Вороновиця. Подорож до колиски авіації задля пошуків зниклої залізниці.
Містечко Вороновиця, що під Вінницею, доволі знане серед туристів. В першу чергу їх сюди вабить палац Грохольських, в якому зараз розміщено музей авіації імені Можайського. Більш обізнані мандрівники приїжджають до Вороновиці ще заради старовинної дерев'яної церкви в передмісті Ганщина та кам'яного Михайлівського костьолу.
В принципі, на цьому відомості про цікавинки Вороновиці вичерпуються. Майже всі звіти звідти повторюють одне одного і по суті є переказами старого путівничка "По Брацлавщині" авторства Дмитра Малакова.
Але невже у Вороновиці більше немає ніяких цікавинок? Адже власний досвід підказує, що практично в кожному містечку можна відшукати багато незвіданих пам'яток. Тому збираюся в дорогу, відкривати для себе невідому Вороновицю.
Попередньо накидую собі завдання-мінімум для пошуків. В першу чергу мені хочеться дізнатися, чи залишився в містечку вокзал вузькоколійної станції та інші залізничні споруди. Адже залізниця в містечку з'явилась іще в 1900 році. Але наприкінці 60-х років ділянку Вінниця-Гайворон перевели на широку колію, і нове залізничне полотно пролягло повз Вороновицю.
Також планую дослідити старовинний католицький цвинтар. Під час попередньої своєї поїздки до Вороновиці я запримітив на вході до кладовища цікаву цегляну браму. Тоді в мене не було часу на обстеження, тож тепер я вирішив виправитись.
Ну й, звісно ж, на головні цікавинки Вороновиці також було цікаво знову подивитись. Тому збираюся в дорогу.
1.
Зустрічаємось із товаришем на автостанції біля "Гроша" та застрибуємо до маршрутки на Немирів. Спиняємось у Вороновиці та роззираємось довкола. Природа радує сонячною погодою (а було це 1-го листопада), тож навколишні пейзажі тішать яскравими барвами.
Тим часом орієнтуємось на місцевості та визначаємось, де нам шукати колишній вокзал. Звіряємось із двоверстовою картою 1909 року, на якій можна побачити, де саме колись пролягала вузькоколійка.
2.
Якщо уважно подивитись на Вороновицю із супутника, то можна побачити, що маршрут колишньої залізниці видає лісосмуга, що росла обабіч колії. Для зручності, позначив приблизну конфігурацію зниклої вузькоколійки червоною лінією. Колишній вокзал (якщо він зберігся) має знаходитись в районі жовтого кружечка. Блакитним кружечком позначено сучасну станцію "Вороновиці".
3.
Вирушаємо головною дорогою в напрямку центра селища. Чоловік на знімку знаходиться якраз на місці колишнього переїзду (при цьому центр Вороновиці знаходиться за моєю спиною, а попереду за будинками пролягає траса Вінниця-Немирів).
Звертаємо на бічну вулицю та прямуємо в напрямку, де колись був вокзал...
4.
А от і перший доказ того, що ми рухаємось правильному напрямку. Незважаючи на те, що залізниця "переїхала" на нове місце близько 50-ти років назад, вулиця все ще носить назву Привокзальна.
5.
Тим часом звертаємо увагу на напівзакинутий будинок. Частину його займає продуктовий магазин, а решта стоїть пусткою. Схоже, що це і є колишній вокзал. Щоб пересвідчитись в цьому, ліземо через вікно всередину.
6.
Всередині будинку розташовано два невеличких зали та кілька кімнат-кабінетів. Всі приміщення опалювались грубками.
7.
На одній із грубок іще залишились дверцята із клеймом чавуно-ливарного заводу в Прилуках.
8.
А ось і касове віконечко, через яке продавали квитки. Отже ми справді знайшли колишній вокзал!
Ну і кілька слів про історію вузькоколійки. В 1900-му році було відкрите залізничне сполучення між Житомиром та Ольвіополем (ніні частина Первомайська, що в Миколаївськії області). Залізниця пролягала через Бердичів, станцію Холоневська, Калинівку, Турбів, Гуменне, Вороновицю, Немирів, Гайсин та Гайворон. А через пару років від Гуменного зробили відгалуження до Вінниці.
В 1915-му році ділянку між Бердичевом та Житомиром перевели на широку колію. А вже в повоєнний час розпочалось поступове зникнення вузькоколійки. В середині 60-х років розібрали ділянку від Гуменного до Бердичева. А на рубежі 60-70-хх років розпочалась поступова заміна вузькоколійки на широке полотно між Вінницею та Гайвороном. При цьому маршрут суттєво спрямили тож нова колія пролягла поза межами Вороновиці.
9.
В газеті "Подільські куранти" від 8 січня 1912 року можемо знайти розклад вузькоколійних поїздів від Вінниці до Немирова. Як бачимо, тоді цей шлях займав близько 4-ох годин!
10.
Розклад за 1963 рік показує, що через півстоліття поїзди стали вдвічі швидшими. Тепер від Вінниці до Немирова можна було дістатись трохи менше ніж за дві години. А шлях від Гайворона до Бердичева тривав близько півдоби.
До речі, зверніть увагу, що станція називається "Вороновиці", а не "Вороновиця (тобто в множині). Залізничні назви частенько грішать подібними неточностями. Взяти хоча б Тютьки/Тюшки або Лажева/Ложава.
11.
Ну а ми продовжуємо досліджувати, що іще залишилось у Вороновиці на спогад про вузькоколійку. Поруч із вокзалом знаходимо водонапірну вежу.
12.
А трохи далі на нас чекає справжня цікавинка: ось такий залізничний "гараж" для локомотива. Архітектура фасаду, який фігурно викладено гранітним каменем і цеглою, вказує, що ця споруда була побудована іще в дореволюційні часи.
13.
Схоже, що в задній частині цього ангара була невеличка "майстерня".
14.
Поруч знаходиться старий пакгауз. Раніше повз нього йшла під'їзна колія до вороновицького цукрового заводу.
15.
На цьому дослідження вузькоколійного минулого Вороновиці закінчуємо та йдемо до центру містечка. Дорогою звертаю увагу на цікаву споруду. Схоже, що в дореволюційні часи тут був якийсь заводик чи мануфактура.
16.
А ось і найстаріша кам'яна будівля Вороновиці - храм Різдва Богородиці. Його було зведено в 1777 році в якості костьолу. Причому всередині правили службу як римо-католики, так і уніати. Але із поділом Польщі московський патріархат конфіскував святиню та перехрестив її в православ'я.
17.
В радянський час храм переобладнують на кінотеатр, а вже в часи незалежності повертають православним. Кожне із перевтілень будівлі закарбувалось в її зовнішньому вигляді. Про католицьке минуле нагадує пара вцілілих барокових завитків. Православні прибудували до храму дзвіницю. А від кінотеатру залишилось фойє та нахилене місце для афіш по обидві сторони від входу.
18.
Неподалік в деревах заховався старезний закинутий магазинчик.
19.
Поруч знаходиться пам'ятник піонеру авіації - Олександру Можайському. Схоже, що майстри. які виготовляли цей бюст, добряче накрали собі цементу. Тож погруддя Можайського поступово втрачає свою форму, наче скульптура із льоду на сонці.
20.
А це ми вже дістались центру Вороновиці та споглядаємо костьол архангела Михаїла. Спорудження цього храму було розпочато в 1793-му році на кошти Францішека Ксаверія Грохольського.
21.
Ретроспективний погляд на костьол очима Наполеона Орди, який зобразив святиню на одній із своїх акварелей.
22.
За радянських часів храм було перебудовано на клуб. Але десь на межі 60-70-х років у Вороновиці споруджується новий будинок культурі, тож з тих часів костьол стоїть пусткою та поступово руйнується... На щастя, в 90-х роках святиня знов повертається до католицької громади, яка поступово її відновлює.
Тепер у костьолі правиться служба, а сам він занесений до реєстру архітектурних пам'яток місцевого значення.
23.
Старій радянській вивісці пельменної скоро також можна буде надавати статус пам'ятки :)
24.
А ось і головна цікавинка Вороновиці - маєток Грохольських. Сам палац було зведено протягом 1780-1790-х років коштом згаданого вже Францішека Ксаверія Грохольського. А от постать архітектора й досі залишається під питанням. За однією версією палац спроектував німецький зодчий Лоренц Гедон. Інші ж джерела вказують на італійця Домініко Мерліні, який впродовж кількох років навіть перебував на посаді королівського архітектора.
25.
Таким палац побачив в 1871-му році Нополеон Орда. На той час Вороновицька резиденція вже була у власності Олександра Можайського. Справа в тому, що після польського повстання 1863 року царський уряд примусив Грохольських продати маєток росіянам. Резиденцію у Вороновиці придбав Ніколай Можайський, брат славетного авіатора. Проте через кілька років він трагічно загинув. Тож у Вороновиці із 1869 по 1876 рік проживав Олександр Можайський.
Саме тут він проектував свої перші літальні апарати - повітряні змії, що могли підняти людину. По суті, це були одні із перших в світі планерів. А випробування своїх винаходів Можайський також здійснював на Вінниччині, на своїй дачі біля теперішнього села Потуш Тиврівського району.
26.
Величний палац і сьогодні справляє враження, навіть незважаючи на свій доволі обшарпаний вигляд. Нещодавно в місцевих новинах промайнула інформація, що Євросоюз надає на реставрацію пам'ятки 300 тисяч євро. Тож будемо сподіватись, що невдовзі маєток у Вороновиці перетвориться на справжню "цукерочку".
27.
Стіни палацу прикрашає доволі незвичний декор - ліпнина у вигляді коров'ячих черепів!
28.
Велична колонада головного фасаду ніби запрошує зайти всередину. Оскільки в колишньому палаці зараз міститься музей історії авіації та космонавтики імені Можайського, то всередину можуть потрапити усі бажаючі.
29.
Сам музей навряд чи вразить своєю експозицією бувалих туристів. Але для звичайного смт, яке навіть не є райцентром, це дуже круто! Тим більше, що окрім експонатів відвідувачі можуть насолоджуватись вцілілим декором колишнього палацу.
30.
Пишна ліпнина збереглась у двох залах палацу: овальній та круглій.
31.
Від оздоблення круглої зали голова іде обертом...
32.
А ось як виглядає стеля овальної зали.
33.
Крилата богиня Ніка поруч із величним левом...
34.
...та граційна левиця в акантовому вінку.
35.
Також у музеї є кімната, присвячена славетному місцевому митцю - Володимиру Перепелюку. І хоча він найбільше прославився як музикант, але мені особливо припали до душі його дерев'яні фігурки із колекції «Геніальна художниця природа».
36.
А цей страус - мій улюблений експонат! :)
37.
Іще мені дуже сподобалась ця пластилінова ворона Вороновиця.
38.
Ну та годі вже ходити музеєм. Адже надворі чудова сонячна погода, тож чому б не прогулятись навколо палацу чудовим золотистим парком?
39.
Хоча сам парк вже близько сотні років практично ніяк не доглядається, але він і досі прекрасний.
40.
Особливо розкішно восени виглядає золотистий клен із своєю пишною кроною!
41.
Надворі вже листопад, але природа все ще тішить останніми квітами. За ними видніється споруда колишнього господарського корпусу, який варто обстежити більш детально.
42.
Всередині цілковита руїна, але виглядає вона доволі романтично.
43.
Під стелею іще можна розгледіти залишки колишнього орнаменту.
44.
Схоже, що колись тут містився конюший флігель. Тепер же цей господарчий корпус занесений до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення. Хоча охорона держави, як бачимо, доволі умовна.
45.
Погляд із конюшні на палац.
46.
А ось як виглядає сам конюший флігель. Наводжу тут фото із попередньої вилазки до Вороновиці, оскільки цього разу сонце світило прямо до об'єктиву і кадр з цієї точки не вдався.
47.
Покидаємо маєток Грохольських та рухаємось вздовж дороги в напрямку сусіднього села Комарів. Обабіч шляху ростуть старовинні липи. Цю алею висадили іще у XVIII столітті і тягнеться вона від Вінниці аж до Тульчина.
48.
За одним із парканів звертає на себе увагу будівля колишньої швейної фабрики. Судячи із зовнішнього вигляду, ця споруда збудована іще в дореволюційні часи. Цікаво, що саме в ній тоді містилось?
49.
Можна поки що поміркувати над цим питанням, а заодно ознайомитись із описом Вороновиці в довіднику Південно-Західного краю за 1913 рік.
50.
Але від роздумів відволікають красоти місцевої природи.
51.
За ставком знаходиться старе католицька кладовище, а отже нам туди.
52.
Вхід до цвинтаря прикрашає старовинна цегляна брама.
53.
Дзвін із брами давно вже зняли, але на цеглі на віки закарбувались "шрами" від дзвонарського мотузка.
54.
На кладовищі збереглось кілька цікавих надгробків. Наприклад цей, який знаходиться на могилі Марії Тарнавської (Marja z Kotowiczuw Tarnawska. Żyła lat 65. 2/II 1846 - 12/III 1911).
55.
Але найцікавіше те, що ту навіть частково збереглась цвинтарна капличка!
56.
Візерунок цегляної кладки заворожує!
57.
Під каплицею розташовані просторі склепіння, які в декілька раз більші за площею аніж сама капличка. Цього разу ми були вдягнені не для лазіння підземеллями, але наступного разу можна буде дослідити склеп більш детально.
58.
Цікаво, яким раніше був дах у цієї каплички? Вона була увінчана куполом, чи, може, готичним шпилем?
59.
Іще один надгробок привернув нашу увагу: "Чины полицій 4-го стана Брацлавскаго уѣзда своему Товарищу, Ивану Бонифатьевичу Малецкому, умершему 15-го мая 1913-го года".
60.
Також на кладовищі знаходиться скромний дерев'яний хрест в пам'ять жертв голодомору...
До речі, слід сказати, що католицький цвинтар охайний та прибраний, за що жителям Вороновиці великий респект.
61.
Ну а ми рушаємо гуляти містечком далі. В центрі щось підозріло горить і коптить чорним димом. Судячи з того, що ніхто з місцевих не звертає на це ані найменшої уваги, ніякого лиха не сталося.
62.
Тим часом низьке осіннє сонце мальовничо розмальовує схили пагорбів химерними світлом та тінями.
63.
А ми потихеньку дійшли до Михайлівської церкви в Ганщині. Цей дерев'яний храм було побудовано іще в 1752 році!
64.
Старовинні ковані хрести сяють на сонці.
65.
Біля церкви стоїть скромна саморобна дзвіничка. Зараз вона накрита дашком, який повністю ховає дзвони, тож наводжу фото 2013-го року. А до дзвонів слід придивитися окремо.
66.
Якщо більший дзвін зроблений із якогось старого балона, то менший дзвоник набагато цікавіший. На ньому відлита абревіатура М.П.С., а це означає, що він колись був станційним дзвоном на вузькоколійній станції!
Шкода. що я не розбираюсь у дзвонах, тож не можу сказати, чи він був виготовлений іще до революції, чи вже в повоєнні роки, коли "Министерство Путей Сообщения" знову повернуло собі стару назву.
67.
А навколо церкви рясно синіють сливи. На всяк випадок нагадаю, що надворі вже листопад!
68.
Дерев'яний храм виграє на сонці свіженькою зеленою фарбою.
69.
Іще один ракурс на старовинну святиню.
70.
До заходу сонця лишається ще трохи часу, тож просто гуляємо Вороновицею. До об'єктиву потрапили будинки земської лікарні.
71.
За лікарнею Вороновиця фактично закінчується. Тож фотографую романтичну лісову дорогу, щедро всіяну жовтим листям.
72.
Іще трішки навколишніх краєвидів.
73.
Тим часом сонце поступово ховається за горизонт, тому рушаємо назад на автобус. По дорозі фотографую корпус місцевого профтехучилища.
74.
Іще звертаю увагу на таку самотню хвіртку, що стоїть одна без паркану.
75.
Церква Різдва Богродиці на фоні заходу сонця. Хоча вона і являється найстарішою кам'яною будівлею у Вороновиці, але так і не має охоронного статусу...
76.
Іще один спогад про колишню вузькоколійку. Колись колія йшла поряд із цією брукованою дорогою.
77.
Несподівано в дворі готельно-ресторанного комплексу помічаємо 51-й "Газон". На сьогоднішній день це вже справжнісінький раритет!
78.
І наостанок: заключний погляд на Вороновицю. Через хвилину нас підбере мерседесівський бусик, яким ми повернемось до Вінниці.
В принципі, на цьому відомості про цікавинки Вороновиці вичерпуються. Майже всі звіти звідти повторюють одне одного і по суті є переказами старого путівничка "По Брацлавщині" авторства Дмитра Малакова.
Але невже у Вороновиці більше немає ніяких цікавинок? Адже власний досвід підказує, що практично в кожному містечку можна відшукати багато незвіданих пам'яток. Тому збираюся в дорогу, відкривати для себе невідому Вороновицю.
Попередньо накидую собі завдання-мінімум для пошуків. В першу чергу мені хочеться дізнатися, чи залишився в містечку вокзал вузькоколійної станції та інші залізничні споруди. Адже залізниця в містечку з'явилась іще в 1900 році. Але наприкінці 60-х років ділянку Вінниця-Гайворон перевели на широку колію, і нове залізничне полотно пролягло повз Вороновицю.
Також планую дослідити старовинний католицький цвинтар. Під час попередньої своєї поїздки до Вороновиці я запримітив на вході до кладовища цікаву цегляну браму. Тоді в мене не було часу на обстеження, тож тепер я вирішив виправитись.
Ну й, звісно ж, на головні цікавинки Вороновиці також було цікаво знову подивитись. Тому збираюся в дорогу.
1.
Зустрічаємось із товаришем на автостанції біля "Гроша" та застрибуємо до маршрутки на Немирів. Спиняємось у Вороновиці та роззираємось довкола. Природа радує сонячною погодою (а було це 1-го листопада), тож навколишні пейзажі тішать яскравими барвами.
Тим часом орієнтуємось на місцевості та визначаємось, де нам шукати колишній вокзал. Звіряємось із двоверстовою картою 1909 року, на якій можна побачити, де саме колись пролягала вузькоколійка.
2.
Якщо уважно подивитись на Вороновицю із супутника, то можна побачити, що маршрут колишньої залізниці видає лісосмуга, що росла обабіч колії. Для зручності, позначив приблизну конфігурацію зниклої вузькоколійки червоною лінією. Колишній вокзал (якщо він зберігся) має знаходитись в районі жовтого кружечка. Блакитним кружечком позначено сучасну станцію "Вороновиці".
3.
Вирушаємо головною дорогою в напрямку центра селища. Чоловік на знімку знаходиться якраз на місці колишнього переїзду (при цьому центр Вороновиці знаходиться за моєю спиною, а попереду за будинками пролягає траса Вінниця-Немирів).
Звертаємо на бічну вулицю та прямуємо в напрямку, де колись був вокзал...
4.
А от і перший доказ того, що ми рухаємось правильному напрямку. Незважаючи на те, що залізниця "переїхала" на нове місце близько 50-ти років назад, вулиця все ще носить назву Привокзальна.
5.
Тим часом звертаємо увагу на напівзакинутий будинок. Частину його займає продуктовий магазин, а решта стоїть пусткою. Схоже, що це і є колишній вокзал. Щоб пересвідчитись в цьому, ліземо через вікно всередину.
6.
Всередині будинку розташовано два невеличких зали та кілька кімнат-кабінетів. Всі приміщення опалювались грубками.
7.
На одній із грубок іще залишились дверцята із клеймом чавуно-ливарного заводу в Прилуках.
8.
А ось і касове віконечко, через яке продавали квитки. Отже ми справді знайшли колишній вокзал!
Ну і кілька слів про історію вузькоколійки. В 1900-му році було відкрите залізничне сполучення між Житомиром та Ольвіополем (ніні частина Первомайська, що в Миколаївськії області). Залізниця пролягала через Бердичів, станцію Холоневська, Калинівку, Турбів, Гуменне, Вороновицю, Немирів, Гайсин та Гайворон. А через пару років від Гуменного зробили відгалуження до Вінниці.
В 1915-му році ділянку між Бердичевом та Житомиром перевели на широку колію. А вже в повоєнний час розпочалось поступове зникнення вузькоколійки. В середині 60-х років розібрали ділянку від Гуменного до Бердичева. А на рубежі 60-70-хх років розпочалась поступова заміна вузькоколійки на широке полотно між Вінницею та Гайвороном. При цьому маршрут суттєво спрямили тож нова колія пролягла поза межами Вороновиці.
9.
В газеті "Подільські куранти" від 8 січня 1912 року можемо знайти розклад вузькоколійних поїздів від Вінниці до Немирова. Як бачимо, тоді цей шлях займав близько 4-ох годин!
10.
Розклад за 1963 рік показує, що через півстоліття поїзди стали вдвічі швидшими. Тепер від Вінниці до Немирова можна було дістатись трохи менше ніж за дві години. А шлях від Гайворона до Бердичева тривав близько півдоби.
До речі, зверніть увагу, що станція називається "Вороновиці", а не "Вороновиця (тобто в множині). Залізничні назви частенько грішать подібними неточностями. Взяти хоча б Тютьки/Тюшки або Лажева/Ложава.
11.
Ну а ми продовжуємо досліджувати, що іще залишилось у Вороновиці на спогад про вузькоколійку. Поруч із вокзалом знаходимо водонапірну вежу.
12.
А трохи далі на нас чекає справжня цікавинка: ось такий залізничний "гараж" для локомотива. Архітектура фасаду, який фігурно викладено гранітним каменем і цеглою, вказує, що ця споруда була побудована іще в дореволюційні часи.
13.
Схоже, що в задній частині цього ангара була невеличка "майстерня".
14.
Поруч знаходиться старий пакгауз. Раніше повз нього йшла під'їзна колія до вороновицького цукрового заводу.
15.
На цьому дослідження вузькоколійного минулого Вороновиці закінчуємо та йдемо до центру містечка. Дорогою звертаю увагу на цікаву споруду. Схоже, що в дореволюційні часи тут був якийсь заводик чи мануфактура.
16.
А ось і найстаріша кам'яна будівля Вороновиці - храм Різдва Богородиці. Його було зведено в 1777 році в якості костьолу. Причому всередині правили службу як римо-католики, так і уніати. Але із поділом Польщі московський патріархат конфіскував святиню та перехрестив її в православ'я.
17.
В радянський час храм переобладнують на кінотеатр, а вже в часи незалежності повертають православним. Кожне із перевтілень будівлі закарбувалось в її зовнішньому вигляді. Про католицьке минуле нагадує пара вцілілих барокових завитків. Православні прибудували до храму дзвіницю. А від кінотеатру залишилось фойє та нахилене місце для афіш по обидві сторони від входу.
18.
Неподалік в деревах заховався старезний закинутий магазинчик.
19.
Поруч знаходиться пам'ятник піонеру авіації - Олександру Можайському. Схоже, що майстри. які виготовляли цей бюст, добряче накрали собі цементу. Тож погруддя Можайського поступово втрачає свою форму, наче скульптура із льоду на сонці.
20.
А це ми вже дістались центру Вороновиці та споглядаємо костьол архангела Михаїла. Спорудження цього храму було розпочато в 1793-му році на кошти Францішека Ксаверія Грохольського.
21.
Ретроспективний погляд на костьол очима Наполеона Орди, який зобразив святиню на одній із своїх акварелей.
22.
За радянських часів храм було перебудовано на клуб. Але десь на межі 60-70-х років у Вороновиці споруджується новий будинок культурі, тож з тих часів костьол стоїть пусткою та поступово руйнується... На щастя, в 90-х роках святиня знов повертається до католицької громади, яка поступово її відновлює.
Тепер у костьолі правиться служба, а сам він занесений до реєстру архітектурних пам'яток місцевого значення.
23.
Старій радянській вивісці пельменної скоро також можна буде надавати статус пам'ятки :)
24.
А ось і головна цікавинка Вороновиці - маєток Грохольських. Сам палац було зведено протягом 1780-1790-х років коштом згаданого вже Францішека Ксаверія Грохольського. А от постать архітектора й досі залишається під питанням. За однією версією палац спроектував німецький зодчий Лоренц Гедон. Інші ж джерела вказують на італійця Домініко Мерліні, який впродовж кількох років навіть перебував на посаді королівського архітектора.
25.
Таким палац побачив в 1871-му році Нополеон Орда. На той час Вороновицька резиденція вже була у власності Олександра Можайського. Справа в тому, що після польського повстання 1863 року царський уряд примусив Грохольських продати маєток росіянам. Резиденцію у Вороновиці придбав Ніколай Можайський, брат славетного авіатора. Проте через кілька років він трагічно загинув. Тож у Вороновиці із 1869 по 1876 рік проживав Олександр Можайський.
Саме тут він проектував свої перші літальні апарати - повітряні змії, що могли підняти людину. По суті, це були одні із перших в світі планерів. А випробування своїх винаходів Можайський також здійснював на Вінниччині, на своїй дачі біля теперішнього села Потуш Тиврівського району.
26.
Величний палац і сьогодні справляє враження, навіть незважаючи на свій доволі обшарпаний вигляд. Нещодавно в місцевих новинах промайнула інформація, що Євросоюз надає на реставрацію пам'ятки 300 тисяч євро. Тож будемо сподіватись, що невдовзі маєток у Вороновиці перетвориться на справжню "цукерочку".
27.
Стіни палацу прикрашає доволі незвичний декор - ліпнина у вигляді коров'ячих черепів!
28.
Велична колонада головного фасаду ніби запрошує зайти всередину. Оскільки в колишньому палаці зараз міститься музей історії авіації та космонавтики імені Можайського, то всередину можуть потрапити усі бажаючі.
29.
Сам музей навряд чи вразить своєю експозицією бувалих туристів. Але для звичайного смт, яке навіть не є райцентром, це дуже круто! Тим більше, що окрім експонатів відвідувачі можуть насолоджуватись вцілілим декором колишнього палацу.
30.
Пишна ліпнина збереглась у двох залах палацу: овальній та круглій.
31.
Від оздоблення круглої зали голова іде обертом...
32.
А ось як виглядає стеля овальної зали.
33.
Крилата богиня Ніка поруч із величним левом...
34.
...та граційна левиця в акантовому вінку.
35.
Також у музеї є кімната, присвячена славетному місцевому митцю - Володимиру Перепелюку. І хоча він найбільше прославився як музикант, але мені особливо припали до душі його дерев'яні фігурки із колекції «Геніальна художниця природа».
36.
А цей страус - мій улюблений експонат! :)
37.
Іще мені дуже сподобалась ця пластилінова ворона Вороновиця.
38.
Ну та годі вже ходити музеєм. Адже надворі чудова сонячна погода, тож чому б не прогулятись навколо палацу чудовим золотистим парком?
39.
Хоча сам парк вже близько сотні років практично ніяк не доглядається, але він і досі прекрасний.
40.
Особливо розкішно восени виглядає золотистий клен із своєю пишною кроною!
41.
Надворі вже листопад, але природа все ще тішить останніми квітами. За ними видніється споруда колишнього господарського корпусу, який варто обстежити більш детально.
42.
Всередині цілковита руїна, але виглядає вона доволі романтично.
43.
Під стелею іще можна розгледіти залишки колишнього орнаменту.
44.
Схоже, що колись тут містився конюший флігель. Тепер же цей господарчий корпус занесений до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення. Хоча охорона держави, як бачимо, доволі умовна.
45.
Погляд із конюшні на палац.
46.
А ось як виглядає сам конюший флігель. Наводжу тут фото із попередньої вилазки до Вороновиці, оскільки цього разу сонце світило прямо до об'єктиву і кадр з цієї точки не вдався.
47.
Покидаємо маєток Грохольських та рухаємось вздовж дороги в напрямку сусіднього села Комарів. Обабіч шляху ростуть старовинні липи. Цю алею висадили іще у XVIII столітті і тягнеться вона від Вінниці аж до Тульчина.
48.
За одним із парканів звертає на себе увагу будівля колишньої швейної фабрики. Судячи із зовнішнього вигляду, ця споруда збудована іще в дореволюційні часи. Цікаво, що саме в ній тоді містилось?
49.
Можна поки що поміркувати над цим питанням, а заодно ознайомитись із описом Вороновиці в довіднику Південно-Західного краю за 1913 рік.
50.
Але від роздумів відволікають красоти місцевої природи.
51.
За ставком знаходиться старе католицька кладовище, а отже нам туди.
52.
Вхід до цвинтаря прикрашає старовинна цегляна брама.
53.
Дзвін із брами давно вже зняли, але на цеглі на віки закарбувались "шрами" від дзвонарського мотузка.
54.
На кладовищі збереглось кілька цікавих надгробків. Наприклад цей, який знаходиться на могилі Марії Тарнавської (Marja z Kotowiczuw Tarnawska. Żyła lat 65. 2/II 1846 - 12/III 1911).
55.
Але найцікавіше те, що ту навіть частково збереглась цвинтарна капличка!
56.
Візерунок цегляної кладки заворожує!
57.
Під каплицею розташовані просторі склепіння, які в декілька раз більші за площею аніж сама капличка. Цього разу ми були вдягнені не для лазіння підземеллями, але наступного разу можна буде дослідити склеп більш детально.
58.
Цікаво, яким раніше був дах у цієї каплички? Вона була увінчана куполом, чи, може, готичним шпилем?
59.
Іще один надгробок привернув нашу увагу: "Чины полицій 4-го стана Брацлавскаго уѣзда своему Товарищу, Ивану Бонифатьевичу Малецкому, умершему 15-го мая 1913-го года".
60.
Також на кладовищі знаходиться скромний дерев'яний хрест в пам'ять жертв голодомору...
До речі, слід сказати, що католицький цвинтар охайний та прибраний, за що жителям Вороновиці великий респект.
61.
Ну а ми рушаємо гуляти містечком далі. В центрі щось підозріло горить і коптить чорним димом. Судячи з того, що ніхто з місцевих не звертає на це ані найменшої уваги, ніякого лиха не сталося.
62.
Тим часом низьке осіннє сонце мальовничо розмальовує схили пагорбів химерними світлом та тінями.
63.
А ми потихеньку дійшли до Михайлівської церкви в Ганщині. Цей дерев'яний храм було побудовано іще в 1752 році!
64.
Старовинні ковані хрести сяють на сонці.
65.
Біля церкви стоїть скромна саморобна дзвіничка. Зараз вона накрита дашком, який повністю ховає дзвони, тож наводжу фото 2013-го року. А до дзвонів слід придивитися окремо.
66.
Якщо більший дзвін зроблений із якогось старого балона, то менший дзвоник набагато цікавіший. На ньому відлита абревіатура М.П.С., а це означає, що він колись був станційним дзвоном на вузькоколійній станції!
Шкода. що я не розбираюсь у дзвонах, тож не можу сказати, чи він був виготовлений іще до революції, чи вже в повоєнні роки, коли "Министерство Путей Сообщения" знову повернуло собі стару назву.
67.
А навколо церкви рясно синіють сливи. На всяк випадок нагадаю, що надворі вже листопад!
68.
Дерев'яний храм виграє на сонці свіженькою зеленою фарбою.
69.
Іще один ракурс на старовинну святиню.
70.
До заходу сонця лишається ще трохи часу, тож просто гуляємо Вороновицею. До об'єктиву потрапили будинки земської лікарні.
71.
За лікарнею Вороновиця фактично закінчується. Тож фотографую романтичну лісову дорогу, щедро всіяну жовтим листям.
72.
Іще трішки навколишніх краєвидів.
73.
Тим часом сонце поступово ховається за горизонт, тому рушаємо назад на автобус. По дорозі фотографую корпус місцевого профтехучилища.
74.
Іще звертаю увагу на таку самотню хвіртку, що стоїть одна без паркану.
75.
Церква Різдва Богродиці на фоні заходу сонця. Хоча вона і являється найстарішою кам'яною будівлею у Вороновиці, але так і не має охоронного статусу...
76.
Іще один спогад про колишню вузькоколійку. Колись колія йшла поряд із цією брукованою дорогою.
77.
Несподівано в дворі готельно-ресторанного комплексу помічаємо 51-й "Газон". На сьогоднішній день це вже справжнісінький раритет!
78.
І наостанок: заключний погляд на Вороновицю. Через хвилину нас підбере мерседесівський бусик, яким ми повернемось до Вінниці.