Захмарні Мармароси.
Піти в Мармароси в час цвітіння рододендронів - то вже наша багаторічна традиція.
Цього року ми мали великі плани побачити також рододендрони і на Чорногірському, і в Роднянських горах.
Румунія стала недосяжною через карантин, то ж ми вирішили пройтися маршрутом "від Петроса до Петроса", точніше - з Ділового до Квасів ))
Мали на це 10 днів включно з добиранням зі Львова.
Один день ми втратили через погіршення погоди.
Прогнози показували дощі, уява малювала мокрий похід у густому тумані, то ж вирішили відкласти виїзд на день, трохи підкоригувавши маршрут.
Наступного дня прогнози не покращилися, у Львові теж сильно дощило.
Від п"ятої ранку ми вагалися їхати-не їхати... схиляючись до того, щоб залишитися вдома ще на день.
Найбільше засмутилася наша менша туристка, бо вона звечора спакувалася, навіть канапок на дорогу сама собі наробила...
Через годину вона вже снідала тими канапками по дорозі до Рахова ))
Ми вирішили їхати, знову змінивши маршрут, при умові покращення погоди планували через полонину Олан спускатися в Луги і не йти на Чорногірський. Час, що залишиться, планували провести десь на березі Дністра.
Всю дорогу лив дощ. Ми були вражені тим, що сталося з річками...
На Пруті були штормові хвилі, котрі торкалися підвісного мосту, рівень води місцями сягав майже до рівня дороги.
Тиса на брудних водах несла велетенські колоди...
Але ми собі оптимістично гадали, що раз вже так багато дощів випало, то вже би нині-завтра мало випогодитися.
Я лиш раз вийшла з машини, щоб сфотографувати річку, та й то нашвидкоруч, бо дощ слабшати навіть не збирався.
Прут біля повороту на Женець :
В Діловому ми взяли дозвіл у прикордонників, без нього маршрутом Ділове - ПІМ не пройти, бо контроль тепер на самому початку, одразу за селом.
Першу ніч ми планували ночувати на полонині за Діловим, і навіть не сподівалися, що там буде так людно у недільний вечір.
Нарешті дощ припинився. Ми святкували День Батька.
Вночі дощило, зранку погода довзволила нам спакуватися і дощ почався знову.
Ми вирушили.
Потік Білий став великою жовтою рікою.
Наш досвід переходу річок вбрід у минулому поході на Сивулю нам неодноразово згодився і тут :
Перед початком підйому на дорозі стався зсув, там було просто місиво з води,каміння і болота. Вийти звідти в сухому взутті з нас не вдалося нікому ))
Далі звернули на стежку, там вже було сухіше але значно хмарніше.
Черговий дощ застав нас за обідом, то ж ми успішно перечекали його під тентом.
На Квасний ми прийшли досить швидко. Там усе було в тумані.
І коли під вечір сонце почало пробиватися крізь хмари, здавалося, що нарешті випогоджується.
Але то лише здавалося )) Бо те "випогодження" тривало хвилин з двадцять.
Дощ падав всю ніч і аж до обіду наступного дня. Найдовші дні в році виявилися найбільш мокрими ((
Скориставшися міждощовою паузою, ми тентом створили собі дашок перед наметом, бо сидіти годинами в закритому просторі важко, а відкриєш - заливає ))
Пауза настільки затягнулася, що ми з Андрієм, залишивши дітей на господарці, вирішили піти прогулятися на вершину.
Видимість була дуже мінливою )
Гори в хмарах - то фантастичне видовище. Але короткочасне ))
Рододендрони місцями лише починали квітнути. Пізнє літо цьогоріч у горах ...
Сон білий був увесь з дірками від тривалих опадів, жодної незраненої квітки я не бачила ...
До вершини ми не дійшли, бо чергова дощовиця зігнала нас до намету.
Увечері знову було невеличке прояснення.
Зв"язку не було, інтернет "заносило" лиш місцями )
Свіжі дані синоптиків були песимістичними, від людей ми дізналися якого лиха наробили дощі внизу...
Ми за два дні несподівано для себе використали балон газу, залишався ще один... Ми попередньо розраховували частково на дрова, а в таких умовах навіть якщо дров назбирати і розпалити, то зготувати їжу під дощем було неможливо.
Нам довелося вкотре скорочувати наш подальший маршрут, найкращим варіантом було спускатися в Богдан через Лечен.
Щоб не нудитися, перечікуючи дощі в наметі, ми слухали аудіокнижку "Три мушкетери", котра на щастя виявилася дуже довгою )), цікаво було всім.
Ота атмосфера стукоту дощу по тенту, хмарних краєвидів з "вікна" і мушкетерів була чудовою)
На наступний ранок ми з Андрієм запланували піднятися на вершину до світанку.
Прокинулися о четвертій. Хмари опустилися нижче, було дуже незвично бачити так багато всього довкола ))
Чорногірський ще спав під периною, лиш ПІЧ готувався зустріти перші промені сонця.
Сонце виглянуло на хвилинку привітатися і знову сховалося в хмари.
На горизонті виднілися Румунські гори Ціблеш.
Хмари рухалися, перекочувалися, як живі. То було магічне видовище.
Ніколи раніше не спостерігала такої доброї видимості на Румунію, там було сонячно.
А довкола нас блукали дощі.
Ранкова кава на вершині мусила бути ))
Зачаровані хмарами, ми геть забули про рододендрони )) Їх було трохи менше ніж завжди, але такі ж прекрасні.
Хмари потроху опускали нам завісу, додаючи в пейзажі ще більше магії.
Петрос став схожим на Фудзіяму ))
Було тепло і безвітряно, то ж ми не поспішали. Туман додавав затишку і ми насолоджувалися квітковим раєм.)
Тирлич безстебловиий, дуже гарні і рідкісні квіти :
Нарцисів було досить багато цьогоріч, їхній запах було відчутно на всю околицю.
Ми вирішили покидати насиджене місце і рушати далі, ми вже навіть спакувалися, залишалося лиш скласти намет, як черговий дощ дав нам зрозуміти, що ми ще потрібні тут ))
Розпакували наплічники і далі слухали "мушкетерів" )))
Рахували дощі - перший четвертий, дев"ятий, дванадцятий ... далі збилися з рахунку. Перерви між дощами були хвилинними.
Наш корабель ))
Між дощами ми бачили як танцювали хмари над Фаркеу :
І ввечері нам було даровано кількахвилинне видовище заходу сонця.
Наступний світанок був красивим !
Дзвоники альпійські:
Наш телевізор нарешті перестав барахлити і замість білого шуму показував Петрос ))
Ми попрощалися з Квасним, подякувавши за гостинність і пообіцявши повернутися.
Пішли далі через хребет. Планували дійти до полонини Лечен.
Українські вівці спокійно собі паслися на румунських пасовиськах ))
А ми були щасливі, що нарешті йдемо !!!
Йшлося легко, бо не було спеки та й добру частину наших продуктових запасів ми вже з"їли ))
І нарешті наші черевики мали шанс висохнути )
Вершина !
Румунські гори були так спокусливо близько, так хотілося піти до них...
Але ми, звісно ж, не наважилися б порушувати кордон ))
Таюсині іграшки, певно, одні з найщасливіших іграшок в світі ))
Софія в нас завжди йде швидше всіх і потім відпочиває, очікуючи ))
А ми завжди пасем задніх )) У кожного свій темп.
Патріотизм може виглядати і так :
Румунська гора Фаркеу теж була в наших цьогорічних планах.
Ми навіть карту собі придбали ) Сподіваємося, ще згодиться.
Тирлич крапчастий, зникаючий вид.
Спуск з хребта був досить екстримальним, стрімким і слизьким.
Там нас наздогнали грозові хмари. То ж ми, довго не роздумуючи, вирішили далі не йти і заночувати біля підніжжя хребта. Нам якраз вистачило часу щоб розкласти намет і сховатися в ньому. Дощ був потужним і затяжним... Знову довелося готувати вечерю на пальнику.
Продовження : https://nadiya-v.livejournal.com/60672.html