Спадщина. Моквин. Храм Воздвиження Святого Хреста. 1895. Експедиція 2017 року.
Селище Моквин (в 1962 - 1991 роках - Першотравневе) належить до Березнівського району Рівненської області. Цікавий Моквин тим, що в ньому знаходився палац польських шляхтичів Валевських, який на превеликий жаль не зберігся і цікавий католицький храм Воздвиження Святого Хреста. Святиня залишилася, хоча й не діє, але саме її залишки можуть привернути увагу туристів, які прямують з траси Рівне-Сарни через Моквин до найкрасивішого замку Рівненщині в селі Губків.
Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою.
Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!
Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.
Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html
Топонім Моквин можна пов’язати з тим, що село знаходиться в долині р.Случ і час від часу страждає від повені. Принаймні так кажуть місцеві жителі. На території Моквина в період ранньої бронзи вже існувало поселення людей. Про це свідчать, знайдені на території села кам’яні знаряддя праці та залишки посуду тих часів.
“Історія міст та сіл УРСР” дає відомості, що в документах 1564 року, Моквин згадується як власність Богуша Федоровича Корецького. Олександр Романчик, науковий працівник Державного історико-культурного заповідника м. Острога, наводить, щоправда іншу дату першої згадки про селище в письмових джерелах - 1565 рік. Але то не суть важливо.
В 1594 році власником Моквина стає Брацлавський каштелян Олександр Семашко. В той час село входило до Луцького повіту Волинського воєводства й саме по цих землях прокотилось повстання Наливайка 1594-1596 років. Під час того повстання Моквин був захоплений загоном козаків під керівництвом Г. Лободи.
Оправившись від наслідків козацького повстання, Моквин розбудовується. В 1629 році в селі налічується 79 димів. Населення займається деревообробкою, ткацтвом і виробництвом … кошиків.
В 1631 році дочка Семашка одружується з Червоноградським старостою Станіславом Даниловичем у власність якого й переходить Моквин. Під час війни Хмельницького з Польщею, в серпні 1648 році, жителі Моквина підіймають повстання проти Даниловича. Але повстання успіху не мало, а його активні учасники були схоплені, відправлені в Луцьк і покарані міським судом.
Даниловичі продають в 1755 році свої володіння в Моквині шляхтичу Валентину Требуховецькому, після смерті якого вони як спадщина дістаються його далекому родичеві В. Валевському.
У Власності Валевських Моквин перебував аж до 1939 року, поки Волинь не була зайнята радянськими військами.
За часів панування Валевських в селі була відкрита суконна мануфактура, цегельний завод та картонна фабрика.
З 1866 року Моквин стає волосним центром, а в 1867 році відкривається парафіяльна школа. В 1882 році починає діяти поштова контора. В 1897 році в Моквині проживає вже 1683 жителів.
Потім була столипінська реформа, в наслідок якої багато жителів села переселяються на хутори, світова війна й революції 1917 року.
В липні 1917 року Валевських виганяють з маєтку. В лютому 1918 в село входять австро-німецькі війська, але не надовго.
Упродовж 1919-1920 через Моквин двічі прокотилась хвиля радянсько-польської війни. Та війна закінчується встановлення влади Польщі аж до 1939 року. Моквин включається до складу Березнівської гміни Рівненського повіту Польської держави, а з 1925 року то вже повіт Костопільський. В селі мешкає 2269 жителів.
дуже вузька дорога в нікуди, вже немає ні хорів, ні даху ...
Весною 1924 року в Моквині сталася подія про яку й зараз пам’ятають місцеві старожили. Тоді протягом 30 годин йшла страшна злива, Случ вийшов з берегів і повністю затопив село. Відразу згадується топонім назви Моквин.
Потім був 1939 рік, 1941, 1944 і нарешті 1991. Коментарів це не потребує. Були ще страшні роки “Волинської різанини”, коли поляки з українцями завзято нищили один одного, але про ті події якось іншим разом.
Поговоримо краще про моквинські пам’ятки архітектури.
В селі збереглася церква й римо-католицький храм. Побудовані вони були на кошти Валевських в кінці ХІХ століття. Церква декілька разів перебудовувалась й зараз використовується за призначенням.
зайдемо з тилу храму і спустимося під землю
А от латинській святині пощастило менше. Польські колоністи жили не лише в Моквині, а й в навколишніх селах (Воясковичах, Балашівці, Мачулянці). В жодному з сіл не було свого католицького храму, тому латиняни змушені були ходити помолитися до Моквина. В Моквині без храму було не обійтися. Склепіння храму зведені з вапняку, через що храм не піддався вологій мокрості Моквина. Глибокі підвалини церкви служили зовсім не божественним справам: там, у вічній прохолоді пивниць, зберігалися продовольчі запаси Валевських, там же стояли великі нарізані куби льоду. Їх пам'ятають прабабусі дітлахів, які граються зараз поблизу храму - як і те, що за роботу пани пригощали їх хлібом та помідорами. Хліб їли. Помідори викидували - кажуть, незнайомий був овоч, хто його зна, чи не отруєний?
За радянських часів храм був закритий, католицька громада Моквина розвіялась по світу й церква стала нікому не потрібною. Її величні стіни й просторі підвали цікавлять зараз лише місцевих дітлахів та туристів.
Радянській владі були потрібні склади для колгоспу, одним з яких і став храм. Зараз він виконує функції мальовничих руїн, біля яких фотографуються туристи.
Ще пару десятиліть тому поруч з храмом стояв дерев’яний маєток Валевських, навколо якого був великий фруктовий сад. За розповідями старожилів від того маєтку до місцевої паперової фабрики й цегельного заводу, що розташований за Случем, вели підземні ходи. В селі було ще дві дерев’яні церкви. Одна з них була перенесена в сусіднє село Погорілівку, а інша, що стояла на цвинтарі, в радянські часи була спалена. А нащадки чоловіка, який підпалював ту церкву, народжуються німими.
Старе фото
та погляд на останок
Джерела:
mskifa.narod.ru
castles.com.ua
Якщо Ви маєте бажання, і найголовніше маєте на це можливість, то можете приєднатися до фінансування проєкту. Нам дуже приємна і дорога Ваша підтримка.
Княпаємо сюди ===> Посилання для надання фінансової допомоги на підтримку нашого проєкту: на експедиції та існування блогу та файлосховища.
Дякуємо всім не байдужим до нашої Архітектурної Спадщини та нашого проєкту "Українські Архітектурні Пам'ятки. Спадщина”.
Підписуйтесь на сторінки проєкту на:
Patreon
Twitter
Технічні партнери проєкту:
найпрофесійніший сервіс з ремонту квадрокоптерів та багато якого іншого обладнання в Україні
та
хмарне сховище для синхронізації файлів між комп'ютерами, мобільними пристроями та веб-аккаунтом, яке надає користувачам 1 ТБ для зберігання фото, музики, відео, різних файлів і документів.
ну як то, так =))
P. S. A cup of hot, strong coffee won't hurt with our project! Come on! It's only a dollar!
P R E S S ===>>>
and support us!
P.S. ПРОЕКТ НЕ ЗАЙМАЄТЬСЯ ЗБОРОМ КОШТІВ І ПОЖЕРТВ НА РЕМОНТИ, РЕСТАВРАЦІЇ ТА РЕКОНСТРУКЦІЇ ОБ'ЄКТІВ АРХІТЕКТУРНОЇ СПАДЩИНИ, ПРО ЯКІ МИ РОЗПОВІДАЛИ ТА РОЗПОВІДАЄМО У СВОЇХ СТАТТЯХ.
Це є прерогативою місцевих органів, громад, громадських об'єднань чи благодійних фондів.
Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою.
Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!
Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.
Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html
Топонім Моквин можна пов’язати з тим, що село знаходиться в долині р.Случ і час від часу страждає від повені. Принаймні так кажуть місцеві жителі. На території Моквина в період ранньої бронзи вже існувало поселення людей. Про це свідчать, знайдені на території села кам’яні знаряддя праці та залишки посуду тих часів.
“Історія міст та сіл УРСР” дає відомості, що в документах 1564 року, Моквин згадується як власність Богуша Федоровича Корецького. Олександр Романчик, науковий працівник Державного історико-культурного заповідника м. Острога, наводить, щоправда іншу дату першої згадки про селище в письмових джерелах - 1565 рік. Але то не суть важливо.
В 1594 році власником Моквина стає Брацлавський каштелян Олександр Семашко. В той час село входило до Луцького повіту Волинського воєводства й саме по цих землях прокотилось повстання Наливайка 1594-1596 років. Під час того повстання Моквин був захоплений загоном козаків під керівництвом Г. Лободи.
Оправившись від наслідків козацького повстання, Моквин розбудовується. В 1629 році в селі налічується 79 димів. Населення займається деревообробкою, ткацтвом і виробництвом … кошиків.
В 1631 році дочка Семашка одружується з Червоноградським старостою Станіславом Даниловичем у власність якого й переходить Моквин. Під час війни Хмельницького з Польщею, в серпні 1648 році, жителі Моквина підіймають повстання проти Даниловича. Але повстання успіху не мало, а його активні учасники були схоплені, відправлені в Луцьк і покарані міським судом.
Даниловичі продають в 1755 році свої володіння в Моквині шляхтичу Валентину Требуховецькому, після смерті якого вони як спадщина дістаються його далекому родичеві В. Валевському.
У Власності Валевських Моквин перебував аж до 1939 року, поки Волинь не була зайнята радянськими військами.
За часів панування Валевських в селі була відкрита суконна мануфактура, цегельний завод та картонна фабрика.
З 1866 року Моквин стає волосним центром, а в 1867 році відкривається парафіяльна школа. В 1882 році починає діяти поштова контора. В 1897 році в Моквині проживає вже 1683 жителів.
Потім була столипінська реформа, в наслідок якої багато жителів села переселяються на хутори, світова війна й революції 1917 року.
В липні 1917 року Валевських виганяють з маєтку. В лютому 1918 в село входять австро-німецькі війська, але не надовго.
Упродовж 1919-1920 через Моквин двічі прокотилась хвиля радянсько-польської війни. Та війна закінчується встановлення влади Польщі аж до 1939 року. Моквин включається до складу Березнівської гміни Рівненського повіту Польської держави, а з 1925 року то вже повіт Костопільський. В селі мешкає 2269 жителів.
дуже вузька дорога в нікуди, вже немає ні хорів, ні даху ...
Весною 1924 року в Моквині сталася подія про яку й зараз пам’ятають місцеві старожили. Тоді протягом 30 годин йшла страшна злива, Случ вийшов з берегів і повністю затопив село. Відразу згадується топонім назви Моквин.
Потім був 1939 рік, 1941, 1944 і нарешті 1991. Коментарів це не потребує. Були ще страшні роки “Волинської різанини”, коли поляки з українцями завзято нищили один одного, але про ті події якось іншим разом.
Поговоримо краще про моквинські пам’ятки архітектури.
В селі збереглася церква й римо-католицький храм. Побудовані вони були на кошти Валевських в кінці ХІХ століття. Церква декілька разів перебудовувалась й зараз використовується за призначенням.
зайдемо з тилу храму і спустимося під землю
А от латинській святині пощастило менше. Польські колоністи жили не лише в Моквині, а й в навколишніх селах (Воясковичах, Балашівці, Мачулянці). В жодному з сіл не було свого католицького храму, тому латиняни змушені були ходити помолитися до Моквина. В Моквині без храму було не обійтися. Склепіння храму зведені з вапняку, через що храм не піддався вологій мокрості Моквина. Глибокі підвалини церкви служили зовсім не божественним справам: там, у вічній прохолоді пивниць, зберігалися продовольчі запаси Валевських, там же стояли великі нарізані куби льоду. Їх пам'ятають прабабусі дітлахів, які граються зараз поблизу храму - як і те, що за роботу пани пригощали їх хлібом та помідорами. Хліб їли. Помідори викидували - кажуть, незнайомий був овоч, хто його зна, чи не отруєний?
За радянських часів храм був закритий, католицька громада Моквина розвіялась по світу й церква стала нікому не потрібною. Її величні стіни й просторі підвали цікавлять зараз лише місцевих дітлахів та туристів.
Радянській владі були потрібні склади для колгоспу, одним з яких і став храм. Зараз він виконує функції мальовничих руїн, біля яких фотографуються туристи.
Ще пару десятиліть тому поруч з храмом стояв дерев’яний маєток Валевських, навколо якого був великий фруктовий сад. За розповідями старожилів від того маєтку до місцевої паперової фабрики й цегельного заводу, що розташований за Случем, вели підземні ходи. В селі було ще дві дерев’яні церкви. Одна з них була перенесена в сусіднє село Погорілівку, а інша, що стояла на цвинтарі, в радянські часи була спалена. А нащадки чоловіка, який підпалював ту церкву, народжуються німими.
Старе фото
та погляд на останок
Джерела:
mskifa.narod.ru
castles.com.ua
Якщо Ви маєте бажання, і найголовніше маєте на це можливість, то можете приєднатися до фінансування проєкту. Нам дуже приємна і дорога Ваша підтримка.
Княпаємо сюди ===> Посилання для надання фінансової допомоги на підтримку нашого проєкту: на експедиції та існування блогу та файлосховища.
Дякуємо всім не байдужим до нашої Архітектурної Спадщини та нашого проєкту "Українські Архітектурні Пам'ятки. Спадщина”.
Підписуйтесь на сторінки проєкту на:
Patreon
Технічні партнери проєкту:
найпрофесійніший сервіс з ремонту квадрокоптерів та багато якого іншого обладнання в Україні
та
хмарне сховище для синхронізації файлів між комп'ютерами, мобільними пристроями та веб-аккаунтом, яке надає користувачам 1 ТБ для зберігання фото, музики, відео, різних файлів і документів.
ну як то, так =))
P. S. A cup of hot, strong coffee won't hurt with our project! Come on! It's only a dollar!
P R E S S ===>>>
and support us!
P.S. ПРОЕКТ НЕ ЗАЙМАЄТЬСЯ ЗБОРОМ КОШТІВ І ПОЖЕРТВ НА РЕМОНТИ, РЕСТАВРАЦІЇ ТА РЕКОНСТРУКЦІЇ ОБ'ЄКТІВ АРХІТЕКТУРНОЇ СПАДЩИНИ, ПРО ЯКІ МИ РОЗПОВІДАЛИ ТА РОЗПОВІДАЄМО У СВОЇХ СТАТТЯХ.
Це є прерогативою місцевих органів, громад, громадських об'єднань чи благодійних фондів.