RIP...

[ja_marjana_mama]

Не пам"ятаю звідки це знаю, проте є народи, де дівчина, яка досягнула повноліття починає носити жалобу навіть за дуже далекими родичами, як зі свого боку, так і зі сторони чоловіка ( якщо такий вже є, або у майбутньому, як одружиться).

Відповідно з певного віку вона є у траурі практично... постійно. Бо чим старшою робишся... тим і всі довкола (як

Comments

[lady_mellamory]

жахливий звичай, як на мене. постійно в жалобі - постійно думаючи про смерть... так і звихнутися недовго..

а вистава звалася Грек Зорба)

[ja_marjana_mama]

Так, так, - це щодо вистави). Пам"ятаю.
Звичай страшний. А нас настрій (через певні події на нині...) ще гірший.

[rysika]

Несподівана втрата це завжди важко, хвороби і безпам’ятство теж не легкість.
Тримайтеся :(*
Про останнє - це єдиний спосіб не зійти з розуму й не зациклитися на смерті.

[ja_marjana_mama]

Дякую. Це втрата далекої по родинних відносинах людини, проте дуже-дуже хорошої...

[rysika]

ти знаєш, я буває дуже сумую, коли дізнаюся про хвороби чи смерті незнайомих чи малознайомих мені людей, близьких яких я знаю.
Просто тому, що смерть це завжди важко.
І в таку хвилину, я вірю, чим більше людей сумує з тобою, тим легше ці моменти пережити.

[ja_marjana_mama]

Я не пішла на похорон. Не дуже і могла. Але і могла...якщо відверто. Якось знала, що буду сильно плакати, привертати увагу.. Не хотіла. Як і завжди в таких випадках не знала, що сказати...

[ja_marjana_mama]

Дякую. Я не маю до цього дуже близького відношення, але все думається... Не могла вночі спати. Якось все разом.
Погоджуюся, що річ не у зовнішніх ознаках. Це вже точно.

[snigynka]

звичай просто жах...
втрата людини - це завжди шок і біль...

[ja_marjana_mama]

так і є

[ext_841591]

Є ще гірші звичаї( точніше були). Читаю зараз чудову книгу про Китай 18ст. Ліза Сіі "Таємниця шовкового віяла" про життя китаянок, кожен період жіночого життя. Як підв'язували ножки 6-7 річним дівчаткам, ламаючи кісточки (див. лотосова ножка) скільки дівчаток помирало! Але ті, що вижили були готові до всіх найважчих випробувань-про автора http://www.lisasee.com/

Так, що траур не найстрашніше в жіночому житті...

[ja_marjana_mama]

Звичайно). Є багато різного. За ті ніжки нам ще на анатомії в інституті розповідали. Найголовніше, що цей звичай проіснував ще до середини 20-го ст. (!!!).