3. Тріп східною Європою (Словенія, Італія)
Заїжджаємо в Словенію (звісно, Австрію ми не перелітали, їхали, але про неї пізніше).
Розкажу вам трохи про Словенію, бо знаю, шо тут є люди, які як і я, взагалі нічого про цю країну не знали.
Це невеличка, дуже мила країна між Італією, Австрією, Угорщиною і Хорватією. Колись входила до складу Югославії. На півночі Альпи, на півдні - Адріатичне море. За площею - менша, ніж Полтавська область. Населення країни - 2 млн, в столиці - 270 тис! Це менше, ніж в Полтаві, товаріщі! Все дуже по-домашньому, мило і приятно.
Щоб відрізняти, коротко про Словаччину: Словаччина - це країна, з якою ми межуємо і яка входила до складу Чехословаччини. Відрізняються ДУЖЕ. Пока всьо, пізніше - більше.
Заїжджаємо ми на ніч в містечко Блед. Це таке малесеньке село (5 тис людей) на самій півночі Словенії, яке існує виключно за рахунок туристів, бо там є мега-озеро, заради якого ми і їхали туди.
Дуже радіємо, що прибуваємо в місце призначення рано - о 20-й! А ми такі товаріщі, шо як не в 2 ночі, то вже вважаємо успіхом. Їдемо цим містечком, а воно таке тиииихеее, таке безлюююдне. Ніяка собака не гавкає. Добираємося до нашого зарезервованого житла - це кімната в будинку. Паркуємося і підходимо до дверей.
Збираюся дзвонити, аж тут помічаю, що поряд пришпилений папірець з нашим прізвищем! Мене це приводить в дикий восторг, бо не ожидала побачити таке в Словенії, але чомусь ні на які роздуми не наштовхує і я дзвоню в двері. Відчиняють далеко не одразу, а коли нарешті повільно прочиняються двері, ми бачимо дуууже стареньку бабусю, яка нам посміхається. Пробуємо шось казати їй англійською, вона сміється і махає на нас руками. Дойче, дойче! Ем... із дойче я знаю тільки еншульдіген...
А далі вона показує волшебство, після якого нам стає соромно: простягає руку до листочка з прізвищем (виявляється, це конверт), розриває його, дістає два ключі, посміхається весь час і показує, шо оцим відчиняються вхідні двері, а оцииим (на якому навіть номер є) - ваша кімната зверху. Нам стає соромно, шо розбудили стару пані. Ми ще пробуємо розрахуватися, даємо їй кредитну картку, на шо вона махає руками - морген, морген!
Вобщем, дякуєм і піднімаємося до себе в кімнату. Дууууже вуютно )
Роздивляємося кімнату і заглядаємо в шафу... яка виявляється... ванною )
Йдемо глянути вечірнє село і десь підкріпитися. В основному там отак:
Але ми знайшли і отаке, шо нагадало милу батьківщину )
Знаходимо ресторан, в якому було дуже смачно, але це було мабуть саме дороге місце за всю нашу подорож. В якомусь селі... )
Куштуємо місцевого вина. Я перед тим читала, шо от треба в Словенії пити вино, хоча воно і не відоме, бо його давлять більш конкурентні сусіди, але типу хароше і всяке таке. Ну... кілька разів ми попадали на непогане. Це було смачне, але не відповідло своїй ціні. А далі частіше попадався шмурдяк, тому пили в основному пиво. А пиво місцеве там прекрасне!
Вранці розраховуємося за кімнату з господарем (виявляється, та бабуся - то його мама), ми вибачаємося, шо потурбували її і кажемо, шо не звикли до такого, щоб ключі висіли на вулиці в конверті. Він каже, шо раніше взагалі двері ніхто не зачиняв, які там ключі! А зараз канєшно вже не ті часи, криміногенна обстановка вже як в Нью-Йорку, тому доводиться зачинятися (ну і вішати ключ поруч).
Роздивляємося, куди приїхали:
І йдемо до озера:
Неймовірне озеро, прекрасна погода і зелена трава - канєшно ми завалюємося:
В Бледі ми натикаємося на якусь крихітну булочну, де купуємо смачнезний хліб, маффіни, а заодно фермерські місцеві йогурти і якісь сирні намазки. З'їдаємо все це і спеціально повертаємося в той магазин ще раз, бо невиносімо смачно! Це були перші мафіни в моєму житті, які мені сподобалися, шоб ви понімали!
Далі рухаємося на південь через всю країну до моря в місто Піран (інтірєсно я так Блед обізвала селом - там 5 тис, а Піран - містом, хоча там всього 4).
Там ми знімаємо кімнату з окремим входом і невеличкою милою терасою на 4 дні. Теж рекомендую - дуже гарна сім'я, ми їх бачили двічі (як приїхали, і як віддавали ключі), а так - ніхто нас не турбував і місце гарне.
Самим Піраном ми прогулялися тільки одразу раз ввечері, а всі інші дні їздили кудись країною і поверталися в нашу хатину тільки на ніч. Це було зручно, бо до всього рукой подать.
В хатині найбільше ми любили терасу - там дуже гарно було сидіти ввечері серед мандаринових дерев і снідати вранці (на фото ті йогурти, шо ми абажали)
В Словенії ми якось чи не вперше в подорожі зіштовхнулися з роздільним збором сміття. Звісно, кругом в містах ми бачимо всі ці різнокольорові баки, але в основному сміття викидалося тільки в готелях, де зазвичай лише один смітничок.
А тут 4 дні ми жили, як порядні словенські люди. І постііііііііійноооо ламали голову, шо куди викинути. Категорії були такі: скло, папір, упаковка, одпадки (всьо другоє).
Найбільше збивала з толку упаковка. Ми багато всього купували собі для сніданків в супермаркеті і у нас купа упаковки було, але в той же час вона могла бути скляною або паперовою... а інколи була якась фольга, яку не ясно, чи в упаковку чи в одпадки.
Дуже часто ми виглядали отак:
Наступний день вирішили виділити на Італію, яка була непристойно поряд і тому ми вирішили чуточку заглянути туди. На те, шоб досконало досліджувати часу не було - це треба окрему відпустку, тому ми тільки понюхали, як там і шо. Шо сказати: навіть з дуже коротенького візиту - Італія - вері гуд!
Проїхалися регіоном Болонья до Венеції (в саме місто вирішили не їхати, хай колись), а зупинилися в маленькому містечку Лідо-ді-Джезоло біля моря. Там покупалися в дуже холодному морі, поспілкувалися на пляжі з заробітчанином, пройшлися містом і пішли шукати поживи! Канєшно ми хотіли скуштувати пасту.
Підходимо до ресторану, а він зачинений. Це вже якось нам дивно... Читаємо, шо в нього обідня перерва триває 3 години!!! І тут доходе, де ми і шо це. Це ж сієста! Невже це не вигадка?!! Роззираємося по сторонам - місто мертве, ніде нікого, все зачинено. До відкриття ще десь година - йдемо тинятися. Натикаємося на пляжі на один відкритий кіоск (найшлося ж хтось, шо работає в шабат!), сідаємо там за столиком і вирішуємо випити по пиву. Беру меню - ага, пиво 2 євро (ну, як в Словенії, норм).
Наливають:
Довго ми ржали. Якось 0,2 ще не бачили. Вобщем, поняли - пиво в Італії - не тру. Дочекалися відкриття ресторану і отримали дві смачнезні пасти, купу пармезану і дешеве смачне вино.
Карбонара і болоньєзе (там її звуть рагу)
Під час прогулянки побачили дивну істоту, яку коє-хто назвав колібрі і був дууууууууже впевнений, шо це вона ).
Я замалювала, шо ми бачили, бо сфотати не встигли і спитала в фб, що це може бути:
Добрі люде підказали, що це метелик-бражник, і дійсно - це він!
Цікавий звір, чомусь раніше я не бачила, хоча кажуть, що в Україні є.
В Словенії мені дуже хотілося попасти на якесь торжище (базар по-нашому), купити фруктів, сирів, чогось такого! Але спитали у місцевих - вони назвали якусь несусвітню рань (типу - до 7 ранку звертаються вже), я поняла, шо це шось типу нашого "хитрого" і тому покинула цю ідею, хоча десь натрапили на кіоск:
Наступний день був мабуть самим мальовничим і красівим. Ми поїхали знову через всю країну, але не автобаном, а понад невероятною річкою Сочею. Вона всю дорогу отака бірюзова:
Їхали ми майже постійно отакою дорогою:
Це просто який-то властєлін колєц, я вам кажу!
Дорога шириною рівно в одну машину:
Ми піднімалися в гори, постійно зустрічалися надзвичайно милі крихітні містечка. Слава богу, не попалася ніяка зустрічна машина, бо розминутися там хз як.
Чим вище піднімалися, тим дужче лив дощ:
Коли ми доїхали до пункта призначення (а ми їхали до ще одного відомого величезного озера - повалятися на бережку), там вже було отак:
це обід, якшо шо )
Вобщем, довелося сховатися в якесь місцеве кафе і тим бути довольними.
Назад верталися знайомим автобаном, бо отого "властєліна колєц" хватає на один раз - полюбуватися. Тунелів в Словенії - надзвичайно багато. Що помітили: в Австрії за кожен тунель беруть копійчину, а тут вони більші і новіші і нічого не беруть (крім віньєтки).
Наступний день озирнулися, шо ми не бачили ще в Словенії і поїхали на виноградники. Там була дегустація місцевих вин. Всі відносно непогані, але одне вразило - мускатне! Ми взагалі не збиралися його куштувати, думали тільки сухі пробувати. Але нам дуже порекомендували і ми були в шоці, бо сподобалося! Завжди я мускатне вино сприймала виключно як десертне і таке, шо все від нього злипається (мабуть кримські відголоски), але це виявилося таким свіжим і прекрасним, шо ми взяли кілька пляшок на подарунки!
Далі вирішили глянути столицю - Любляну. Дуже таке тихе, миле і затишне місто:
В Любляні зацінили, яка у нас огромна, не європейських розмірів машина )
Припаркувавшись впритик до бордюра...
Ми все одно не вписалися в парковочну розмітку:
Ну і не могла я проїхати мимо, раз вже там була:
1. Україна, Польща
2. Чехія
4. Австрія, Словаччина
5. Їжа, мова і цигани
Розкажу вам трохи про Словенію, бо знаю, шо тут є люди, які як і я, взагалі нічого про цю країну не знали.
Це невеличка, дуже мила країна між Італією, Австрією, Угорщиною і Хорватією. Колись входила до складу Югославії. На півночі Альпи, на півдні - Адріатичне море. За площею - менша, ніж Полтавська область. Населення країни - 2 млн, в столиці - 270 тис! Це менше, ніж в Полтаві, товаріщі! Все дуже по-домашньому, мило і приятно.
Щоб відрізняти, коротко про Словаччину: Словаччина - це країна, з якою ми межуємо і яка входила до складу Чехословаччини. Відрізняються ДУЖЕ. Пока всьо, пізніше - більше.
Заїжджаємо ми на ніч в містечко Блед. Це таке малесеньке село (5 тис людей) на самій півночі Словенії, яке існує виключно за рахунок туристів, бо там є мега-озеро, заради якого ми і їхали туди.
Дуже радіємо, що прибуваємо в місце призначення рано - о 20-й! А ми такі товаріщі, шо як не в 2 ночі, то вже вважаємо успіхом. Їдемо цим містечком, а воно таке тиииихеее, таке безлюююдне. Ніяка собака не гавкає. Добираємося до нашого зарезервованого житла - це кімната в будинку. Паркуємося і підходимо до дверей.
Збираюся дзвонити, аж тут помічаю, що поряд пришпилений папірець з нашим прізвищем! Мене це приводить в дикий восторг, бо не ожидала побачити таке в Словенії, але чомусь ні на які роздуми не наштовхує і я дзвоню в двері. Відчиняють далеко не одразу, а коли нарешті повільно прочиняються двері, ми бачимо дуууже стареньку бабусю, яка нам посміхається. Пробуємо шось казати їй англійською, вона сміється і махає на нас руками. Дойче, дойче! Ем... із дойче я знаю тільки еншульдіген...
А далі вона показує волшебство, після якого нам стає соромно: простягає руку до листочка з прізвищем (виявляється, це конверт), розриває його, дістає два ключі, посміхається весь час і показує, шо оцим відчиняються вхідні двері, а оцииим (на якому навіть номер є) - ваша кімната зверху. Нам стає соромно, шо розбудили стару пані. Ми ще пробуємо розрахуватися, даємо їй кредитну картку, на шо вона махає руками - морген, морген!
Вобщем, дякуєм і піднімаємося до себе в кімнату. Дууууже вуютно )
Роздивляємося кімнату і заглядаємо в шафу... яка виявляється... ванною )
Йдемо глянути вечірнє село і десь підкріпитися. В основному там отак:
Але ми знайшли і отаке, шо нагадало милу батьківщину )
Знаходимо ресторан, в якому було дуже смачно, але це було мабуть саме дороге місце за всю нашу подорож. В якомусь селі... )
Куштуємо місцевого вина. Я перед тим читала, шо от треба в Словенії пити вино, хоча воно і не відоме, бо його давлять більш конкурентні сусіди, але типу хароше і всяке таке. Ну... кілька разів ми попадали на непогане. Це було смачне, але не відповідло своїй ціні. А далі частіше попадався шмурдяк, тому пили в основному пиво. А пиво місцеве там прекрасне!
Вранці розраховуємося за кімнату з господарем (виявляється, та бабуся - то його мама), ми вибачаємося, шо потурбували її і кажемо, шо не звикли до такого, щоб ключі висіли на вулиці в конверті. Він каже, шо раніше взагалі двері ніхто не зачиняв, які там ключі! А зараз канєшно вже не ті часи, криміногенна обстановка вже як в Нью-Йорку, тому доводиться зачинятися (ну і вішати ключ поруч).
Роздивляємося, куди приїхали:
І йдемо до озера:
Неймовірне озеро, прекрасна погода і зелена трава - канєшно ми завалюємося:
В Бледі ми натикаємося на якусь крихітну булочну, де купуємо смачнезний хліб, маффіни, а заодно фермерські місцеві йогурти і якісь сирні намазки. З'їдаємо все це і спеціально повертаємося в той магазин ще раз, бо невиносімо смачно! Це були перші мафіни в моєму житті, які мені сподобалися, шоб ви понімали!
Далі рухаємося на південь через всю країну до моря в місто Піран (інтірєсно я так Блед обізвала селом - там 5 тис, а Піран - містом, хоча там всього 4).
Там ми знімаємо кімнату з окремим входом і невеличкою милою терасою на 4 дні. Теж рекомендую - дуже гарна сім'я, ми їх бачили двічі (як приїхали, і як віддавали ключі), а так - ніхто нас не турбував і місце гарне.
Самим Піраном ми прогулялися тільки одразу раз ввечері, а всі інші дні їздили кудись країною і поверталися в нашу хатину тільки на ніч. Це було зручно, бо до всього рукой подать.
В хатині найбільше ми любили терасу - там дуже гарно було сидіти ввечері серед мандаринових дерев і снідати вранці (на фото ті йогурти, шо ми абажали)
В Словенії ми якось чи не вперше в подорожі зіштовхнулися з роздільним збором сміття. Звісно, кругом в містах ми бачимо всі ці різнокольорові баки, але в основному сміття викидалося тільки в готелях, де зазвичай лише один смітничок.
А тут 4 дні ми жили, як порядні словенські люди. І постііііііііійноооо ламали голову, шо куди викинути. Категорії були такі: скло, папір, упаковка, одпадки (всьо другоє).
Найбільше збивала з толку упаковка. Ми багато всього купували собі для сніданків в супермаркеті і у нас купа упаковки було, але в той же час вона могла бути скляною або паперовою... а інколи була якась фольга, яку не ясно, чи в упаковку чи в одпадки.
Дуже часто ми виглядали отак:
Наступний день вирішили виділити на Італію, яка була непристойно поряд і тому ми вирішили чуточку заглянути туди. На те, шоб досконало досліджувати часу не було - це треба окрему відпустку, тому ми тільки понюхали, як там і шо. Шо сказати: навіть з дуже коротенького візиту - Італія - вері гуд!
Проїхалися регіоном Болонья до Венеції (в саме місто вирішили не їхати, хай колись), а зупинилися в маленькому містечку Лідо-ді-Джезоло біля моря. Там покупалися в дуже холодному морі, поспілкувалися на пляжі з заробітчанином, пройшлися містом і пішли шукати поживи! Канєшно ми хотіли скуштувати пасту.
Підходимо до ресторану, а він зачинений. Це вже якось нам дивно... Читаємо, шо в нього обідня перерва триває 3 години!!! І тут доходе, де ми і шо це. Це ж сієста! Невже це не вигадка?!! Роззираємося по сторонам - місто мертве, ніде нікого, все зачинено. До відкриття ще десь година - йдемо тинятися. Натикаємося на пляжі на один відкритий кіоск (найшлося ж хтось, шо работає в шабат!), сідаємо там за столиком і вирішуємо випити по пиву. Беру меню - ага, пиво 2 євро (ну, як в Словенії, норм).
Наливають:
Довго ми ржали. Якось 0,2 ще не бачили. Вобщем, поняли - пиво в Італії - не тру. Дочекалися відкриття ресторану і отримали дві смачнезні пасти, купу пармезану і дешеве смачне вино.
Карбонара і болоньєзе (там її звуть рагу)
Під час прогулянки побачили дивну істоту, яку коє-хто назвав колібрі і був дууууууууже впевнений, шо це вона ).
Я замалювала, шо ми бачили, бо сфотати не встигли і спитала в фб, що це може бути:
Добрі люде підказали, що це метелик-бражник, і дійсно - це він!
Цікавий звір, чомусь раніше я не бачила, хоча кажуть, що в Україні є.
В Словенії мені дуже хотілося попасти на якесь торжище (базар по-нашому), купити фруктів, сирів, чогось такого! Але спитали у місцевих - вони назвали якусь несусвітню рань (типу - до 7 ранку звертаються вже), я поняла, шо це шось типу нашого "хитрого" і тому покинула цю ідею, хоча десь натрапили на кіоск:
Наступний день був мабуть самим мальовничим і красівим. Ми поїхали знову через всю країну, але не автобаном, а понад невероятною річкою Сочею. Вона всю дорогу отака бірюзова:
Їхали ми майже постійно отакою дорогою:
Це просто який-то властєлін колєц, я вам кажу!
Дорога шириною рівно в одну машину:
Ми піднімалися в гори, постійно зустрічалися надзвичайно милі крихітні містечка. Слава богу, не попалася ніяка зустрічна машина, бо розминутися там хз як.
Чим вище піднімалися, тим дужче лив дощ:
Коли ми доїхали до пункта призначення (а ми їхали до ще одного відомого величезного озера - повалятися на бережку), там вже було отак:
це обід, якшо шо )
Вобщем, довелося сховатися в якесь місцеве кафе і тим бути довольними.
Назад верталися знайомим автобаном, бо отого "властєліна колєц" хватає на один раз - полюбуватися. Тунелів в Словенії - надзвичайно багато. Що помітили: в Австрії за кожен тунель беруть копійчину, а тут вони більші і новіші і нічого не беруть (крім віньєтки).
Наступний день озирнулися, шо ми не бачили ще в Словенії і поїхали на виноградники. Там була дегустація місцевих вин. Всі відносно непогані, але одне вразило - мускатне! Ми взагалі не збиралися його куштувати, думали тільки сухі пробувати. Але нам дуже порекомендували і ми були в шоці, бо сподобалося! Завжди я мускатне вино сприймала виключно як десертне і таке, шо все від нього злипається (мабуть кримські відголоски), але це виявилося таким свіжим і прекрасним, шо ми взяли кілька пляшок на подарунки!
Далі вирішили глянути столицю - Любляну. Дуже таке тихе, миле і затишне місто:
В Любляні зацінили, яка у нас огромна, не європейських розмірів машина )
Припаркувавшись впритик до бордюра...
Ми все одно не вписалися в парковочну розмітку:
Ну і не могла я проїхати мимо, раз вже там була:
1. Україна, Польща
2. Чехія
4. Австрія, Словаччина
5. Їжа, мова і цигани