Продовжую свою мандрівку подільськими селами.
Врешті-решт таки покидаю Уладівку та крокую бруківкою в бік Янева. І хоч я вже доволі стомлений опісля багатьох кілометрів під палючим червневим сонцем, але пердчуття від нових відкриттів надавало мені сили рухатись вперед. Тим більш я вже знав, що попереду на мене чекає величний палац Холоневських, збудований на стінах середньовічного замку, та ще багато чого цікавого.
Врешті, побачене мене надихнуло продовжити свій шлях іще до сусідніх Гущинець, наочно демонструючи перевагу духовних сил над фізичною втомою.
Але на дорозі до Янева мене іще чекала Іванівська Слобідка. Сільце невеличке і малопримітне, туристами не ходжене, тож не здивуюсь, якщо мої кілька знімків виявляться єдиними фотографіями Слобідки в мережі.
1.
Але розпочну зовсім не із сільських церков та будинків, а з лелек, чиї гнізда тут ледь не на кожному стовпі трапляються.
2.
Як ви зрозуміли, так виглядає Слобідський меморіал загиблим у Велику Вітчизняну.
3.
Єдина архітектурна "цікавинка" Іванівської Слобідки - саме ось ця церква з незграбним, зате сяючим, новим куполом та недолугою вхідною брамою.
4.
В профіль церква дещо нагадує корабель.
Та більше в Слобідці дивитись немає на що, потихеньку підходжу до самого Янева, шлях до якого перетинає ріка Снивода (битву з монголо-татарами при Синіх Водах зі шкільного курсу історії пам'ятаєте? - так от, деякі історики вважають, що це і є та сама річка Снивода - Синя Вода).
5.
Одразу ж за Сниводою серед дерев проглядають палац із костьолом, але задля гарної фотографії сюди треба приїжджати зимою, коли не буде листя. Тож замість фотографування панорам замку над річкою, спускаюсь до самої течії.
Поруч із сучасним мостом видніються рештки старого, підірваного свого часу радянськими партизанами. Як пише Історія міст і сіл УРСР, місцеві партизани підірвали цілих три мости на шляху від Янева до Пикова. Судячи з карти, яка на зазначеному шляху показує всього зо три річечки, цей міст саме "партизанський".
6.
А от вже й мета моєї подорожі - палац Холоневських.
Замок в Яневі було зведено іще на початку ХV-го сторіччя Миколою Мишкою, про що і до сьогодні нагадують могутні кутові башти.
7.
Але мода не стоїть на місці, родинне гніздо у вигляді похмурого середньовічного замку вже не вдовольняло естетичні вимоги шляхти, та й татарські набіги відійшли в історію, тож і не стало від кого боронитися за товстелезними мурами. Тож у ХVІІІ сторіччі Адам Мишка-Холонєвський розібрав частину стародавніх замкових укріплень й перебудував фортецю на палац. Вірніше, розпочав перебудову, але вона була настільки масштабною та грандіозною, що усі будівельні роботи закінчились лише по смерті Адама Холонєвського.
8.
Частина колишніх фортечних укріплень і сьогодні громадиться над дорогою.
9.
Кутові башти і дотепер виглядають потужно й загрозливо, дарма, що вони вже ого-го скільки років не виконують свого військово-оборонного призначення.
10.
За радянських часів в палаці Холонєвських було облаштовано інтернат, який діє і понині.Тож колишні замкові стіни зараз хіба що перешкоджають вихованцям інтернату тікати звідти, а не захищають від зовнішнього ворога.
11.
Навпроти палацу розташована споруда якоїсь незрозумілої архітектури. Будівля явно дореволюційна, проте губиться в тіні сусіднього палацу, тож у путівниках про неї не знайти ані слова..
12.
Іще одна вціліла башта, в якій свого часу було облаштовано... туалет...
13.
Гарно впорядковане подвір'я школи-інтернату прикрашає палац, тож з цього ракурсу колишній замок виглядає привабливо та аристократично.
14.
Головний вхід до палацу-інтернату.
15.
А це вже не вхід, а цілісінький тобі заїзд для карет...
16.
... а так він виглядає зблизька.
17.
Сучасна їдальня на могутньому фортечному фундаменті виглядає наче маленька антресоля :)
18.
Обходжу замок навколо.
19.
Із тильного боку замок-палац виглядає більш середньовічно. Принаймні останній ремонт тут робився ще в сиву давнину.
20.
Але навіть і в такому задрипаному стані, разом із чорною п'явкою теплотраси, палац все ще виглядає велично.
21.
Поруч із палацом розташувався кляштор бернардинів, заснований вдовою Адама Холонєвського (якщо пам'ятаєте, то саме він почав перебудову фамільного замку на теперішній палац)
22.
Колишні келії скидають із себе радянську плитку, наче луску в період линьки.
23.
Нині костьол стоїть пусткою, але сама споруда законсервована і чекає кращої долі. Якби я прийшов на годину раніше, то мав би змогу зазирнути всередину, але не встиг застати "того дядька, в якого ключі від костьолу", як повіла мені бабуся, яка розговорилась зі мною, побачивши моє зацікавлення кляштором.
Від неї ж я довідався, що раніше на кожному стовпчику огорожі костьолу була фігурка ангела, а коло палацу Холонєвських через Сниводу був перекинутий ажурний білий місток.
24.
На самій вершині костьолу іще збереглись залишки колишньої барокової розкоші.
25.
Сонце потроху наближається до заходу, тож лишаю палац із кляштором та йду Яневом в пошуках інших цікавинок. На кожному роздоріжжі стоять старі дерев'яні хрести.
26.
Коло самісінької залізничної колії розташований "Малий Бабин Яр" - меморіал на місці розстрілу єврейського населення нацистами.
27.
На скільки я зрозумів, Малий Бабин Яр розмістився прямо на місці колишнього єврейського цвинтаря. Навряд чи спеціально для меморіалу тягли мацейви із іншого місця.
28.
Навпроти стоїть залізнична школа.
29.
Вдалині видніються церковні бані, тож йду до них.
На цвинтарі коло церкви одразу ж кидаються в очі помпезні ледь не 3-метрові надгробки на циганських могилах.
30.
Старовинній церкві мало того, що заклали цеглою високі гарні вікна, та ще й навіщось пофарбували їх білим.
31.
На церковному подвір'ї сучасні однотипні бетонні хрести на могилах ієреїв.
32.
сонце за церквою сяє священним німбом:)
33.
Гранітний будиночок. Неподалік від нього так само гранітне залізничне депо колишньої вузькколійки, але воно сховане за височенним бетонним парканом, тож його нормально не сфотографувати.
А граніт для будівництва видобували тут же під Яневом.
34.
Місточок через струмочок. Колись тим містком ішла вузькоколійка на Бердичів.
35.
А це вже господарство діючої залізниці - станція Холоневська. Так, назва станції, на честь власника села Янева, пережила незмінною навіть радянські часи, хоча той самий Янів в 1946-му році якогось дива перейменували на Іванів.
36.
На станції з боку колій досі висить дзвін, із відлитою на ньому абревіатурою М.П.С. (министерство путей сообщения)
37.
Здоровенний "цільнодерев'яний" хрест на черговому роздоріжжі. Якщо в Рівненській області заведено прикрашати хрести стрічками, то тут їх замотують в рушники.
38.
Обов'язковий пам'ятник жертвам 2-ї світової війни.
39.
Залишаю Янів та вкотре вже за день перетинаю Південний Буг і йду до сусідніх Гущинець.
40.
Якщо Янів проводжав мене меморіалом загиблим у ВВВ, то Гущинці якраз ним і зустрічають.
41.
А ось вже дістався до головних архітектурних цікавинок Гущинець. В кадрі - Церква Успіня Пресвятої Богородиці, пам'ятка архітектури 1871-го року.
42
Церква розташувалась на могутніх гранітних брилах.
43.
Видно, що над зовнішнім виглядом церкви працював гарний архітектор. Стіни із дикого гранітного каменю та силікатної цегли виглядають надзвичайно стильно й привабливо.
44.
От тільки новозведені бляшані бані виглядають чужерідно.
45.
Від церкви прямую старим занедбаним панським парком, на території якого нині розташовано ПТУ, до палацу.
Панський маєток разом із парком теж було зведено на гранітних пагорбах.
46.
А от уже і сам палац. Колись в ньому містився корпус вищезгаданого профтехучилища, тепер же навчальний заклад переїхав до нової будівлі, а палац покинуто напризволяще.
47.
Так палац виглядає із заднього боку, який виходить на узбережжя Південного Бугу.
48.
Шкода,що така споруда зараз потроху руйнується.
49.
Коло входу стоять будівельні козли, але то радше тільки задля годиться, ніякими ремонтними роботами тут і не пахне.
50.
Тим часом до останньої маршрутки додому лишаються лічені хвилини, тому лишаю палац, та рушаю в напрямку дороги, на ходу фотографуючи таку споруду (на ній висить якась синя "державна табличка", отже тут розташована якась установа).
51.
Перед тим, як від'їхати із Гущинець, встигаю іще відзняти старовинний млин (при чому той млин я фотографував однією рукою, а іншою вже махав маршрутці, аби зупинилася)
Отож, подорож Янів-Гушинці (із заворотом через Уладівку і Журавне) завершено. Буду сподіватись на диво у вигляді ремонтів побачених мною місцевих пам'яток, аби був привід повернутися сюди ще раз.