RIP...
Не пам"ятаю звідки це знаю, проте є народи, де дівчина, яка досягнула повноліття починає носити жалобу навіть за дуже далекими родичами, як зі свого боку, так і зі сторони чоловіка ( якщо такий вже є, або у майбутньому, як одружиться).
Відповідно з певного віку вона є у траурі практично... постійно. Бо чим старшою робишся... тим і всі довкола (як і ми самі...) .... молодшими не робляться... Додаються якісь проблеми, про які раніше навіть не уявлялося... І, напевно, починають приходити в голову ще поки віддалені проте думки про те.... що не дай, Боже, дожити до маразму та захворіти на якусь хворобу, щоб від цього не так самому страждалося, як тим, хто оточує, хто буде доглядати та дбати.
Люди, які ще вчора були поруч, які жили, були щасливими... Раптові хвороби, катастрофи, старість... чи є виправданням це все тому, що людини більше нема? Страшно.
Не так давно в якісь виставі було: я живу так, наче завтра не настане...
Відповідно з певного віку вона є у траурі практично... постійно. Бо чим старшою робишся... тим і всі довкола (як і ми самі...) .... молодшими не робляться... Додаються якісь проблеми, про які раніше навіть не уявлялося... І, напевно, починають приходити в голову ще поки віддалені проте думки про те.... що не дай, Боже, дожити до маразму та захворіти на якусь хворобу, щоб від цього не так самому страждалося, як тим, хто оточує, хто буде доглядати та дбати.
Люди, які ще вчора були поруч, які жили, були щасливими... Раптові хвороби, катастрофи, старість... чи є виправданням це все тому, що людини більше нема? Страшно.
Не так давно в якісь виставі було: я живу так, наче завтра не настане...