Дністровсько-Подільська Січ: дебют
Знаю, як виглядають святкові яскраві картинки на фоні війни, але також знаю, що культура - сильна зброя, якщо нею користуватись регулярно.
Правда, починати треба було вчасно.
Тому нижче буде набір фоток з Всеукраїнського фестивалю кінно-трюкового мистецтва, присвяченного пам'яті гетьмана Сагайдачного, який відбувається 20-21 вересня в селі Ісаківці між Дністром і Збручем, у щойно збудованій Дністровсько-Подільській Сечі.
Коні не культура? Та ви просто не бачили тих коней!
Надивитесь, якщо ви вже тут.
А ще на Гайдука з товаришами:
Хлопці з кам'янець-подільського міського військово-історичного товариства теж були на Січі, проводячи там пленерний семінар-практикум з картярських ігр XVI-XVII століття. Ну прям тобі якісь малі голандці, а не цифрове фото. От що якісна реконструкція з цифровиками робить.
Во, а ви не вірили.
На кону були денари, шеляги і півтораки - автентичні. Або життя.
Ну добре, грали на зубочистки.
А точні копії колоди XVI століття з'явилися завдяки члену товариства, художнику і фотографу Дмитру Бабюку.
Як будь-яка молода матуся, я залюбки скористаюся ситуацією - і напихаю в пост не лише вершників і картярів, а й Гриця.
Часом вставляючи ще "Лісапетний батальйон".
а часом і Гриця, і батальйон.
Було так: я вже бігла з "Форпосту", як тут - коні. Знайомі: "Козаків Поділля" доводилося бачити на стадіонних святкуваннях на 9 травня, приміром.
Розговорилася з їхнім керівником. Виявився цікавою людиною. І принциповою: гру в середньовічну війнушку він сприймав з примруженим оком: що то за лицарі, якщо у них коней нема? Лицар без коня - як танкіст без танка (С) Олег Мороз.
Коні в кінниго театру - красені. Є арабської, є української породи. Якийсь з жеребців - зі славетного кінного заводу у Ягільниці.
Він і розказав: будується Дністровсько-Подільська Січ, а 20-21 вересня в Ісаківцях буде фестиваль кінно-трюкового мистецтва. В гостях будутб запорожці з Хортиці і зірки. Обіцяв Фаліонний батальйон (виконав), Руслану (не вийшло), замахувався аж на Океан Ельзи (це й правильно - ставити недосяжні цілі перед собою).
Зрозуміло, що запам'ятала і захотіла приїхати.
Ісаківці - це між Жванцем і Окопами, місце дитячих тортур кількох поколінь кам'янецьких піонерів. Тут, в межиріччі Дністра і Збруча, стояли два великих піонерських табори: "Надія" і "Мрія". Була в обох, тож мій персональний мартиролог є довгим і солідним.
Електроприладівська "Надія" з модними трикутними будиночками згорда поглядала на простецькі бараки "Мрії": вона була вище, навколо її стадіону ріс полин, а вожаті були настільки нарваними, що випустили мене, 7-річну, на сцену у жіночій нічнушці і паперовій тюбетейці на голові: я зображала Туркменістан. Мій партнер був одягнений у мій зелений сарафан з рукавами-крильцями і орнаментом у коники і стукав у дитячий бубен з намальованними танцюристами. Деякі з батьків (концерт був для них) впали під лавиці від сміху, і я не могла зрозуміти, а шо ж такого смішного у туркменських народних танцях (котрі були вільними варіаціями на тему грузинських лезгінок під стукот дитячого тамбуріну). Але я про це вже колись в жж писала, а зараз ми про коней - і часу обмаль. Це просто до того, що Ісаківці місце мені не чуже - вже через багато років після феєричного явлення електроприладівським працівникам у образі Турменії я бувала тут з сім'єю багаторазово: в Збручі під мостом непогане місце для купання, і одне з найближчих від дому. Їздили купатися. Чорт, це вже скільки років я у річках не плавала?
А, коні, да, коні.
Багато хто казав, що реклами у заходу було мало. Не знаю - я зустрічала плакати у фейсбуці, бачила анонс у міських газетах, знаю, що по чернівецьких фм-ках крутили рекламу.
Все це не має жодного значення: приблизну кількість глядачів можна було дізнатися, поділивши відстань до Ісаківців від найближчих міст на ціну квитка (100 гривень).
Народ в нас і в Кам'янці на значно дешевші події гроші жаліє, а це ще й їхати кудись...
Тому ну зовсім не здивували ані пусті трибуни, ані перенесення відкриття з 11 години на 13-30.
Дністровсько-Подільська Січ виявилася добротною, добре облаштованою територією, у котру - це помітно - вкладено чимало праці і сил. Я ніколи не була ні в Мамаєвій слободі, ні на Хортиці, але надивилася чимало кінних шоу в Москві, можу порівнювати з ними. Вийшло в подолян класно, аби лишень дачники з Ісаківців січ на дрова взимку не розтаскали.
Стіни-паланок, гігантский набір гостро заточених олівців - по периметру. У кутах - двоярусні вежі:
Ось тут на задньому плані видно одну з них. Добротні трибуни, хороше поле для коней. Сцена, щоправда, трошки клаустрофобічна:
Коротше, січ - класна. І єдина така в Західній Україні (міні-січ під Чернівцями ніхто чомусь по-серйозному не сприймає).
А народ... Його було ще зовсім небагато о другій, коли "Лісапетний батальйон" вийшов на сцену, та під кінець півгодинного концерту публіки побільшало,
а на початок фесту і особливо на час демонстрації вершниками своїх вмінь глядачів вже була майже пристойна кількість.
З Наталією Фаліон справжня біда. Я бачила її з колективом з безліччю імен (Забава? Бабине літо? Батальйон?) регулярно - ще з 2007 року. Вона завжди була тим, що народні фестивалі потребують: яскрава харизматична жінка з простенькими, але дуже такими ціпкими мелодіями і лірикою на грані фолу. Її завжди любила публіка - і вона до цієї любові мала б давно звикнути.
Але ось він, ще один приклад того, що телевізор - суцільне зло. Перемога в якомусь з теле-конкурсів ду-у-у-уже змінила пані Наталю. Мідні труби зігнули її уявлення про межі популярності в баранячий ріг, а коли розігнули, зверху могутню акиншу подільського села прибило зоряною хворобою. "Я, я, я!" Я поїхала на полігон. Я все роблю для України. Я виграла конкурс. Я їду в тур. Неначе за спиною ляльки, а не її ж колектив - навіть якщо всі ці жінки потрібні лише для хороводу навколо могутньої авторки хіта про "трамвай не ходить у селі", короля все одно робить почт. Коротше, це трішки неприємно кольнуло.
Практично вся музика на заході була живою і часом нав'язливо-голосною, але хоча б україномовною, за що оргам дякую. Колективи з Рівного, ще звідкись.
Зрозуміло, що був ярмарок.
Були точки харчування. Були й волонтери (тільки дарма вони привезли у село бездомних котиків - села зараз не найкращий потенційний дім для кошенят).
Були різноманітні розваги для публіки.
Хоча головна - зрозуміло, що коні.
Від коней важко очі відвести - такі гарні. А вершники - вправні.
А нам треба виправдовувати ім'я - тому Гриць і на конику вертиться,
і Грицю шапка до лиця.
Шапку позичив Олег Мороз. Ох, дарма він це зробив: в якийсь з моментів виїздного семінару-практикуму замість зубочисток почали грати на роздягання - і роздягли ж до нитки.
Але я вам цього не покажу.
Хоча можу показати карти. Масті там зовсім інші - хлопці називали їх чашки, книжки, тарілки (здається) і тампони.
Потім тампони делікатно перейменували на "щітки". Бо то і були якісь гутенберговські щітки для друку.
Ще зі знайомих помічений був Олексій Рєзін - фотограф, гарний сім'янин, спортсмен і реконструктор.
Серед вершників взагалі багато талановитих людей - ось цей киянин, якщо не помиляюся, Ярослав - художник.
Принц на білому коні - екс-полтавчанин, а зараз давно вже кам'янчанин Олександр Білобородов.
Його брат Євген - теж такий світленький, але весь в чорному, в бандані і на гнідому коні.
В перервах козаки вешталися територією Січі і часом бавилися як діти.
Важка робота фотографа.
Як завжди на фестивалях - маса народу з камерами. Куди вони потім ті фото викладають, хтось в курсі? Бо в мережі знаходиш один-два звіти - і все.
Ось голова журі і голова ж параду на відкритті фестивалю, президент української... е-е-е-е... спілки? асоціації? угрупування? :о) каскадерів. Всі імена в мене з голови вилетіли дуже швидко - я десятий місяць виспатися не можу, що з мене вже взяти.
Журі оцінювало хлопців, котрі виконували чотири обов'язкових елементи на конях (коні переважно кам'янецькі, лише один з київських кінних театрів привіз своїх жеребців і кобил). Мали право зробити три кола при цьому.
В когось виходило дуже кльово, в когось були помилки.
Під кінець один з членів журі не витримав - і пішов сам показувати, як виконувати вольтаж, обрив та інші хитрі штуки:
Костюм на цьому жителю Чернігова досить таки кавказький, не знаю, чому.
А ось журі за роботою:
Три харизматичні вусані відверто отримували задоволення від своєї роботи,
хоча часом списували у сусіда.
Які у кого бали, не питайте, ми поїхали десь о четвертій.
Так, щось я дуже розігналася, вже час спати, а я все пишу.
Далі лише коротко.
У фестивалі взяли участь
Театр Кош (Київ)
Театр "Українські козаки" (Київ)
Театр "Запорізькі козаки" (Запоріжжя)
Театр "Козацький герць" (Чернігів)
Театр "Козаки Поділля" (Кам'янець-Подільський)
Парад під час відкриття фестивалю.
Ще парад.
Виконання гімну.
Дуже фактурна зовнішність у цього козака-художника.
Вершниць теж було чимало. Цікаво, чи бувають вершниці з зайвою вагою - ну, взагалі у природі.
Джури на параді так щиро посміхалися вершникам, ух.
Підняття прапора. Піднімала крихітна Софійка у вишиванці. Загалом дітей - малесеньких, як Гриць і навіть менших - було чимало. Практично всі у вишиванках. Дехто навіть в шароварах, хоча в нас на Поділлі такий одяг і не носили.
Парад.
Наталія Фаліон з батальйоном.
Цей трюк називається "обрив". Українською, може, й не так, хто знає.
Ще один з чотирьох обов'язкових трюків.
Дуже класно скакав.
От так не перебиваєш фото текстом - і вони видаються занадто однотипними.
Здається, наймолодший учасник.
Хочеться похвалити дівчину, котра вела програму - розумна і гарно розбирається в предметі. Таких приємно слухати.
Астрономічне літо попрощалося тільки що з Кам'янцем сльозами дощу, йде вже кудись у свій вирій, топаючи краплями по даху - завтра, якщо буде так дощити, на фестиваль вже не поїдемо.
Хоча там цікаво, та й Гриць дуже гарно себе поводив і багато їв.
о яка посмішка.
А тут серйозний.
Трюки від чернігівського доки.
Майже вцілив.
Семінар-практикум у розпалі.
принц на білому коні.
Ну і наче все.
Нє, ще кілька штук.
