Білгород-Дністровський. Частина перша
Зміїне місто - Тіра - готи з гунами - генуезьці - молдовські господарі - цитадель - розквіт
Напевне, саме такий образ фортеці й повинен виникати в уяві. В наші дні більшість українських замків являє з себе мальовничу купку каміння з обгризеною баштою на додачу - згадаймо хоча б Губків чи Пнів. Звісно, що є Хотин, є Мукачеве, є Меджибіж, зрештою є Кам’янець.
Проте, як на мене, фортеця Аккерман - найкрасивіша і найфортечніша. На жаль, у своїх фотках я не маю найкращого ракурсу, популярного в путівниках та правильних фотозвітах. Але сподіваюсь, що і наявних світлин не забракне, аби оцінити велич та масштаб споруди.
Про Аккерманську фортецю розказано чимало. Місцевий музейний комплекс є популярним туристичним об’єктом. Одещина не позбавлена уваги мандрівників, тож на жодну америку я не претендую. І все ж...
І все ж почну з історії. Біографію свою місто веде від грецького поліса Офіуса, заснованого на початку VI ст. до н.е. Журнал «Український тиждень» навіть включив Білгород до міфічного списку ЮНЕСКО найдавніших міст світу, порівнюючи його з Римом та Афінами.
(Звісно, що колеги дещо перебільшили. Дві з половиною тисячі років - вік не юний, проте у порівнянні з 3700 Єрусалима чи 5000 Варанасі - можна сказати, що просто зрілий. Не можу не згадати і про ровесницю Феодосію, яку, напевне, «юнеско» оминуло увагою.)
Одну зі своїх численних колоній місто-держава Мілет заснувало на острові в усті Дністра. Та згодом мешканці міста змій (так перекладається Орфіус) були вимушені переповзти на високий берег річки, де вже було скіфське поселення - Тіра.
Етнічний мікс та вигідне географічне положення міста з часом перетворюють його на значний крайовий центр. Тіра вела активну торгівлю, карбувала власні монети, її мешканці займались як ремеслами, так і сільським господарством, скотарством.
В першій половині I ст. до н.е. сусідня фракійська країна Мезія потрапляє спершу під вплив Македонії, а згодом - входить до складу Римської імперії. Тіра опиняється на кордоні провінції Нижня Мезія. Проте навіть під Римом місто зберігає певно автономію.
(Не можу не зауважити, що і тут з якоїсь прикрості деякі джерела, зокрема і Вікі не обійшлися без плутанини. Римляни не перейменовували Тіру на Алба-Юлію. Місто з такою назвою і досі існує в центральній Румунії).
Дуже скоро всемогутню імперію закоцали дикі племена. Й почали вони, звісно, зі сходу. Тіра сильно потерпає від набігів готів, гунів та емо. Низина Дністра переходить з рук в руки. В краї панують то печеніги, то угри, то тіверці (це такі напівукраїнці - напівмолдавани). Десь тоді слов’яни почали називати місто Білим.
Хоч може так називалося геть інше місто! Бо про історію Білгорода на Дністрі X-XIII століть відомо мало. Чисто теоретично Білгород відносять до складу Київської Русі - адже десь тут Олег та його послідовники крокували до Царьграда. Згодом - як можливий далекий форпост Галицько-Волинського князівства. В середині XIII ст. тут хазяйнують татари.
Є підозри, що з татарами домовились генуезці. Цілком логічно, що як і в Феодосії, Генуя будує для захисту свого підопічного міста фортецю. Проте в середині XIV століття генуезці масово евакуюються на історичну батьківщину. Причиною цього ніби стала епідемія чуми. Місто потрапляє під владу Литовського князівства, а згодом - Молдавського.
Нові господарі називають поселення Четятя Албе (Біле Місто). Місцями понівечена фортеця відбудовується і розбудовується. Висота стін в окремих місцях сягає 20 метрів, товщина стін - до п’яти, загальна довжина стін 2,5 км.
Твердиню захищають обмурованими ровами. Для будівництва використовують білий вапняк на розчині з товченого мармуру, вугілля, кремнію й яєць.
В стіни вмуровано 34 башти - всі мають власні назви. З найвідоміших - башти Овідія і Пушкіна. (Назви не випадкові, обидва поети - Публій Овідій та Олександр Пушкін бували в Аккермані).
Внутрішня територія площею в дев’ять гектарів розбита стінами на чотири двори. На території гарнізонного двору - найукріпленіша частина фортеці, цитадель. Вона збудована ще генуезцями, тут розташовувалися комендантський палац, в’язниця і скарбниця.
Будівництво загалом завершують в другій половині XV століття, за правління господаря Стефана Великого. Це був такий собі фортечний ренесанс: Хотин, Кілія, Сучава, Орхей, Білгородська фортеця мала непересічне значення для безпеки південних кордонів.
В ті роки Біле місто має до 20 тисяч мешканців - майже половину сучасного населення. В багатонаціональному його складі - молдавани, греки, генуезці, вірмени, татари.
Про вірменську громаду нагадує християнська церква, орієнтовно XIII-XIV століття. (Фото з сайту Дорога.УА).
Про грецьку - церква святого Іоанна Предтечі. Звісно, що перший грецький храм з’явився в місті в прадавні часи. Історики накопали відомості про будівництво нового храму - десь якраз за правління Стефана.
Після нищення церкву відбудовують в XVI столітті. На початку XIX до неї прибудовують дзвіницю. (Фото з сайту Дорога.УА).
На згадку про мусульман - рештки мінарету.
Проте роки молдовської могутності завершувались. Кілька військових кампаній османської імперії завершуються масштабною облогою міста. В серпні 1484-го 300 тисячне військо турецького султана Баязида II і 50-70 тисяч кримських татар Менґлі Ґерая готуються до штурму твердині. Натомість ключі від Білгорода їм виносять на «блюдечку з блакитним кантиком».
Місто понад як на 300 років потрапляє під владу турків.
Частина друга.