Відкриття літнього сезону. Ч.1:Гута і Варяж
Перший день літа так і манив нас погодою у поїздочку,так і заохочував сонечком,заманював теплом і ми,наївні,"повелися",за що пізніше й поплатились,та, жертвуючи сухістю свого одягу,попавши пятий чи шостий раз під дощ все ж не покаялись,і хоч пізніше ніж планувалось,та все ж повернулись додому з почутям гордості за себе! Фу,тепер аплодисменти та про все по порядку.
Перший пункт маршруту і один з двох які розглянемо в цій частині-с.Гута ,а оскільки їх є багато ,то уточню-Львівська обл.,Сокальський район.
Колись на місці сучасного села Гути були розташовані два села із зовсім різними назвами: Мошків і Шмітків. Про ці села згадував у ХVII ст. німецький дослідник Сакхен.
Перша згадка про село Мошків у історичних матеріалах відноситься до 1449 року, а про село Шмітків - навіть раніше, до 1423 року. Згідно з переказами, Мошків називається так тому, що першим поселенцем був селянин Мошко.
За іншою легендою, багато років назад на місці, де зараз Шмітків і Мошків, колись було поселення. В ньому жили євреї та українці. Українці ходили в церкву, а євреї мали свою синагогу, де молилися. Одного разу два єврейські хлопчики - Шміт і Мошко - на Зелені свята побігли з українськими дітьми до церкви і там запричастилися. Після цього хлопчики пішли додому і розповіли все своїм батькам. А на той час не можна було євреям приймати Боже тіло і кров, бо це був смертельний гріх. За це батьки спалили своїх дітей у печі. Українці на честь цих хлопчиків, які загинули за християнську віру, назвали свої поселення Шмітків і Мошків.Така от печальна історія-правда це чи ні-не взнавали..
церкви Покрова Пр. Богородиці
Найдавніші згадки про церкву на цьому місці походять з 1578 р. У 1755 р. збудована з дерева на підмурівку коштом дідича Томи Поляновського тризрубна одноверха церква. Її високий восьмерик нави вінчала шоломова баня з ліхтарем і маківкою.В 1763 р. храм освятив архієпископ Холмський . Він був родичем пана Поляновського. В 1879 році відбулася реставрація церкви за кошти дідича Томаша Поляновського. Освятив церкву парох Іван Худик.
церкви Покрова Пр. Богородиці
Закрита у 1950 р. церква розвалилася у 1987 р.На її місці і збудували теперішній храм
церкви Покрова Пр. Богородиці
інтерєр святині
інтерєр святині
поряд з церквою стоїть фігура Богородиці та триаркова мурована дзвіниця
Поблизу церкви збереглася збудована у 1864 році Едульгардом Поляновським капличка.Водночас вона служила склепом для родини Поляновських. До сьогоднішнього часу живе легенда про те, що там живуть привиди, які стережуть родинні скарби Поляновських.Над великим,у готичному стилі,вікном(звичайно ж без вітражів) надпис-“CIENIOM RODZINY”(що означає- "тіням родини",а можливо малось на увазі душам?)
каплиця-склеп 1864р
з лівого боку від каплиці тягнеться муровани стіна,а до входу ведуть сходи(зарослі травою),сам же вхід прикрашений арочним порталом з подібним як вгорі вікном.
каплиця-склеп 1864р.Вівтарна частина.
Під вівтарною частиною з поміж кущів видніється вхід до підвального приміщення-склепу
каплиця-склеп 1864р.Вхід до склепу
інтерєр каплиці як бачимо зазнав "реставрації" від рук "писарів"((
інтерєр каплиці.вівтарна частина
інтерєр каплиці.Вхід
На вівтарі біля мателевого хреста відпочиває металевий осколок з янгольським обличчям
металевий янгол
каплиця-склеп 1864р
І ось таку от панорамку ми можемо споглядати стоячи внизу
Виїжджаючи на сільську "трасу" бачимо таку от симпатичну "будку":зупинка-не зупинка,може колоритний магазинчик7Яку роль виконує вона зараз-нам невідомо,але колись(з деяких джерел)це була вартова вежа,біля якої розміщався головний вїзд на територію палацу,який розібрали за совдепівщини на будматеріали.А сам палац стояв на пагорбі.Стояв...
Дату "1989"як і герб та інші "причандали" домалювали вже пізніше.
Покидаємо село,направляючись у наступний пункт-колись містечко,а тепер село-Варяж.
Перша згадка про село датується 1419 роком.
У 1538р містечко отримало Магдебурзьке право.
До 1951 р. Варяж належав до Польщі, а 15 лютого 1951 р. переданий по обміну до складу УРСР. При радянській владі назву Варяж було змінено на Новоукраїнка(1951-89рр).
Памятний знак невідомого призначення зустрічає нас по дорозі до села
А здалеку вже видніється він-гігант на березі озера-Костел Святого Марка,-справді гігантська споруда ,якій тісно в рамках невеликого селища.
Костел Святого Марка(1688-93рр)
Костел Святого Марка - костел доби ранішнього бароко, пам'ятка архітектури України. Побудований за проектом архітектора Войцеха Лєнартовича у 1688-1693 рр.
А ось ця краса на зумі-Костел Святого Марка
Костел з цегли, тинькований,з двома бічними вежами.Вежі в 2 яруси, оздоблені пілястрами, дахи барокові. У 1796 році храм постраждав від пожежі і дахи веж відновили значно меншими по висоті.
Побудова костелу зроблена прямокутними об'ємами, що зменшуються по висоті у напрямку апсиди.Апсида прямокутна і найменша по висоті, має власний трикутний фронтон. Архітектурних об'ємів чотири ,кожний з них має свій, бароковий за малюнком,фронтон.
Костел Святого Марка(1688-93рр)
Нава костьолу має циліндричне склепіння,апсида- хрещате. Стеля нави вкрита залишками стінопису 2-ї половини 18 століття.
Костел Святого Марка(1688-93рр)
До сьогодні в інтерєрі збереглися фрески, виконані у 1810р. С.Строїнським.
Інтерєр храму
Навпроти костелу стоїть триаркова дзвіниця
Щоб розглянути головний вхід потрібно вештатись по чужому подвірї,що ж,тут напевне до цього вже звикли-ніхто зауважень не робив.
Напроти головного входу до костелу також збереглась арочна брама
а на самому храмовому подвірї(в минулому)-частина мурованого постамента,прикрашена з чотирьох сторін гербами.Можливо це і є стовпова каплиця 18ст-так і не зрозуміли(
Біля таких от кліток з кроликами,будок з собаками та іншого хазяйського "скарбу"приходиться бродити.
Герб над входом
Доречі,напис на фасаді костелу переводиться приблизно так: "Бо чи ж справді Бог сидить на землі? Ось небо та небо небес не обіймають Тебе, що ж тоді храм той, що я збудував?"
Одразу навпроти костелу стоїть інший храм-церква Успіння Пресвятої Богородиці, яка була зведена у 1784 році як костел, а в 1818 р. перебудована на церкву. Зараз церква відреставрована і діюча.
церква Успіння Пресвятої Богородиці
І остання зупинка для справжніх романтиків))-тюльпанове дерево-останній експонат парку,що прилягав до колишнього палацу Ломницьких.
Щоб побачити його потрібно майже виїхати за межі села і звернути направо-кудись в поле,краще уточнити у місцевих.Ми таки натрапили,та,як виявилось ліріодендрон(от така от "книжкова"назва) вже перецвів,і нам довелось шукати хоч якісь залишки цвіту між листям,-просто "для галочки")
Ліріодендрон тюльпановий
О.навіть туристичний маршрут тут проходить!
Знайшли!!Як кажуть-"мєлочь,но приятно"!))Забігаючи наперед похвалюсь-під-час цієї нашої поздки ми таки натрапили(випадково)на ще одне тюльпанове дерево-з більшою кількістю цвіту,а подорожуючи вже іншим маршрутом(десь через два тиждні після цієї поїздки)-ще на два дерева,які були буквально вкриті жовтими "тюльпанчиками"!Ось так.
"Тюльпанчик"
Далі буде..
Перший пункт маршруту і один з двох які розглянемо в цій частині-с.Гута ,а оскільки їх є багато ,то уточню-Львівська обл.,Сокальський район.
Колись на місці сучасного села Гути були розташовані два села із зовсім різними назвами: Мошків і Шмітків. Про ці села згадував у ХVII ст. німецький дослідник Сакхен.
Перша згадка про село Мошків у історичних матеріалах відноситься до 1449 року, а про село Шмітків - навіть раніше, до 1423 року. Згідно з переказами, Мошків називається так тому, що першим поселенцем був селянин Мошко.
За іншою легендою, багато років назад на місці, де зараз Шмітків і Мошків, колись було поселення. В ньому жили євреї та українці. Українці ходили в церкву, а євреї мали свою синагогу, де молилися. Одного разу два єврейські хлопчики - Шміт і Мошко - на Зелені свята побігли з українськими дітьми до церкви і там запричастилися. Після цього хлопчики пішли додому і розповіли все своїм батькам. А на той час не можна було євреям приймати Боже тіло і кров, бо це був смертельний гріх. За це батьки спалили своїх дітей у печі. Українці на честь цих хлопчиків, які загинули за християнську віру, назвали свої поселення Шмітків і Мошків.Така от печальна історія-правда це чи ні-не взнавали..
церкви Покрова Пр. Богородиці
Найдавніші згадки про церкву на цьому місці походять з 1578 р. У 1755 р. збудована з дерева на підмурівку коштом дідича Томи Поляновського тризрубна одноверха церква. Її високий восьмерик нави вінчала шоломова баня з ліхтарем і маківкою.В 1763 р. храм освятив архієпископ Холмський . Він був родичем пана Поляновського. В 1879 році відбулася реставрація церкви за кошти дідича Томаша Поляновського. Освятив церкву парох Іван Худик.
церкви Покрова Пр. Богородиці
Закрита у 1950 р. церква розвалилася у 1987 р.На її місці і збудували теперішній храм
церкви Покрова Пр. Богородиці
інтерєр святині
інтерєр святині
поряд з церквою стоїть фігура Богородиці та триаркова мурована дзвіниця
Поблизу церкви збереглася збудована у 1864 році Едульгардом Поляновським капличка.Водночас вона служила склепом для родини Поляновських. До сьогоднішнього часу живе легенда про те, що там живуть привиди, які стережуть родинні скарби Поляновських.Над великим,у готичному стилі,вікном(звичайно ж без вітражів) надпис-“CIENIOM RODZINY”(що означає- "тіням родини",а можливо малось на увазі душам?)
каплиця-склеп 1864р
з лівого боку від каплиці тягнеться муровани стіна,а до входу ведуть сходи(зарослі травою),сам же вхід прикрашений арочним порталом з подібним як вгорі вікном.
каплиця-склеп 1864р.Вівтарна частина.
Під вівтарною частиною з поміж кущів видніється вхід до підвального приміщення-склепу
каплиця-склеп 1864р.Вхід до склепу
інтерєр каплиці як бачимо зазнав "реставрації" від рук "писарів"((
інтерєр каплиці.вівтарна частина
інтерєр каплиці.Вхід
На вівтарі біля мателевого хреста відпочиває металевий осколок з янгольським обличчям
металевий янгол
каплиця-склеп 1864р
І ось таку от панорамку ми можемо споглядати стоячи внизу
Виїжджаючи на сільську "трасу" бачимо таку от симпатичну "будку":зупинка-не зупинка,може колоритний магазинчик7Яку роль виконує вона зараз-нам невідомо,але колись(з деяких джерел)це була вартова вежа,біля якої розміщався головний вїзд на територію палацу,який розібрали за совдепівщини на будматеріали.А сам палац стояв на пагорбі.Стояв...
Дату "1989"як і герб та інші "причандали" домалювали вже пізніше.
Покидаємо село,направляючись у наступний пункт-колись містечко,а тепер село-Варяж.
Перша згадка про село датується 1419 роком.
У 1538р містечко отримало Магдебурзьке право.
До 1951 р. Варяж належав до Польщі, а 15 лютого 1951 р. переданий по обміну до складу УРСР. При радянській владі назву Варяж було змінено на Новоукраїнка(1951-89рр).
Памятний знак невідомого призначення зустрічає нас по дорозі до села
А здалеку вже видніється він-гігант на березі озера-Костел Святого Марка,-справді гігантська споруда ,якій тісно в рамках невеликого селища.
Костел Святого Марка(1688-93рр)
Костел Святого Марка - костел доби ранішнього бароко, пам'ятка архітектури України. Побудований за проектом архітектора Войцеха Лєнартовича у 1688-1693 рр.
А ось ця краса на зумі-Костел Святого Марка
Костел з цегли, тинькований,з двома бічними вежами.Вежі в 2 яруси, оздоблені пілястрами, дахи барокові. У 1796 році храм постраждав від пожежі і дахи веж відновили значно меншими по висоті.
Побудова костелу зроблена прямокутними об'ємами, що зменшуються по висоті у напрямку апсиди.Апсида прямокутна і найменша по висоті, має власний трикутний фронтон. Архітектурних об'ємів чотири ,кожний з них має свій, бароковий за малюнком,фронтон.
Костел Святого Марка(1688-93рр)
Нава костьолу має циліндричне склепіння,апсида- хрещате. Стеля нави вкрита залишками стінопису 2-ї половини 18 століття.
Костел Святого Марка(1688-93рр)
До сьогодні в інтерєрі збереглися фрески, виконані у 1810р. С.Строїнським.
Інтерєр храму
Навпроти костелу стоїть триаркова дзвіниця
Щоб розглянути головний вхід потрібно вештатись по чужому подвірї,що ж,тут напевне до цього вже звикли-ніхто зауважень не робив.
Напроти головного входу до костелу також збереглась арочна брама
а на самому храмовому подвірї(в минулому)-частина мурованого постамента,прикрашена з чотирьох сторін гербами.Можливо це і є стовпова каплиця 18ст-так і не зрозуміли(
Біля таких от кліток з кроликами,будок з собаками та іншого хазяйського "скарбу"приходиться бродити.
Герб над входом
Доречі,напис на фасаді костелу переводиться приблизно так: "Бо чи ж справді Бог сидить на землі? Ось небо та небо небес не обіймають Тебе, що ж тоді храм той, що я збудував?"
Одразу навпроти костелу стоїть інший храм-церква Успіння Пресвятої Богородиці, яка була зведена у 1784 році як костел, а в 1818 р. перебудована на церкву. Зараз церква відреставрована і діюча.
церква Успіння Пресвятої Богородиці
І остання зупинка для справжніх романтиків))-тюльпанове дерево-останній експонат парку,що прилягав до колишнього палацу Ломницьких.
Щоб побачити його потрібно майже виїхати за межі села і звернути направо-кудись в поле,краще уточнити у місцевих.Ми таки натрапили,та,як виявилось ліріодендрон(от така от "книжкова"назва) вже перецвів,і нам довелось шукати хоч якісь залишки цвіту між листям,-просто "для галочки")
Ліріодендрон тюльпановий
О.навіть туристичний маршрут тут проходить!
Знайшли!!Як кажуть-"мєлочь,но приятно"!))Забігаючи наперед похвалюсь-під-час цієї нашої поздки ми таки натрапили(випадково)на ще одне тюльпанове дерево-з більшою кількістю цвіту,а подорожуючи вже іншим маршрутом(десь через два тиждні після цієї поїздки)-ще на два дерева,які були буквально вкриті жовтими "тюльпанчиками"!Ось так.
"Тюльпанчик"
Далі буде..