкола нього почали собі будувати оселі охоронці замку, які хотіли мати близько свої сім'ї. Поселення розросталося. Таким чином,під замком виникло село і називалося воно тоді Підзамче, а згодом асимілювалося в Підзамочок. Замок був закладений бл. 1600 р. при сприянні власника навколишніх сіл Яна Кшиштофа Бучацького (Творовського), про що свідчить збережений напис над головною в'їздною брамою. На стінах замку й донині збережені герби його засновників.
Вїздна брама
Перша писемна згадка про село датується 1684 р. В описі Бучача французом д’Алейраком, придворним короля Яна ІІІ Собєського згадується замок на Підзамчі.
Сонце у віконці
Підзамочківський замок є взірцем новітніх віянь у будівництві фортифікаційних споруд, які були започатковані у пер. пол. ХV ст. в Італії, а згодом поширилося по всій Європі.Замкові стіни порівняно невисокі (4-6 м), товщина їх - більше метра. У плані фортеця наближена до п'ятикутника, що різко звужується на півночі. Дві найкоротші сторони - північна і південна - слугували найбільш важливими оборонними вузлами.
Вечоріє...
Північний мур глухий, без бійниць, і, захищений лише наріжними бастіонами, таку безпечність оправдовував лише глибокий рів, наповнений водою. У короткому лівому куті муру містилися двоповерхові житлові приміщення, про що нагадують руїни з виразним плануванням кімнат, що розміщувався між двома п'ятикутними вежами.
Залишки палацу
Укріплення південної сторони представлено двома вежами та воротами між ними. Одна з них п'ятикутна, сильно висунута за лінію оборонних стін - для розширення зони флангового обстрілу. Друга - менша за розмірами, чотиристороння. Перекриття цих двоярусних веж не збереглися.
Вид на село..
В південно-західній частині замку між двома п'ятикутними вежами збереглася брама з оригінальною гербовою композицією з зовнішнього боку та так званою "таблицею ерекційною" (там вказано, коли був зведений замок) в стилі ман'єризму. Між вежами, над проїздом брами - мурований прохід для захисників твердині.
Фото
Поряд із в’їздом - низка підвальних приміщень, які використовували під склади або ж як місце для ув’язнення. В мурах замку збереглися численні стрільниці.
Залишки палацу та муру
Замок за його 400-от літню історію багато разів нищили - але потім все одно відбудовували. Про це свідчать записи француза д’Алейрака, який у 1684 р. перебував на Бучаччині.
Палац
У 1676 р. замок був зруйнований турками і як фортифікація з тих пір вже не використовувався. Відтоді замок слугував за помешкання місцевим можновладцям аж до середини 18 ст.
Біля мурів- "відпочинкова зона"
У 1807-1869 рр. у фортеці діяла папірня, що працювала на енергії води. Залишки замку репрезентують перехідний етап до будівництва регулярних укріплень протибастіонного типу на подільських землях. За Австрії, з 1772 р., форпост, як і багато інших укріплень Галичини та Поділля, почав занепадати та розбиратись на комори та клуні - і цей процес все триває от уже 200 років.
Вежа з арочним вїздом
На сьогодні тут збереглися високі мури, масивна арка південного в'їзду; є залишки веж, земельного валу, руїни приміщень.Але чи надовго це,- повсюди лежать купи каміння із замкових стін,які приготовили собі(не впевнений,але напевне так) "дбайливі господарі"..
Одна з куп "будматеріалу"
І якщо поза мурами випивають,смітять і смажать шашлики,то на внутрішньому дворі колишньої фортеці грають у футбол та випасають худобу..Ні,ну а чого територія пропадати буде?Дивуюсь як це ще вціліла арка та родинний герб.А,ще таки є за що й похвалити місцеву громаду (чи може це й не їхня ініціатива),-щоб попередити вїзд на територію замку автомобілів,перед аркою встановили такий собі шлагбаум ( а ще у 2010р.його там не було!).
Стіна - із темно-червоного пісковику
Основний "удар" по фортеці, був нанесений в 1946 р., коли каміння стін та палацу розібрали на будівництво колгоспних ферм та клубу.
Арка південного вїзду
Серед памяток села варто ще згадати церкву Різдва Пресвятої Богородиці (реконструйована і реставрована 1991 р. з костьолу),статуї Св. Антонія Падевського (Падуанського) (1809 р.) та Божої Матері (1905 р., відновлена 1990 р.).
Арка з гербом
Герб
Можливо колись ці руїни і дочекаються свого часу,якщо до цих пір від них ще хоч щось залишиться..
Замок
А сонечко тим часом вже й зовсім заховалось,на небі виблискував місяць... Сутеніло.Та ми вирішили все ж таки заїхати у ще одне місце.тим паче що недалеко-10 хв.їзди і ми в селі Рукомиш із його симпатичним модерновим костелом Св.Йосафата.
Костел св.Йосафата.Фасад
Село відоме з 18ст.,хоча люди жили у цих місцях значно раніше-у південній частині села було виявлено трипільське поселення ІV - ІІІ тис. до н.е. І сьогодні на своїх присадибних ділянках мешканці тієї частини села знаходять фрагменти керамічного посуду, прясельця, антропоморфні статуетки (берегині). Ці факти поселення трипільців були ще раз підтверджені у 2005 р. Тут працювало декілька археологічних експедицій і ними на місці будівництва об’їздної дороги (на південній околиці села) було встановлено декілька місць поселень трипільців.
"R 1934" під Богородицею
Назва села походить від дзвонів, бо в давні часи був тут сторожовий пункт, який подавав сигнал про небезпеку при наближенні ворога.
Костел.Профіль
З давній часів село було власністю родини Потоцьких, яка в середині ХVІІІ ст.. передавала його у власності монастиря оо. Василіан, який був власником полів, лук, лісу, млина. Тут монастир мав свій фільварок.
Дах із сигнатуркою
Храм привертає увагу не віком, а своєю модерновістю: такі костели будували лише у міжвоєнний період. На жаль,не довго довелося храму служити за призначенням. Після Другої світової війни костел закрили і влаштували всередині склад мінеральних добрив.
Храм.Тильна сторона
В роки незалежності його віддали малочисленій римо-католицькій громаді і, навіть, встановили всередині риштування для проведення ремонту. Проте вже декілька років робота стоїть на місці, а костел продовжує руйнуватися.І якщо зовні стан споруди ще тягне на "трієчку" то інтерєр на жаль "двійка" і не вище..
Фото
Поряд з костелом греко-католицька громада побудувала невелику каплицю для служби,-напевне ще надіються на відновлення храму.
Вівтар
Всередині храму-риштовка,так ніби майстри тільки що залишили свої робочі місця..Насправді ж ці конструкції стоять вже тут давненько.
До ремонту готовий!
Дірявий дах
1944−1945 польське населення (55 % усіх жителів) було виселене, у Звенигород заселили українців, які проживали на території Польщі.
Фото
Час минає,а храм все чекає,та на жаль час діє не на його користь...
Хрест