Санта-Маргерита. І це прекрасно
Містечко Санта-Маргерита-Лігуре (Santa Margherita Ligure) - одна з перлин Тігулліо, як іще називають східну частину Лігурійської Рів'єри (це провінція Генуя).
Хоча базувалися ми в місті Рапалло, склалося так, що в сусідній Санта-Маргериті провели ледве не більше часу. А
перший візит у цей населений пункт із населенням у 10 тисяч осіб був, по суті, випадковим. Адже в Санта-Маргериту ми прийшли, щоб на власні очі/об'єктив фотоапарата побачити місце підписання знаменитого Рапалльського мирного договору. Навіть двох договорів. А в результаті закохалися в це містечко й ходили туди знову й знову. Бо, попри славу багатого й розкішного курорту, на початку березня Санта-Маргерита здалася нам напрочуд приємною, гостинною, затишною й непафосною.
Тут тусувалися Фрідріх Ніцше й Василь Кандінський, Евіта Перон і король Умберто І, фізик Марконі й адмірал Дорія. Саме його обрали для медового місяця Вів'єн Лі та Лоуренс Олів'є. Зараз тут одружуються зірки й відпочивають люди зі смаком та нехудим гаманцем.
А італійки, до речі, в більшості своїй дуже красиві й життєрадісні жінки, як-от:
Отже, почалося з того, що ми шукали готель, де було підписано Рапалльську угоду 1922 року між Німеччиною і Радянською Росією про визнання совєтів Заходом.
Власне, першим договором із такою назвою - Treaty of Rapallo - був документ, підписаний у 1920-му між Італією і Югославією (тобто між Королівством Італія і Королівством сербів, хорватів та словенців) про врегулювання територіальних суперечок на північному узбережжі Адріатичного моря, в Далмації та регіоні Венеції. Проте нас значно більше цікавила друга Рапалльська угода - між РРСФР та Веймарською Республікою. Адже саме ця мирова двох мегадержав, які лажанулися під час Першої світової, найболючішим чином відобразилася на історії України. Ну й Польщі теж Рапалло зробило западло, скузі за каламбур.
Фасад готелю «Імперіал палас» із весняною пальмою.
Історична довідка
І (радянська) Росія, і Німеччина в ході Першої світової війни зазнали значних втрат. Німці її просто продули, втративши, згідно з Версальським договором, значну частину територій і армії. Москалі були змушені вийти з війни раніше через Жовтневу революцію і, за умовами Брестського договору, втратили ласий шмат України. Обидві держави опинилися фактично в міжнародній ізоляції (німці - в результаті поразки у війні, совіти - через їх невизнання Антантою і Ко) та потребували якогось прориву. Тож вирішили об'єднати зусилля. І обрали для укладання договору чарівну місцину Лігурійської Рів'єри - вже випробуване італійцями і югославами Рапалло.
16 квітня 1922 року в готелі «Імперіал палас» народний комісар закордонних справ РРСФР Георгій Чичерін та рейхсміністр закордонних справ Вальтер Ратенау підписали угоду, яка передбачала негайне відновлення в повному об'ємі дипломатичних і консульських відносин між двома сторонами, що взаємно відмовлялися від претензій на відшкодування військових і невійськових витрат.
Німеччина визнала радянську владу єдиною легітимною владою Росії, погодилася з націоналізацією німецької державної і приватної власності в Радянській Росії і відмовилася від претензій, що випливали «із заходів РРФСР або її органів щодо німецьких громадян або до їхніх особистих прав за умови, що уряд РРФСР не задовольнятиме аналогічних претензій інших держав».
Також було домовлено сприяти німецьким бізнесменам у розвитку ділових зв'язків з радянськими організаціями.
По суті, Рапалльський договір поставив крапку в Першій світовій війні.
Найбільше від цієї угоди, яка фактично денонсувала умови Брест-Литовського мирного договору, постраждали Польща та Україна.
(До слова, в листопаді у Берліні було підписано додаток до Рапалльської угоди, згідно з яким до неї приєднувалися близькі до Росії республіки - Україна, Грузія, Азербайджан, Вірменія й Далекосхідна Республіка.)
Цікавий момент: завдяки Рапалльському договору Німеччина отримала змогу проводити військові навчання там, де, згідно з Версальським договором, їй це було заборонено. Під Москвою німці збудували авіаційний завод, під Липецьком організували льотну школу, під Казанню - навчальний танкодром, під Саратовом - майданчик для випробувань хімічної зброї.
Як запевняє російська «Вікіпедія», таємна школа пілотів під Липецьком, що проходила по документах як 4-та ланка 40-ї ескадрильї Червоної армії, функціонувала з 1925 по 1933 рр. і підготувала кістяк майбутніх Люфтваффе…
Кінець історичної довідки.
Зрозуміло, опинившись у Рапалло, проігнорувати місце такої історичної події ми не могли.
Проте, вивчивши розташування вулиць на Google Maps, із подивом виявили, що насправді історичний готель «Імперіал Палас» розташований за адресою, приписаною вже до сусіднього пункту - Санта-Маргерити-Лігуре.
Оскільки пішого ходу туди - всього 3 км, зрозуміло, що ми пішли пішки. Тим більше, що дорога проходить понад морем та всілякими віллами й церквами (про це буде в пості про Рапалло).
Насправді готель «Imperial Palace» стоїть фактично на межі двох населених пунктів. Його видно одразу за дорожнім знаком, що сповіщає про початок міста Санта-Маргерита, причому готельна територія сягає за цей знак.
Кількість вільних місць для парковки і її вартість.
Так само на межі Санта-Маргерити стоїть територія колишнього абатства Червара з колоритною вежею із годинником:
У цьому монастирському комплексі, що постав ще в XIV ст., в різні часи зупинялися поет Франческо Петрарка, Папа Григорій XI, імператор Священної Римської імперії й король Німеччини Максиміліан І, іспанський полководець дон Хуан Австрійський - переможець турків у битві при Лепанто, винахідник радіо Марконі та ін. Тепер це приватна територія з церквою, баштою і садом, які реставруються завдяки приватному капіталу.
Готель «Імперіал» - через паркан з екс-абатством, і так само стоїть на пагорбі з видом на море.
Старовинний міст від знаменитого готелю над вузькою дорогою…
…і один із місцевих приколів - перехід у нікуди.
Дорога між містами (і подекуди в межах містечок) вузька. Великі тут машини ледве розминаються, а треба розминатися ще й велосипедистам і пішоходам, при тому що виділені пішохідні доріжки та тротуари є далеко не скрізь. Іноді доводиться йти вздовж муру чи паркану по проїжджій частині. Особливо небезпечно це перед поворотами.
Скульптури на мості.
На момент нашої готель був зачинений для відвідувачів - там повним ходом іде ремонт, принаймні зовнішній.
Головний вхід у «Імперіал палас».
Кольори фасаду.
На території.
Вид із готеля на місто.
Якщо ознайомитися з пропозиціями сайту Booking.com на початок сезону, можна переконатися, що задоволення відпочити в такому визначному місці - не з дешевих: доба в найскромнішому номері 5-зіркового «Імперіала» на двох 1 червня - 300 євро зі сніданком. Двомісний напівлюкс із видом на море коштуватиме вже як мінімум 545 євро.
А якщо глянути на серпень, то може бути вже 660, і 710 євро, і більше. І охочих долучитися до історії через кайф - не бракує.
Ще один раз «Імперіал» - вид із порту.
Розташований навпроти готель «Континенталь» - скромніший і трохи дешевший: 226 євро (1 червня).
Таке враження, що менш як 4-зіркових готелів у Маргериті немає:
Ближче до кінця вулиці Марконі - ще один крутий готель, 4-зірковий «Grand Hotel Miramare»:
(Вартість двомісного номера на 4 червня - зі знижкою на Booking'у - від 330 євро; а на 1 червня вже й нема місць).
Біля нього - справді є мірамар, тобто оглядовий майданчик над морем:
У час одного з наших візитів (транзитом на Портофіно, коли був досить сильний вітер) в акваторії «Мірамару» тривали змагання яхт:
Загалом готелі в Санта-Маргериті дуже дорогі, навіть у несезон. Це справді елітний курорт.
Хоча є тут і традиційна італійська обдертість і неремонтована старовина або просто захаращеність...
Бічна вуличка.
Всеміський Wi-Fi:
От здавалося б - фасади. Вони були б нудні, як у нас, якби їх не розфарбували в різні - переважно веселі - кольори, та ще й прикрасили повторюваними симпатичними орнаментами під ліплення абощо.
Історія цього містечка сягає давньоримських часів, а свою нинішню назву з'єднані воєдино два рибальські поселення отримали лише 1863 року - за указом короля Віктора (Вітторіо) Еммануїла ІІ.
Варто зазначити, що ця монарша особа в Італії користується надзвичайною повагою. Принаймні якщо судити з топографії й пам'ятників.
Власне, після відвідин цих країв можна зробити висновок, що найшанованішими особами в Італії є три людини: Джузеппе Гарібальді, Віктор Емануїл ІІ та - в середземноморських регіонах - Христофор Колумб.
Відвідавши енну кількість лігурійських та ломбардських міст і містечок, ми могли вже битися об заклад, щойно бачили здалеку якийсь пам'ятник: це або Колумб (якщо не на коні й ближче до моря), або Гарібальді (цей зазвичай у характерній шапочці, часто - на коняці), або Віктор Емануїл ІІ, король, який об'єднав Італію 150 років тому.
Про круглу дату свідчать ось такі диски CD в газетному кіоску Санта-Маргерити: пісні, що об'єднують націю:
Віктор-Емануїл і Гарібальді за частотою скульптурних втілень тут - як Ленін і Шевченко в нас. Ну й Колумб, якого люблять ставити у вигляді пам'ятника і в Іспанії також.
У Санта-Маргериті ці три монументальні персонажі притулилися на відрізку вулиці не довшому як метрів триста-чотириста.
Народний герой Італії Джузеппе Гарібальді - провідник Рісорджіменто й борець за об'єднання Італії - ніби стоїть на пальмах:
Христофор Колумб:
Віктор Емануїл ІІ:
Ще один обов'язковий пам'ятник - мешканцям міста, полеглим у війнах:
Пам'ятник королю Умберто І:
Але в Санта-Маргериті, розташованій у затишній затоці Тігулліо, є на що й крім пам'ятників подивитися.
Ще одна визначна пам'ятка міста - вілла Дураццо.
Це навіть комплекс партиціанських вілл - Дураццо-Чентуріоне і Сан-Джакомо - плюс парк і сад; вілли закладені ще 1678 року:
Ворота вілли Дуррацо вночі (черовона смуга - слід від фар автомобіля після великої витримки фотика):
Зараз у віллі Дураццо музей мистецтв. А 2007 року тут одружувався рокер Род Стюарт (із Пенні Ланкастер). Весілля гуляли також і в абатстві Червара, до речі.
Головна церква міста, як і належить, присвячена однойменній святій - Маргериті Антіохійській.
Базиліка di Santa Margherita d'Antiochia:
Неодмінна в таких приморських містах фортеця, зведена в XVI ст. - за часів Генуезької республіки - для захисту від піратів із Північної Африки:
Біля фортеці - церква і конвент братів-капуцинів.
Фортецю називають також «замок», хоча розмірів ця будівля досить скромних.
По-італійському - Castello di Santa Margherita Ligure.
Фортеця була відновлена після Першої світової війни (хоча в ній участі не брала :) й присвячена пам'яті полеглих у тій війні; зараз там невеликий історичний музей.
«Замочок» і прапор провінції Генуя.
Рибний ринок:
Одне зі щорічних свят Санта-Маргерити - фестиваль весни, festa di primavera.
Цього року його святкують 17-18 березня:
А готуватися почали вже за два тижні:
При тому що на пляжі лишалося конфеті з попереднього святкування - католицької Масляної (жирного вівторка, чи як він там зветься):
Паперові кружальця конфеті і порожні балони з-під веселої піни (рідкого конфеті) тут ще валяються скрізь - і між плитками та в решітках на тротуарах, і в витягнутих на берег човнах:
Центральний пляж та його відвідувачі в березні:
«Пухнастики» з узбережжя - ті самі, що ми фоткали на Сардинії:
Над центральним пляжем - готель «Лідо» (1 червня номер на двох - від 210 євро зі сніданком, це просто шара за мірками Санта-Маргерити):
Згадали нашу поїздку на Лідо, що біля Венеції. Трохи схожості є, справді. Але на Лігурії краще :)
Продавці дутого щастя - як і в нас.
У порту Санта-Маргерити:
Мадонна в порту:
Негрів в Італії достобіса.
Місцевий номер на мопеді:
Автозаправка самообслуговування із божевільною ціною на бензин:
Прапори на площі Вітторіо Венето.
Тут же - на п'яцца Вітторіо Венето - автостанція (чи, точніше, центральна автобусна зупинка Санта-Маргерити), бюро туристичної інформації, це вам видадуть безплатну карту міста та околиць, ну й безплатний туалет, це теж важливо:
Зупинка автобуса на Рапалло:
Квиток на автобус коштує 1,50 євро - хоч до сусіднього кутка, хоч до Портофіно чи Рапалло.
«Пронто» - чутно тут і там. Це італійці відповідають на дзвінки по мобільному. Ось ця синьйора на велосипеді спинилася посеред дороги, щоб поговорити, й застрягла на надцять хвилин :)
Напис: «Свіжа фарба».
Насправді зовсім не свіжа, колір лайняний, якісь фарбування - теж. Італійці відомі безалаберники.
Прапори ЄС, Італії, міста, провінції Генуя (такий самий, як у Англії - червоний хрест Георгія на білому полі) та області Лігурія (зелено-синьо-червоні вертикальні смуги):
Сміттєва урна з гербом міста:
За неприбране після собачки лайно - типу штраф 50 євро (а собак тут неміряно):
Площа Сонця - ще один пляж у центрі міста:
Рослинність на ній:
Тваринність тут же:
Напис: «Сонячні ванни»:
Дерево мімоза з розкішним жовтим цвітом - одна з окрас цього узбережжя. Поруч із цією мімозою те, що в нас утридорога продають на 8 Березня, і поруч не стояло:
До складу комуни Санта-Маргерити входить ледь не третина природного парку Портофіно разом із горами, по яких ми так чудово лазили :)
Третій раз у Маргериту ми прийшли не з Рапалло, а з гір, які позаду. Й уздріли ось такі хати на іншому кінці містечка (тобто на схилах пагорба Ноцарего):
У місті, де люблять зависати багатії, є й отакі обідрані, зачухані, видно, що бідняцькі, будинки:
Бухта Санта-Маргерити вночі:
І ага: за офіційними даними, станом на 2010 рік у Санта-Маргериті з населенням 9915 осіб проживало 33 українці.
Оці двоє були там тимчасово, на жаль:
Хоча базувалися ми в місті Рапалло, склалося так, що в сусідній Санта-Маргериті провели ледве не більше часу. А
перший візит у цей населений пункт із населенням у 10 тисяч осіб був, по суті, випадковим. Адже в Санта-Маргериту ми прийшли, щоб на власні очі/об'єктив фотоапарата побачити місце підписання знаменитого Рапалльського мирного договору. Навіть двох договорів. А в результаті закохалися в це містечко й ходили туди знову й знову. Бо, попри славу багатого й розкішного курорту, на початку березня Санта-Маргерита здалася нам напрочуд приємною, гостинною, затишною й непафосною.
Тут тусувалися Фрідріх Ніцше й Василь Кандінський, Евіта Перон і король Умберто І, фізик Марконі й адмірал Дорія. Саме його обрали для медового місяця Вів'єн Лі та Лоуренс Олів'є. Зараз тут одружуються зірки й відпочивають люди зі смаком та нехудим гаманцем.
А італійки, до речі, в більшості своїй дуже красиві й життєрадісні жінки, як-от:
Отже, почалося з того, що ми шукали готель, де було підписано Рапалльську угоду 1922 року між Німеччиною і Радянською Росією про визнання совєтів Заходом.
Власне, першим договором із такою назвою - Treaty of Rapallo - був документ, підписаний у 1920-му між Італією і Югославією (тобто між Королівством Італія і Королівством сербів, хорватів та словенців) про врегулювання територіальних суперечок на північному узбережжі Адріатичного моря, в Далмації та регіоні Венеції. Проте нас значно більше цікавила друга Рапалльська угода - між РРСФР та Веймарською Республікою. Адже саме ця мирова двох мегадержав, які лажанулися під час Першої світової, найболючішим чином відобразилася на історії України. Ну й Польщі теж Рапалло зробило западло, скузі за каламбур.
Фасад готелю «Імперіал палас» із весняною пальмою.
Історична довідка
І (радянська) Росія, і Німеччина в ході Першої світової війни зазнали значних втрат. Німці її просто продули, втративши, згідно з Версальським договором, значну частину територій і армії. Москалі були змушені вийти з війни раніше через Жовтневу революцію і, за умовами Брестського договору, втратили ласий шмат України. Обидві держави опинилися фактично в міжнародній ізоляції (німці - в результаті поразки у війні, совіти - через їх невизнання Антантою і Ко) та потребували якогось прориву. Тож вирішили об'єднати зусилля. І обрали для укладання договору чарівну місцину Лігурійської Рів'єри - вже випробуване італійцями і югославами Рапалло.
16 квітня 1922 року в готелі «Імперіал палас» народний комісар закордонних справ РРСФР Георгій Чичерін та рейхсміністр закордонних справ Вальтер Ратенау підписали угоду, яка передбачала негайне відновлення в повному об'ємі дипломатичних і консульських відносин між двома сторонами, що взаємно відмовлялися від претензій на відшкодування військових і невійськових витрат.
Німеччина визнала радянську владу єдиною легітимною владою Росії, погодилася з націоналізацією німецької державної і приватної власності в Радянській Росії і відмовилася від претензій, що випливали «із заходів РРФСР або її органів щодо німецьких громадян або до їхніх особистих прав за умови, що уряд РРФСР не задовольнятиме аналогічних претензій інших держав».
Також було домовлено сприяти німецьким бізнесменам у розвитку ділових зв'язків з радянськими організаціями.
По суті, Рапалльський договір поставив крапку в Першій світовій війні.
Найбільше від цієї угоди, яка фактично денонсувала умови Брест-Литовського мирного договору, постраждали Польща та Україна.
(До слова, в листопаді у Берліні було підписано додаток до Рапалльської угоди, згідно з яким до неї приєднувалися близькі до Росії республіки - Україна, Грузія, Азербайджан, Вірменія й Далекосхідна Республіка.)
Цікавий момент: завдяки Рапалльському договору Німеччина отримала змогу проводити військові навчання там, де, згідно з Версальським договором, їй це було заборонено. Під Москвою німці збудували авіаційний завод, під Липецьком організували льотну школу, під Казанню - навчальний танкодром, під Саратовом - майданчик для випробувань хімічної зброї.
Як запевняє російська «Вікіпедія», таємна школа пілотів під Липецьком, що проходила по документах як 4-та ланка 40-ї ескадрильї Червоної армії, функціонувала з 1925 по 1933 рр. і підготувала кістяк майбутніх Люфтваффе…
Кінець історичної довідки.
Зрозуміло, опинившись у Рапалло, проігнорувати місце такої історичної події ми не могли.
Проте, вивчивши розташування вулиць на Google Maps, із подивом виявили, що насправді історичний готель «Імперіал Палас» розташований за адресою, приписаною вже до сусіднього пункту - Санта-Маргерити-Лігуре.
Оскільки пішого ходу туди - всього 3 км, зрозуміло, що ми пішли пішки. Тим більше, що дорога проходить понад морем та всілякими віллами й церквами (про це буде в пості про Рапалло).
Насправді готель «Imperial Palace» стоїть фактично на межі двох населених пунктів. Його видно одразу за дорожнім знаком, що сповіщає про початок міста Санта-Маргерита, причому готельна територія сягає за цей знак.
Кількість вільних місць для парковки і її вартість.
Так само на межі Санта-Маргерити стоїть територія колишнього абатства Червара з колоритною вежею із годинником:
У цьому монастирському комплексі, що постав ще в XIV ст., в різні часи зупинялися поет Франческо Петрарка, Папа Григорій XI, імператор Священної Римської імперії й король Німеччини Максиміліан І, іспанський полководець дон Хуан Австрійський - переможець турків у битві при Лепанто, винахідник радіо Марконі та ін. Тепер це приватна територія з церквою, баштою і садом, які реставруються завдяки приватному капіталу.
Готель «Імперіал» - через паркан з екс-абатством, і так само стоїть на пагорбі з видом на море.
Старовинний міст від знаменитого готелю над вузькою дорогою…
…і один із місцевих приколів - перехід у нікуди.
Дорога між містами (і подекуди в межах містечок) вузька. Великі тут машини ледве розминаються, а треба розминатися ще й велосипедистам і пішоходам, при тому що виділені пішохідні доріжки та тротуари є далеко не скрізь. Іноді доводиться йти вздовж муру чи паркану по проїжджій частині. Особливо небезпечно це перед поворотами.
Скульптури на мості.
На момент нашої готель був зачинений для відвідувачів - там повним ходом іде ремонт, принаймні зовнішній.
Головний вхід у «Імперіал палас».
Кольори фасаду.
На території.
Вид із готеля на місто.
Якщо ознайомитися з пропозиціями сайту Booking.com на початок сезону, можна переконатися, що задоволення відпочити в такому визначному місці - не з дешевих: доба в найскромнішому номері 5-зіркового «Імперіала» на двох 1 червня - 300 євро зі сніданком. Двомісний напівлюкс із видом на море коштуватиме вже як мінімум 545 євро.
А якщо глянути на серпень, то може бути вже 660, і 710 євро, і більше. І охочих долучитися до історії через кайф - не бракує.
Ще один раз «Імперіал» - вид із порту.
Розташований навпроти готель «Континенталь» - скромніший і трохи дешевший: 226 євро (1 червня).
Таке враження, що менш як 4-зіркових готелів у Маргериті немає:
Ближче до кінця вулиці Марконі - ще один крутий готель, 4-зірковий «Grand Hotel Miramare»:
(Вартість двомісного номера на 4 червня - зі знижкою на Booking'у - від 330 євро; а на 1 червня вже й нема місць).
Біля нього - справді є мірамар, тобто оглядовий майданчик над морем:
У час одного з наших візитів (транзитом на Портофіно, коли був досить сильний вітер) в акваторії «Мірамару» тривали змагання яхт:
Загалом готелі в Санта-Маргериті дуже дорогі, навіть у несезон. Це справді елітний курорт.
Хоча є тут і традиційна італійська обдертість і неремонтована старовина або просто захаращеність...
Бічна вуличка.
Всеміський Wi-Fi:
От здавалося б - фасади. Вони були б нудні, як у нас, якби їх не розфарбували в різні - переважно веселі - кольори, та ще й прикрасили повторюваними симпатичними орнаментами під ліплення абощо.
Історія цього містечка сягає давньоримських часів, а свою нинішню назву з'єднані воєдино два рибальські поселення отримали лише 1863 року - за указом короля Віктора (Вітторіо) Еммануїла ІІ.
Варто зазначити, що ця монарша особа в Італії користується надзвичайною повагою. Принаймні якщо судити з топографії й пам'ятників.
Власне, після відвідин цих країв можна зробити висновок, що найшанованішими особами в Італії є три людини: Джузеппе Гарібальді, Віктор Емануїл ІІ та - в середземноморських регіонах - Христофор Колумб.
Відвідавши енну кількість лігурійських та ломбардських міст і містечок, ми могли вже битися об заклад, щойно бачили здалеку якийсь пам'ятник: це або Колумб (якщо не на коні й ближче до моря), або Гарібальді (цей зазвичай у характерній шапочці, часто - на коняці), або Віктор Емануїл ІІ, король, який об'єднав Італію 150 років тому.
Про круглу дату свідчать ось такі диски CD в газетному кіоску Санта-Маргерити: пісні, що об'єднують націю:
Віктор-Емануїл і Гарібальді за частотою скульптурних втілень тут - як Ленін і Шевченко в нас. Ну й Колумб, якого люблять ставити у вигляді пам'ятника і в Іспанії також.
У Санта-Маргериті ці три монументальні персонажі притулилися на відрізку вулиці не довшому як метрів триста-чотириста.
Народний герой Італії Джузеппе Гарібальді - провідник Рісорджіменто й борець за об'єднання Італії - ніби стоїть на пальмах:
Христофор Колумб:
Віктор Емануїл ІІ:
Ще один обов'язковий пам'ятник - мешканцям міста, полеглим у війнах:
Пам'ятник королю Умберто І:
Але в Санта-Маргериті, розташованій у затишній затоці Тігулліо, є на що й крім пам'ятників подивитися.
Ще одна визначна пам'ятка міста - вілла Дураццо.
Це навіть комплекс партиціанських вілл - Дураццо-Чентуріоне і Сан-Джакомо - плюс парк і сад; вілли закладені ще 1678 року:
Ворота вілли Дуррацо вночі (черовона смуга - слід від фар автомобіля після великої витримки фотика):
Зараз у віллі Дураццо музей мистецтв. А 2007 року тут одружувався рокер Род Стюарт (із Пенні Ланкастер). Весілля гуляли також і в абатстві Червара, до речі.
Головна церква міста, як і належить, присвячена однойменній святій - Маргериті Антіохійській.
Базиліка di Santa Margherita d'Antiochia:
Неодмінна в таких приморських містах фортеця, зведена в XVI ст. - за часів Генуезької республіки - для захисту від піратів із Північної Африки:
Біля фортеці - церква і конвент братів-капуцинів.
Фортецю називають також «замок», хоча розмірів ця будівля досить скромних.
По-італійському - Castello di Santa Margherita Ligure.
Фортеця була відновлена після Першої світової війни (хоча в ній участі не брала :) й присвячена пам'яті полеглих у тій війні; зараз там невеликий історичний музей.
«Замочок» і прапор провінції Генуя.
Рибний ринок:
Одне зі щорічних свят Санта-Маргерити - фестиваль весни, festa di primavera.
Цього року його святкують 17-18 березня:
А готуватися почали вже за два тижні:
При тому що на пляжі лишалося конфеті з попереднього святкування - католицької Масляної (жирного вівторка, чи як він там зветься):
Паперові кружальця конфеті і порожні балони з-під веселої піни (рідкого конфеті) тут ще валяються скрізь - і між плитками та в решітках на тротуарах, і в витягнутих на берег човнах:
Центральний пляж та його відвідувачі в березні:
«Пухнастики» з узбережжя - ті самі, що ми фоткали на Сардинії:
Над центральним пляжем - готель «Лідо» (1 червня номер на двох - від 210 євро зі сніданком, це просто шара за мірками Санта-Маргерити):
Згадали нашу поїздку на Лідо, що біля Венеції. Трохи схожості є, справді. Але на Лігурії краще :)
Продавці дутого щастя - як і в нас.
У порту Санта-Маргерити:
Мадонна в порту:
Негрів в Італії достобіса.
Місцевий номер на мопеді:
Автозаправка самообслуговування із божевільною ціною на бензин:
Прапори на площі Вітторіо Венето.
Тут же - на п'яцца Вітторіо Венето - автостанція (чи, точніше, центральна автобусна зупинка Санта-Маргерити), бюро туристичної інформації, це вам видадуть безплатну карту міста та околиць, ну й безплатний туалет, це теж важливо:
Зупинка автобуса на Рапалло:
Квиток на автобус коштує 1,50 євро - хоч до сусіднього кутка, хоч до Портофіно чи Рапалло.
«Пронто» - чутно тут і там. Це італійці відповідають на дзвінки по мобільному. Ось ця синьйора на велосипеді спинилася посеред дороги, щоб поговорити, й застрягла на надцять хвилин :)
Напис: «Свіжа фарба».
Насправді зовсім не свіжа, колір лайняний, якісь фарбування - теж. Італійці відомі безалаберники.
Прапори ЄС, Італії, міста, провінції Генуя (такий самий, як у Англії - червоний хрест Георгія на білому полі) та області Лігурія (зелено-синьо-червоні вертикальні смуги):
Сміттєва урна з гербом міста:
За неприбране після собачки лайно - типу штраф 50 євро (а собак тут неміряно):
Площа Сонця - ще один пляж у центрі міста:
Рослинність на ній:
Тваринність тут же:
Напис: «Сонячні ванни»:
Дерево мімоза з розкішним жовтим цвітом - одна з окрас цього узбережжя. Поруч із цією мімозою те, що в нас утридорога продають на 8 Березня, і поруч не стояло:
До складу комуни Санта-Маргерити входить ледь не третина природного парку Портофіно разом із горами, по яких ми так чудово лазили :)
Третій раз у Маргериту ми прийшли не з Рапалло, а з гір, які позаду. Й уздріли ось такі хати на іншому кінці містечка (тобто на схилах пагорба Ноцарего):
У місті, де люблять зависати багатії, є й отакі обідрані, зачухані, видно, що бідняцькі, будинки:
Бухта Санта-Маргерити вночі:
І ага: за офіційними даними, станом на 2010 рік у Санта-Маргериті з населенням 9915 осіб проживало 33 українці.
Оці двоє були там тимчасово, на жаль:
