с. Стара Гута - Ігровець- Сивуля (2 частина)
Перша частина https://nadiya-v.livejournal.com/59897.html
На Боревці ми кілька років тому були восени, тоді ми ночували там самі-самісінькі. А цього разу там було дуже людно, намети стояли всюди - в лісі, на полонині, їх було безліч. Після безуспішних і довгих пошуків місця ми згадали, що колись бачили гарну місцину в самому низу полонини. Там нікого не було ! Ми мали навіть власний струмок, до котрого більше ніхто не ходив. І смереку, котра ввечері сховала від дощику, а вранці давала затінок. А ще там можна було вчепити гойдалку )
Просто ВІП місце нам дісталося ))
Дорослим можна було погойдатися лише поки діти ще спали, бо звечора в черзі було не пробитися до гойдалки ))
Далі була казкова стежка ґорґанським лісом.
Десь здалеку гриміло, ми не знали чи нам йти далі, чи перечекати дощ.
Злива застала нас вище. Лило сильно але недовго. Казали, на Сивулі був град, нам пощастило ще туди не дійти.
Успішно перечекали зливу під тентом.
Страшні хмари пішли гриміти і блискати в сторону Ігровця, у нас було сонячно.
Ґорґанські стежки ніколи не бувають нудними )
Кам"яні фортифікації були збудовані без жодних мехінічних засобів, каміння нічим не скріплене між собою і стоїть то все вже більше ста років.
А ще за тими кам"яними стінами добре сховатися від вітру щоб відпочити і пообідати.
Ігоровець залишився далеко позаду.
"Ех, отут би залишитися на день-два і досхочу побавитися !" - думала тоді, мабуть,Таюся.))
До Сивулі вже близько, лише дуже стрімко ))
Минулого разу ми ходили на вершину без рюкзаків, мої коліна довго тоді пам"ятали той похід))
Зараз треба було піднятися і спуститися з навантаженням.
Але очі бояться, а ноги йдуть ) Той підйом на вершину виявився не таким вже і складним, та й коліна мене потому вже не боліли чомусь ))
На вершині Великої Сивулі було файно і безлюдно, всі туристи вже розійшлися.
Ми вже не мали надто багато часу милуватися краєвидами, бо треба було йти далі - до полонина Рущини, де планували ночувати.
На Малу Сивулю ми не йшли, бо треба щось завжди лишати на потім, щоб була причина повернутися ))
На Рущині місця було багато, дуже помітна відсутність польських туристів через карантин.
Але тільки ми вибрали де ставитимемо намет, як в нас з"явилися сусіди, котрі теж облюбували його собі, то ж стали неподалік.
Тільки-но ми розклалися як прийшов табун коней і ми зрозуміли, що ніч може бути безсонною, бо коні спокійно спати не дадуть.
В результаті сусіди голосно балакали до другої години ночі, далі нас розважали коні )))
Ранок був пізнім і сонячним.
Дорогою завернули ще до урочища Пекло. Ніби і не таке страшне це місце але його назва настрожує і спонукає до обережності.
Гарно там.
Внизу - хмари смерекового пилку, нам цього разу щастило їх обходити.
На полонині Рущина починається відома річка.
З Рущини до Старої Гути маршрут спочатку був просто казковим !
Потім був невеличкий зруб.
Потім - місток. Місцеві люди нам попередньо казали, ща на тому маршруті нам не доведеться вбрід переходити річку, бо всюди є містки.
То ж ми переконалися - містки таки є і раділи з цього.
Десь одразу за тим містком нас застав сильний дощ, котрий ми вирішили перечекати. Чекали більше години, а він то переставав, то починався знову.
Ми одягнули дощовики та й пішли далі.
Той місток, що ми переходили, виявився єдиним ))
Далі - переповнена від злив Бистриця і слизькі містки з колод.
Андрій мав нещастя посковзнутися і набрати води в черевики, то ж ми мали провідника, котрому було вже все одно )
Ходити по слизький колодах під гуркіт грому, в дощ, ще й коли та колода метрів два над водою - то таке чого я боюся.
Але довелося свіій страх здолати, бо по-іншому ту річку неможливо було перейти.
Коли ми зійшли вниз дощ вже майже перестав. Андрій глянув на карту і сказав :" Нам ще йти 10, 6 км до машини, пропоную пообідати. " )
Була шоста година вечора.
Щоб веселіше йшлося ті 10 км нудної дороги, ми придумали собі приз - хто дійде до машини за дві години - матиме в нагороду велику шоколадку в першому ж супермаркеті ))
Приз дістався кожному, правда втому від того марафону по болоті з обважнілим від дощу рюкзаком я ще відчувала потім пару днів ))
Ми пройшли понад 50 км, третину з них по камінню, десь разів 16 переходили річку, пеклися на сонці, мокли під дощем, сварилися, мирилися, співали, слухали аудіокнижку вечорами, багато сміялися - в тім поході було чудовим все !
5-8 червня 2020 року.