230 років повітроплавання в Україні: Гранд-фінал: kamienczanka

kamienczanka

230 років повітроплавання в Україні: Гранд-фінал

Oct 13, 2014 01:34

Біда у тому, що слова закінчуються. Переходиш як печерна людина на якесь улюлюкання і а-а-а-акання. Хочеться стрибати. Ну або розмахувати руками - бажано теж з криками захвату.

Багато хто бурчить: не час зараз. Не до радощів країні.
Не до радощів, я погоджуюся. До патріотизму? Так. До любові до Батьківщини? Так.
Кулі цьому ще й як сприяють.
Це не бездумні якісь веселощі і не вечір гумору і сатири. Кулі показують, яка краса належить нам - і не полюбити цю землю після польоту неможливо.
Так, четвертий поспіль пост про повітроплавання.
Останній в цьому сезоні, напевно.

А можна я по блату проштовхну у пост Гриця? Не можна? Ну добре, більше не буду.

Ні на які польоти сьогодні не збиралися - хотіла у фортецю на лучний турнір, а потім в Ісаківці на коней. Але судилося по-іншому - та ви теж би вибрали те ж, що і я. Ісаківців і лучників я так і не побачила.

Проте знову бачила рідне місто з висоти.

А ще бачила бабине літо - ось ця тонка, невидима з землі заслона і тримає жовтневе тепло біля нас. прогріваючи повітря вдень до +20.

Зайчиків не було, проте була дівчина на банджі-джампінгу, котра вже от-от мала стрибати - але вирішила дістати фотоапарат, бо на неї летіла куля розміром з п'ятиповерхівку.

Уявляю, як би вона здивувалася, якби куля вигулькнула З-ПІД мосту - Валентин Щенявський обожнює такі трюки і таки хотів пролетіти під найвищим в Україні мостом, але вітер йому завадив.

Так, наша "Стрімка лань" - найвищий міст України. І ще - плагіат, про що мало хто знає.

Все одно гарний.

Звідси я вчора знімала красивий жовтень і далекі кулі у листях.

"Розстріляна кібітка" Анатолія Ігнащенко в каньйоні. Під нею має бути Смотрич -

- а є болото. Через греблю в Цибулівці з річки зробили казна-що.

Ні, якщо я буду вибудовувати логічну розповідь з коментарями - знову спати до ранку не ляжу.
Тому все буде вінегретом.

Дніпропетровська пілотесса і красуня Анна Краус виробляла сьогодні щось неймовірне, намагаючись доторкнутись до всіх споруд західного боку Старого міста ледь не рукою.

Так, я чудово знаю, як змінюється перспектива з відстанню і як шуткує з нами довгофокусний об'єктив. Кам'янчани зрозуміють: тут на передньому плані індустріальний коледж, далі висотка, яка - у числі й інших ґанджів теж - поховала сподівання на вступ Кам'янця до ЮНЕСКО (бо яка вже до чортів буферна зона у каньйону, коли там таке будують?), далі собор О.Невського - і головний корпус університету. Насправді між ними кілька км.

Свіжі графіті на дахах ми так і не бачили - але от, здається, небанальні погляди на стріт-арт на турбазі.

От ще. Добре, що у Кам'янці є "Республіка".

БРДМ на Руській брамі.

Згори добре видно ганебний стан казарм фортеці.

ЯК нас зустрічав натовп на Вірменському бастіоні!!! Як ми кричали "Героям слава!" з неба! Було КЛЬОВО!

Анна Краус, пілот з залізними нервами - і вид на колишній (електромеханічний? чи який?) завод на території монастиря домініканок. Там вже давненько зводять готель.

Польська брама, вид з неба. Так давно мріяла побачити свій улюблений куточок Старого міста, що в результаті фоти нечіткі.

Скромна Катедра Петра і Павла - і нескромне гопництво дарчукового готелю за ним. Задля того монстра зруйновано дві по-справжньому давні будівлі. На виході маємо чужу культурну ницість в псевдо-колонах.

Ааааа, думаю, Покровську церокву на Руських фільварках так ще не фотографували. Але я не перевіряла :о)
Мужики зі стоянки маршруток під нами дуже кликали сісти на п'ятачку біля "Зорепаду".