Юрій Брезан. Чорний млин (продовження)
- Хто знає, той може, - чітко відкарбовує незнайомець, виймає з кишені сільничку й перечницю й присмачує зайця. На пальцях у нього три персні.
Дві рогульки, виструганий з ліщики рожен - і Крабат уже вертить зайця над вогнищем.
Незнайомець витягає з кишені довгу білу хлібину, розламує, половину простягає Крабатові. Потім ділить зайця - нічого не скажеш, по-братерському. Крабат старанно обсмоктує кожну кісточку, до одної визбирує крихти хліба, обертається й каже:
- Це був найкращий заєць, якого я будь-коли їв.
- До нього не завадить ковток вина, - всміхається незнайомець. Простягши руку позад себе - невже в ньогo й на спині є кишені? - він ставить перед Крабатом пляшку. Навіть два келихи - і ті з собою носить.
- На здоров'я! - каже Крабат.
Незнайомець киває.
- Хочеш щотижня їсти смаженоrо зайця і запивати вином? - пропонує він.
Крабат сміється:
- Нині я ситий, коли ж знову зголоднію...
- ...тоді згадаєш смаженого зайця, - продовжує незнайомець.
- Байдуже що, аби живіт напхати, - кидає Крабат.
На хвилину западає мовчанка.
Потім незнайомець запитує те саме, що й усі:
- Куди ж ти мандруєш?
- Туди, - киває Крабат, - куди очі дивляться.
- Якраз там стоїть мій млин, - каже незнайомець. - Чуєш, як меле?
Крабат і справді чує гуркіт млина.
- Я не хочу до твого млина, - відвертається він.
- Ти міг би стати в мене за наймита, - веде своєї мельник. - Щонеділі смажений заєць, або, про мене, й по середах; по суботах - млинці з лляною олією.
- Непоганий харч, - киває Крабат. - Але я не хочу бути наймитом у млині. Я хочу вбити вовка. - Він підводиться. - Бувай здоровий, мельнику! Дякую тобі. Я хочу вбити вовка, який охороняє Скриню знання.
І рушає, куди очі дивляться.
- Гей! - гукає мельник, криво посміхаючись. - Тримай праворуч!
- Праворуч торохтить твій млин, - здалеку кидає Крабат.
Мельник враз опиняється біля ньоrо.
- Скриня стоїть у моєму млині, - шепоче він.
- Жартуєш, мельнику!
- Згадай вогнище, - продовжуе мельник, - і мої слова: «Хто знає, той може».
- А вовк? - питає Крабат.
Мельник регоче:
- Вовк - то байка. А скриня має сім замків.
3 кишені він витягає в'язку ключів. Сім химерних, хитромудрих ключів до семи химерних, хитромудрих замків.
- Сім книг знання сховано в скрині, сім ключів має мельник, - каже він і бряжчить в'язкою.
- Гаразд! - кидає Крабат.- Я йду з тобою.
Він поглядає туди, де торохтить млин. Та чому б мав бути байкою вовк, якща справді є скриня? Він розщібає сорочку й показує мельникові шрам на грудях.
- 3 вовками мені вже траплялося стикатись, - усміхається він. - Ті, що нападали на мене, загинули.
Мельник міряє його поглядом; йому подобаються широкі Крабатові плечі, міцні ноги. «І в голові не солома, добрий наймит»,- міркує він. Ралтом помічає якийсь білуватий, схожий на обручку слід на зап'ястку правої Крабатової руки.
- Що це в тебе? - цікавиться він.
- Я й сам rаразд не знаю, мельнику, - відповідає Крабат. - Якось урятував я дівчинку, що тонула в річці, й приніс її до матері. Жінка сказала: «Я не маю нічого, чого б не було в тебе, я дам тобі свою радість». Відтоді й лишився в мене слід.
- І що ж, дуже багатий ти став? - дивується мельник, ідучи попереду.
Крабат сміється: «Такий багатий, як і та жінка. Маю чисте повітря, щоб дихати, свіжу воду, щоб пити, і гарні сни про ситий шлунок. Хіба цього мало?»
Далі йдуть болотом. Мельник знає крізь нього стежку.
Млин стоїть посеред заболоченоrо лісу.
- Що це за ліс? - питає Крабат.
- Чорний ліс, - відповідає мельник.
Струмок обертає величезне млинове коло.
- А струмок?
- Чорний потік, - каже мельник.
Вода справді чорна, мов чорнило; не видно, чи й рухається вона.
Млин меле, але ніде не видно ні порошинки борошна, ні воза, що привіз молоти зерно.
Через струмок перекинуто кладку. Крабат вагається переходити чорну воду.
Мельник глузує:
- До млина стаєш, а води боїшся!
Він злегка підштовхує Крабата вперед.
Переходять чорну, нерухому на вигляд річку. Млин, що був трохи примовк, поки Крабат вагався, чи ступати на кладку, заторохтів знову.
Двір наче вилизаний - ніде ані смітинки, ані колосочка, ні тварин, ні людей. Мельник минає жорно, заводить Крабата у сусідню кімнату.
Посеред кімнати стоїть скриня. На ній сім замків.
- Якщо ти прослужиш мені рік, - каже мельник, - перший ключ одмикає перший замок. Скриня відчиняється, там лежить книга - товста, оправлена в сіру шкіру.
- Якщо прослужиш мені два роки,- другий ключ одмикає другий замок, дві книги лежать у скрині.
- Якщо ж прослужиш мені сім років - сім книг лежать у скрині, сьома всемеро товща за першу - тоді ти знатимеш усе, що знаю я, все, що взагалі будь-хто може знати!
Крабат стоїть, мов зачарований. Груди його палають.
Мельник замикає скриню, по черзі клацають замки, мов годинник відцокотів.
- Що я повинен робити? - запитує Крабат.
- Мусиш стати моїм наймитом, - відповідає мельник.
Крабат хоче вбити вовка, який охороняє скриню знання - чом же йому не найнятися до млина? Сім років промайнуть швидко.
- Гаразд, - погоджується Крабат. Мельник простягає йому руку:
- Давай свою!
Права Крабатова рука, яку обручкою охоплює білуватий слід, висить нерухомо. Ліва, ніби сама собою звівшись, лягла на долоню мельникові. Але той нічого не помітив.
А може, все ж таки помітив? Пильно придивився до Крабата, мов шукаючи хтозна-чого, потім знизав плечима.
- Ходім,- кидає він.
Мельник заводить Крабата до великоі кімнати. Дванадцять ліжок, дванадцять простих ослонів перед ними, дванадцять гаків на стіні. Три вікна - вузенькі, навхрест загратовані.
- Вибирай собі ліжко!
Крабат бачить, що всі ліжка кимось зайняті, безпорадно озирається на мельника.
- Вибирай ліжко, кажу тобі,- нетерпляче наказує мельник, - все інше тебе не обходить!
Крабат підходить до ліжка, з якого можна визирати крізь вікно.
- Я хочу бачити зорі, коли засинатиму, - каже Крабат, - і ранкове небо, коли прокидатимусь.
Мельник регоче, rолосно й весело. Він вказує на білосніжний одяг, що висить на гаку біля ліжка:
- Перевдягнись!
Крабат скидає свою куртку, вдягає білу.
Мельник веде Крабата до млина.
Дванадцять наймитів стоять, вишикувавшись - посірілі обличчя, широко розплющені очі. У першого й останнього в ряду тремтять руки й ноrи.
- Ну?! - погрозливо кидає мельник.
- Дванадцятеро - вимір, тринадцятому - вибір!
Наймити, як один, карбують склади, - останнє слово вони вигукують щосили.
- Ти тринадцятий, - звертається мельник до Крабата. - Вибери одного з них!
- Навіщо? - питає Крабат. Він вдивляється в обличчя своїх нових товаришів, і на кожному з них бачить страх і надію.
- Не питай, а вибери! - наказує мельник.
- А щ з ним станеться? - запитує Крабат.
- Якщо не вибереш жодного, - значить, ти вибрав самого себе, - сміється мельник. - І з сімох книг не побачиш жодної.
- Ні, нічого не буде, поки не скажеш, що станеться з тим, кого я обрав, - пояснює Крабат.
Він бачить, що надія на обличчях його товаришів зростає.
- Я подарую тобі перший рік, - шепоче мельник, який xoчe будь-що втрииати у себе Крабата. Тепер він пригадує, що одній із сімох книг він ніби десь вичитав про юнака з обручкою на правій руці. І, звичайно ж, матері в того юнака немає.
- Ще сьоrодні, ось зараз, для тебе відкриється перший замок на скрині.
Мельник нахиляється ближче до Крабатового вуха:
- Що ж до хлопця, якого ти обереш - хай іде собі куди хоче. Я навіть дам йому міцний одяr з м'якої шкіри, дам і зброю, щоб мав чим захищатися. Схоче лишитись у млині - знайдеться й місце. Коли ви, дванадцятеро, будеrе згодні ділитися з ним своєю їжею, - будь ласка! От тільки наймитом він більш не може тут бути.
- Чому? - запитує Крабат.
- Бо мій закон - дванадцять, - відповідає мельник.
Крабат вдивляється в обличчя наймитів, у кожне по черзі. «Сім разїв я мало не зловив зайця, сім книг сховано в скрині, сім замків треба відкрити». Він вказує на сьомого:
- Оцей!
Одинадцятеро наймитів полегшено зітхають, дванадцятий хоче закричати, та мельник підходить до нього, торкається паличкою, і крик завмирає на устах у наймита. Хлопець раптом ніби зламався, впав на всі чотири; постать його блискавично змінюється і вже чорний дикий кабан, озброєний гострити іклами, вибігає за двері.
Крабат волає:
- Ти ошукав мене!
Мельник посміхається:
- Я дав йому шкіряний одяг, дав зброю, щоб він міг захищатися, пустив його - хай біжить, куди хоче. Де ж тут ошуканство?
- Ніякого ошуканства, хазяїне, - підтверджують одинадцятеро наимитів.
Крабат мовчить.
- Дванадцять - мій закон, - спокійно веде далі мельник. - Сказане - сказано, і хто знає - той може.
Початок Далі