Ніч, варта рекордів
За вікном дощ, чомусь це дуже кльово. Голова гуде, а дощ, здається, трохи допоможе. Вся ніч без сну - у Кам'янці сьогодні рекордно зустрічали сонце.
Зараз його немає (дощ же), але о 5-25, як і обіцяли метео-сайти, воно показало через сіру хустку з ранкового туману свою рожеву, рум'яну щічку.
Сім куль (Генплан сачкує, ай сачкує!) відправилися о 4-30 з трьох точок у Старому місті в небо. І це було традиційно прекрасно. І політ увійшов до книги рекордів України.
І я була там
(але 6400 не можна назвати робочим ISO для моєї сімки, тут вже нічого не поробиш).
Поки високе начальство в особі Ігоря Лобашова прямує до Троїцького майдану (і прямує так святково - бо з кулями у руках. Кулі - завжди свято :о)), на площі вже розкладаються оболонки екіпажів Юрія Аносова (Кам'янець) і Миколи Рубеля (Східниця).
Мені до Миколи - і я вперше в житті полечу з західноукраїнським пілотом. Що треба знати про галицьких пілотів - вони галантні і ввічливі. Вічний девіз Петра Рибки "Все буде елегантсько!" присутній навіть у відсутність пана Рибки.
(Потім ми елегантсько приземлимося мною в мурашник, але це буде потім - і це буде дуже смішно. Ще на жодному з польотів я так не реготала).
Крім рекордної комісії працюють кілька телеканалів (на Троїцькій були Тоніс і 24). Ігор дає кулю журналістці - перша проба вітру.
Перша куля пішла, нехай і маленька. Її трішки поковбасило над каньойном (його ми перелітатимемо кілька разів), але далі все стабільно: вітер прямує на південь, ми підемо за ним.
З ночі музеїв у фортеці (про неї буде наступний пост) підійшли наші реконструктори. Вінський мене рятує - бо мені вручили грубу рукавицю і половинку справжньої кулі - тримай, поки ми надмухаємо. А тримати важко, ось.
Є в цьому щось морське, ледь не піратське.
Смертельний номер: тримання кулі паралельно землі, так уміють лише в Карпатах.
І все це - задля цього.
Кадри не ахті, я в курсі, але реально це неймовірно, дуже-дуже, КАТАСТРОФІЧНО красиво - місто під тобою, тихе-тихе, зі струмочками вуличних ліхтарів, з рікою "Стрімкої Лані", з фортецею, що світиться десь вдалині.
О, Вірменський Ринок. Звідти стартуало відразу три екіпажі (ще кілька - зі стадіону ЗОШ № 1).
Вредні "Гельбе Зайтен" весь час наздоганяли нас, а один раз навіть взялися штовхатися в небі. Я вже матьора повітроплавчиня, але штовханини перелякалася :о)
АААААААААААААААААААА!!!!! ААААААААААААААААААААА!!!!! Рідна хата під кулею, але ж нічо не видно. Але ж рідна хата!!!! ААААААААААААААА!!!
Ех, шкодую. що стартуємо так рано: перший нічний старт в 2009 році був казковим - бо був одночасно з сонцем. В повній темряві теж є свій шарм, але її дуже тяжко знімати.
Думала потім показати ще реконструкцію нашої посадки біля Острівчан (носом в мурашник, ага), але фіг вам, уява вам в поміч :о)
Тому поки все, побігла на день міста.
Репортаж в УНІАН
Зараз його немає (дощ же), але о 5-25, як і обіцяли метео-сайти, воно показало через сіру хустку з ранкового туману свою рожеву, рум'яну щічку.
Сім куль (Генплан сачкує, ай сачкує!) відправилися о 4-30 з трьох точок у Старому місті в небо. І це було традиційно прекрасно. І політ увійшов до книги рекордів України.
І я була там
(але 6400 не можна назвати робочим ISO для моєї сімки, тут вже нічого не поробиш).
Поки високе начальство в особі Ігоря Лобашова прямує до Троїцького майдану (і прямує так святково - бо з кулями у руках. Кулі - завжди свято :о)), на площі вже розкладаються оболонки екіпажів Юрія Аносова (Кам'янець) і Миколи Рубеля (Східниця).
Мені до Миколи - і я вперше в житті полечу з західноукраїнським пілотом. Що треба знати про галицьких пілотів - вони галантні і ввічливі. Вічний девіз Петра Рибки "Все буде елегантсько!" присутній навіть у відсутність пана Рибки.
(Потім ми елегантсько приземлимося мною в мурашник, але це буде потім - і це буде дуже смішно. Ще на жодному з польотів я так не реготала).
Крім рекордної комісії працюють кілька телеканалів (на Троїцькій були Тоніс і 24). Ігор дає кулю журналістці - перша проба вітру.
Перша куля пішла, нехай і маленька. Її трішки поковбасило над каньойном (його ми перелітатимемо кілька разів), але далі все стабільно: вітер прямує на південь, ми підемо за ним.
З ночі музеїв у фортеці (про неї буде наступний пост) підійшли наші реконструктори. Вінський мене рятує - бо мені вручили грубу рукавицю і половинку справжньої кулі - тримай, поки ми надмухаємо. А тримати важко, ось.
Є в цьому щось морське, ледь не піратське.
Смертельний номер: тримання кулі паралельно землі, так уміють лише в Карпатах.
І все це - задля цього.
Кадри не ахті, я в курсі, але реально це неймовірно, дуже-дуже, КАТАСТРОФІЧНО красиво - місто під тобою, тихе-тихе, зі струмочками вуличних ліхтарів, з рікою "Стрімкої Лані", з фортецею, що світиться десь вдалині.
О, Вірменський Ринок. Звідти стартуало відразу три екіпажі (ще кілька - зі стадіону ЗОШ № 1).
Вредні "Гельбе Зайтен" весь час наздоганяли нас, а один раз навіть взялися штовхатися в небі. Я вже матьора повітроплавчиня, але штовханини перелякалася :о)
АААААААААААААААААААА!!!!! ААААААААААААААААААААА!!!!! Рідна хата під кулею, але ж нічо не видно. Але ж рідна хата!!!! ААААААААААААААА!!!
Ех, шкодую. що стартуємо так рано: перший нічний старт в 2009 році був казковим - бо був одночасно з сонцем. В повній темряві теж є свій шарм, але її дуже тяжко знімати.
Думала потім показати ще реконструкцію нашої посадки біля Острівчан (носом в мурашник, ага), але фіг вам, уява вам в поміч :о)
Тому поки все, побігла на день міста.
Репортаж в УНІАН