Як Василь Фенцур знищив костел св. Катерини
За версією директора заповідника Василя Фенцура саме так виглядав костел св. Катерини, що існував у 17-18 століттях:
У цій серії «Хроніки» ми вам розповімо, як поява незрозумілої будівлі, яка лише місцями нагадує храм, була представлена, як «реставрація пам'ятки архітектури»! Причому в якості реставратора виступив сам Василь Фенцур.
Трохи урізноманітнимо розповідь про проектну діяльність директора НІАЗ «Кам'янець» Василя Володимировича Фенцура. Ви напевно вирішили, що він спеціалізується тільки по знищенню підвалів і проектуванню на їх місці примітивних сучасних будівель. Це не так! Василь Фенцур фахівець більш широкого профілю. Він, виявляється, ще й реставратор. І хоча за законом він як архітектор, який не має реставраційної спеціалізації, а крім того як директор заповідника, тобто адміністратор, ні за яких обставин не має права займатися реставрацією пам'яток архітектури, Василя це не зупиняє. Він не сумнівається, що в його заповіднику йому можна все.
Поруч з Кафедральним костелом здавна, як мінімум з 17 століття, стояв маленький костел, званий в джерелах «костелом св. Катерини». Споруда стояла на обліку як пам'ятка архітектури місцевого значення. Ця пам'ятка вже давно була «убитою» - їй не пощастило, бо в ній ще в 18 столітті розміщувався склад. Але споруда все ж існувала, хоч і в перебудованому і спотвореному вигляді. У 1970-і роки в ній влаштували так звану «прорабську» - звичайну «побутівку» для будівельників, а ті забезпечили собі примітивний комфорт і влаштували сауну. Зовні костел був схожий на все, що завгодно, але тільки не на пам'ятку сакральної архітектури.
І ось в 2003 році релігійна громада римо-католицької церкви за рішенням Кам'янець-Подільського міськвиконкому № 1906 від 11 вересня 2003 г. отримала дозвіл на відновлення костелу - пам'ятки архітектури 17 ст. місцевого значення як втраченого історичного об'єкта, для чого виконком дозволив замовити проектну документацію а також «укласті договір з КАТП на вивезення будівельного сміття». Що в цьому документі названо «будівельним сміттям» - можна тільки здогадуватися.
Влітку наступного року рішенням № 1511 від 15 липня 2004 р. виконком дозволив «виконаті земляні роботи по розчистці фундаментів втраченої історичної забудови комплексу костелу Св. Катерини». Зверніть увагу - раніше подібні формулювання застосовувалися лише до залишків будівель, які не мали статусу пам’яток! Адже сама «розчистка фундаментів пам’ятки архітектури» виглядає абсурдом, бо означає звичайну розчистку від землі (див. вище - «від будівельного сміття»), і дослідженнями тут і не пахне. На пам'ятці архітектури 17 століття за законом може дозволятися лише проведення розкопок фундаментів, та й дозволи на такі роботи може видавати лише міністерство культури. Але в Кам’янці - свої закони. Міськвиконком фактично дав дозвіл на знищення археологічного культурного шару в межах пам’ятки. Міністерство культури відпочиває. Безперечно, текст розпорядження готував той, хто був найбільш обізнаний з ситуацією, і гадаємо, ви вже здогадались - хто це.
Проект реставрації костелу Катерини замовили київському архітектору-реставраторові Сергію Юрченку. Автору проекту як годиться видали архітектурно-планувальне завдання (АПЗ) і реставраційне завдання, затверджене 9 червня 2004. Робота називалася «Проект реставрації пам'ятки архітектури ХVII ст. - Костелу Св. Катерини та відновлення втраченої історічної забудови комплексу споруд костелу по вул. Францісканській, 4 у м.Кам'янці-Подільському».
Історико-архівні дослідження по пам’ятці було проведено керівником відділу реставрації та адаптації пам’яток архітектури Київського НДІ теорії та історії архітектури і містобудування О.Пламеницькою. Саме вона двічі писала про костел як про цікаву й цінну пам’ятку архітектури - у монографіях «Християнські святині Кам’янця на Поділлі» (2001) та «Сакральна архітектура Кам’янця на Поділлі» (2005). У підготовленій нею історичній довідці, між іншим, було зроблено висновок про те, що «споруда, яка існує нині, всупереч стійкій літературній традиції, має більше спільного з костьолом Катерини, ніж прийнято вважати. Треба перевірити її південну видовжену по осі схід-захід частину. Структура західного фасаду збереженої дотепер споруди, зокрема високий дверний отвір, напівкругле вікно над ним, а також загальні її габарити будівлі дозволяють висловити припущення, що якась її частина (фундаменти або навіть частково надземна) збереглася від костьолу Св. Катерини».
Обміри костелу, пам'ятки архітектури 17 століття, були проведені досить своєрідно. Вони були замовлені інституту «НДІпроектреконструкція», а костел фігурував під назвою «шпиталь для убогих». Як ви можете переконатися, фіксація виконана в техніці «обмірного примітивізму». І, тим не менш, саме за цими кресленнями надалі працювали!
У результаті «розчищення фундаментів» те, що називалося костелом, було розібрано вщент, тобто до фундаментів. Дивно - чому не провели розкопки і не постаралися знайти фундаменти давньої споруди до того, як розібрали надземну частину? Ще більш дивно, що фундаменти не шукали і після розбирання. Замість цього взяли й поклали на залишки стін залізобетонний пояс. Після цього для виду покопирсалися в землі, але колупатися було практично ніде: скрізь було будівельне сміття, пісок, каміння. Ось що залишилося від костелу після укладання залізобетонного пояса (2004 рік):
Яку інформацію можна було отримати з так званих «натурних досліджень», якщо досліджувати було практично нічого? Незабаром з'явився проект реставрації авторства Сергія Юрченка. Автор представив два варіанти, але жоден з них і близько не був схожий на костел:
Сам автор проекту на містобудівній раді в Кам'янці-Подільському, яка відбулася 13 серпня 2004, заявив: «Ну, загалом, костел міг виглядати й так!». Це твердження нікого не переконало - надто вже проект розходився з матеріалами історичної довідки: проект просто їх не враховував. Рада відхилила проект, рекомендувавши його доопрацювати і розглянути на вченій раді Кіївського НДІ теорії та истории архітектури и містобудування. Автор проекту С.Юрченко, ображений у Кам'янці, спробував проштовхнути свій проект через вищестоящу науково-методичну раду Держбуду України, подавши його на розгляд вже на початку вересня. Але в Кам'янці дізналися про це і запобігли спробі затвердження проекту «в обхід». Директор заповідника і головний архітектор міста направили до міністерства гнівного листа, в якому все було напрочуд правильно написано, зокрема що проект не передбачав ніяких реставраційних робіт по пам'ятці у відповідності з наявними іконографічними матеріалами. Лист на ім'я заступника міністра підписали головний архітектор міста та директор НІАЗу Фенцур. Проект зняли з розгляду в Києві прямо на раді.
Тут може виникнути питання - з чого це раптом Василя Фенцура так обурив безглуздий проект, якщо він сам таких наклепав безліч. Може тоді Василь був іншим, чесним і правильним директором заповідника, яким всі ми хотіли його бачити? Або, може, проект Юрченка навіть в очах Фенцур виглядав безглуздо? Може все так і було, але також можливо, що Фенцур вже вирішив, що цим проектом займеться він сам, особисто, тому Юрченка потрібно було усунути від авторства проекту як конкурента. А далі - як завжди. За справу взявся сам директор заповідника Василь Фенцур. Він не став проводити додаткових досліджень, не став глибше зариватися в історичні матеріали, щоб більше дізнатися про старовинний костел. Такими дурницями директор заповідника займатися не звик. Засукавши рукави, він відразу ж взявся проектувати реставрацію!
І ось що з цього вийшло:
Трохи пофантазувавши, Василь Фенцур зліпив щось схоже на костел. Вийшло краще, ніж у Юрченка, але все ж до реставрації ця будівля відношення не мала, хоча в штампах на кресленнях Фенцур назвав проект «Реставрація костелу св. Катерини та відбудова будинку служб костелу». Загалом Фенцур хвацько справив себе в реставратори.
У пояснювальній записці він написав, що «збережені іконографічні матеріали дають інформацію про архітектуру костелу, что дає підставу максимально відновити його образ у архітектурному середовищі Старого міста». І очевидно він щиро вважає, що це йому вдалося. Не переймаючись з приводу достовірності, автентичності та інших дурниць, а також різного роду «формальностей» (таких як розгляд на радах), вже 19 квітня 2005 інспекція державного архітектурно-будівельного контролю видала «Дозвіл на виконання будівельних робіт» - «відтворення історічного будинку» (зауважте - вже не костелу!).
Ось так - без жодної ради (Фенцур не наважився виставити свій «проект реставрації» навіть на раду заповідника) почалося будівництво при авторському нагляді самого Фенцура. Виявляється, це була вже не реставрація костелу, а будівництво «служб костелу» - адже, як бачите, костелом тут і не пахне!
І вже в процесі будівництва, наздогін, 10 серпня 2006 обласній архітектор Віктор Панасюк схвалив проект своїм узгодженням. Не перед, а після інспекції архітектурно-будівельного контролю! А це є грубим порушенням.
А в процесі будівництва, вже в 2008 році, впритул до фундаментів «костелу» (або як правильно назвати те, що вийшло у Фенцура?), раптом були виявлені якісь кам'яні стіни:
Взагалі дивно, що на ділянці, яку перед будівництвом повинні були ретельно дослідити, щось раптом виявляють, причому на невеликій глибині. Але ми ж то знаємо, як досліджує культурний шар Василь Фенцур - він або його не досліджує взагалі, або повністю знищує. Так що немає нічого дивного в тому, що минуле раптово заявило про себе. Так ось, мабуть, найбільший інтерес до фундаментів проявили самі католики - замовники. У всякому разі, вони робили спроби дізнатися - чи не цікавлять ці залишки стародавньої споруди заповідник і археологів. Але ні - нікого це не зацікавило!
А в 2009 році грянув грім! Міністерство, якому був підпорядкований заповідник, ні сіло ні впало, влаштувало перевірку його діяльності. І тут Фенцуру довелося згадати, що проект потрібно було узгодити у Міністерстві культури. Але коли він поїхав до Києва, його «проект реставрації» навіть розглядати не стали, розуміючи, що вчинено професійний злочин. І Фенцуру довелося терміново поміняти назву проекту і заново його «перезатвердити». Проект вкотре змінив назву і став називатися «відтворення втраченого історічного будинку та костьолу св. Катерини». У такому вигляді його підписав начальник державної служби з питань національної культурної спадщини Микола Кучерук. Підписав як завжди, заднім числом, 17 грудня 2008 року, тобто через вісім місяців після видачі дозволу на будівництво. І вже після Кучерука (що, до речі, теж є порушенням) проект підписала (перепідписала) нижча інстанція - все той же головний архітектор Хмельницької області Віктор Панасюк.
А що в результаті? Ніхто, хто проходить повз цю дивну споруду, навіть не подумає, що тут був один із найдавніших костелів міста. Це регенерація? Реставрація? Ревалоризація? Звичайно ж, ні! Вже саме порівняння двох споруд - радянської «побутівки» і псевдоісторичного «костелу від Фенцура» наводить на цікаві думки:
Північні фасади обох споруд з фронтончиками чимось подібні. Але у радянській версії це були звичайні потворні прибудови. Тоді навіщо їх було повторювати? Яку мету переслідував Фенцур, коли «відтворюючи» костел, фактично взяв за основу спотворений вигляд радянської побутівки? А жодної мети! Просто Фенцур проектувати не вміє, в кращому випадку він може повторити щось раніше побачене. Слабкий намір створити щось, подібне до костелу, з сигнатуркою, було неявно присутнє в його проекті, але він не дозволив собі такого творчого свавілля! «Відтворювати» - так відтворювати! Він спромігся лише на деяку зміну західного фасаду, який в його виконанні не асоціюється ані з готикою, ані з ренессансом, ані з барокко. Ну не дружить Василь Фенцур з історичною архітектурою! Так само нещадно він розправився з сигнатуркою на даху, замінивши її типовими і так близькими серцю примітивними димарями. Ось така і вийшла будівля - «не мышонок, не лягушка, а неведома зверюшка». Можна сказати, що Василь Фенцур просто поліпшив зовнішній вигляд жахливої «побутівки» радянських часів, лише місцями надавши їй рис архітектури невизначеного стилю. А костел Катерини назавжди знищено. Його власноручно знищив генеральний директор національного історико-архітектурного заповідника «Кам'янець» Василь Фенцур і приватний підприємець архітектор Василь Фенцур в одній особі. Не кажучи вже про те, що цінна ділянка культурного шару так і не була планомірно досліджена, а автентичні залишки споруди ніколи не були і вже не будуть вивчені фахівцями-реставраторами. Це і є стиль професійної роботи директора заповідника, це і є його «фаховий рівень». А тому йому не потрібні фахівці, він їх боїться як чорт ладана і правдами і неправдами виживає їх зі Старого міста. І робить все, щоб жодна людина не втручалася в його творчий процес. В Кам’янці на сьогоднішній день проектує один Фенцур (іноді - під дахом місцевих архітектурних фірм). Але за яку би пам'ятку архітектури він не брався (арсенал, житловий будинок або костел), кожного разу в нього виходить однотипне потворне убозтво, поява якого ставить ще одне ганебне клеймо на обличчя Старого міста:
У цій серії «Хроніки» ми вам розповімо, як поява незрозумілої будівлі, яка лише місцями нагадує храм, була представлена, як «реставрація пам'ятки архітектури»! Причому в якості реставратора виступив сам Василь Фенцур.
Трохи урізноманітнимо розповідь про проектну діяльність директора НІАЗ «Кам'янець» Василя Володимировича Фенцура. Ви напевно вирішили, що він спеціалізується тільки по знищенню підвалів і проектуванню на їх місці примітивних сучасних будівель. Це не так! Василь Фенцур фахівець більш широкого профілю. Він, виявляється, ще й реставратор. І хоча за законом він як архітектор, який не має реставраційної спеціалізації, а крім того як директор заповідника, тобто адміністратор, ні за яких обставин не має права займатися реставрацією пам'яток архітектури, Василя це не зупиняє. Він не сумнівається, що в його заповіднику йому можна все.
Поруч з Кафедральним костелом здавна, як мінімум з 17 століття, стояв маленький костел, званий в джерелах «костелом св. Катерини». Споруда стояла на обліку як пам'ятка архітектури місцевого значення. Ця пам'ятка вже давно була «убитою» - їй не пощастило, бо в ній ще в 18 столітті розміщувався склад. Але споруда все ж існувала, хоч і в перебудованому і спотвореному вигляді. У 1970-і роки в ній влаштували так звану «прорабську» - звичайну «побутівку» для будівельників, а ті забезпечили собі примітивний комфорт і влаштували сауну. Зовні костел був схожий на все, що завгодно, але тільки не на пам'ятку сакральної архітектури.
І ось в 2003 році релігійна громада римо-католицької церкви за рішенням Кам'янець-Подільського міськвиконкому № 1906 від 11 вересня 2003 г. отримала дозвіл на відновлення костелу - пам'ятки архітектури 17 ст. місцевого значення як втраченого історичного об'єкта, для чого виконком дозволив замовити проектну документацію а також «укласті договір з КАТП на вивезення будівельного сміття». Що в цьому документі названо «будівельним сміттям» - можна тільки здогадуватися.
Влітку наступного року рішенням № 1511 від 15 липня 2004 р. виконком дозволив «виконаті земляні роботи по розчистці фундаментів втраченої історичної забудови комплексу костелу Св. Катерини». Зверніть увагу - раніше подібні формулювання застосовувалися лише до залишків будівель, які не мали статусу пам’яток! Адже сама «розчистка фундаментів пам’ятки архітектури» виглядає абсурдом, бо означає звичайну розчистку від землі (див. вище - «від будівельного сміття»), і дослідженнями тут і не пахне. На пам'ятці архітектури 17 століття за законом може дозволятися лише проведення розкопок фундаментів, та й дозволи на такі роботи може видавати лише міністерство культури. Але в Кам’янці - свої закони. Міськвиконком фактично дав дозвіл на знищення археологічного культурного шару в межах пам’ятки. Міністерство культури відпочиває. Безперечно, текст розпорядження готував той, хто був найбільш обізнаний з ситуацією, і гадаємо, ви вже здогадались - хто це.
Проект реставрації костелу Катерини замовили київському архітектору-реставраторові Сергію Юрченку. Автору проекту як годиться видали архітектурно-планувальне завдання (АПЗ) і реставраційне завдання, затверджене 9 червня 2004. Робота називалася «Проект реставрації пам'ятки архітектури ХVII ст. - Костелу Св. Катерини та відновлення втраченої історічної забудови комплексу споруд костелу по вул. Францісканській, 4 у м.Кам'янці-Подільському».
Історико-архівні дослідження по пам’ятці було проведено керівником відділу реставрації та адаптації пам’яток архітектури Київського НДІ теорії та історії архітектури і містобудування О.Пламеницькою. Саме вона двічі писала про костел як про цікаву й цінну пам’ятку архітектури - у монографіях «Християнські святині Кам’янця на Поділлі» (2001) та «Сакральна архітектура Кам’янця на Поділлі» (2005). У підготовленій нею історичній довідці, між іншим, було зроблено висновок про те, що «споруда, яка існує нині, всупереч стійкій літературній традиції, має більше спільного з костьолом Катерини, ніж прийнято вважати. Треба перевірити її південну видовжену по осі схід-захід частину. Структура західного фасаду збереженої дотепер споруди, зокрема високий дверний отвір, напівкругле вікно над ним, а також загальні її габарити будівлі дозволяють висловити припущення, що якась її частина (фундаменти або навіть частково надземна) збереглася від костьолу Св. Катерини».
Обміри костелу, пам'ятки архітектури 17 століття, були проведені досить своєрідно. Вони були замовлені інституту «НДІпроектреконструкція», а костел фігурував під назвою «шпиталь для убогих». Як ви можете переконатися, фіксація виконана в техніці «обмірного примітивізму». І, тим не менш, саме за цими кресленнями надалі працювали!
У результаті «розчищення фундаментів» те, що називалося костелом, було розібрано вщент, тобто до фундаментів. Дивно - чому не провели розкопки і не постаралися знайти фундаменти давньої споруди до того, як розібрали надземну частину? Ще більш дивно, що фундаменти не шукали і після розбирання. Замість цього взяли й поклали на залишки стін залізобетонний пояс. Після цього для виду покопирсалися в землі, але колупатися було практично ніде: скрізь було будівельне сміття, пісок, каміння. Ось що залишилося від костелу після укладання залізобетонного пояса (2004 рік):
Яку інформацію можна було отримати з так званих «натурних досліджень», якщо досліджувати було практично нічого? Незабаром з'явився проект реставрації авторства Сергія Юрченка. Автор представив два варіанти, але жоден з них і близько не був схожий на костел:
Сам автор проекту на містобудівній раді в Кам'янці-Подільському, яка відбулася 13 серпня 2004, заявив: «Ну, загалом, костел міг виглядати й так!». Це твердження нікого не переконало - надто вже проект розходився з матеріалами історичної довідки: проект просто їх не враховував. Рада відхилила проект, рекомендувавши його доопрацювати і розглянути на вченій раді Кіївського НДІ теорії та истории архітектури и містобудування. Автор проекту С.Юрченко, ображений у Кам'янці, спробував проштовхнути свій проект через вищестоящу науково-методичну раду Держбуду України, подавши його на розгляд вже на початку вересня. Але в Кам'янці дізналися про це і запобігли спробі затвердження проекту «в обхід». Директор заповідника і головний архітектор міста направили до міністерства гнівного листа, в якому все було напрочуд правильно написано, зокрема що проект не передбачав ніяких реставраційних робіт по пам'ятці у відповідності з наявними іконографічними матеріалами. Лист на ім'я заступника міністра підписали головний архітектор міста та директор НІАЗу Фенцур. Проект зняли з розгляду в Києві прямо на раді.
Тут може виникнути питання - з чого це раптом Василя Фенцура так обурив безглуздий проект, якщо він сам таких наклепав безліч. Може тоді Василь був іншим, чесним і правильним директором заповідника, яким всі ми хотіли його бачити? Або, може, проект Юрченка навіть в очах Фенцур виглядав безглуздо? Може все так і було, але також можливо, що Фенцур вже вирішив, що цим проектом займеться він сам, особисто, тому Юрченка потрібно було усунути від авторства проекту як конкурента. А далі - як завжди. За справу взявся сам директор заповідника Василь Фенцур. Він не став проводити додаткових досліджень, не став глибше зариватися в історичні матеріали, щоб більше дізнатися про старовинний костел. Такими дурницями директор заповідника займатися не звик. Засукавши рукави, він відразу ж взявся проектувати реставрацію!
І ось що з цього вийшло:
Трохи пофантазувавши, Василь Фенцур зліпив щось схоже на костел. Вийшло краще, ніж у Юрченка, але все ж до реставрації ця будівля відношення не мала, хоча в штампах на кресленнях Фенцур назвав проект «Реставрація костелу св. Катерини та відбудова будинку служб костелу». Загалом Фенцур хвацько справив себе в реставратори.
У пояснювальній записці він написав, що «збережені іконографічні матеріали дають інформацію про архітектуру костелу, что дає підставу максимально відновити його образ у архітектурному середовищі Старого міста». І очевидно він щиро вважає, що це йому вдалося. Не переймаючись з приводу достовірності, автентичності та інших дурниць, а також різного роду «формальностей» (таких як розгляд на радах), вже 19 квітня 2005 інспекція державного архітектурно-будівельного контролю видала «Дозвіл на виконання будівельних робіт» - «відтворення історічного будинку» (зауважте - вже не костелу!).
Ось так - без жодної ради (Фенцур не наважився виставити свій «проект реставрації» навіть на раду заповідника) почалося будівництво при авторському нагляді самого Фенцура. Виявляється, це була вже не реставрація костелу, а будівництво «служб костелу» - адже, як бачите, костелом тут і не пахне!
І вже в процесі будівництва, наздогін, 10 серпня 2006 обласній архітектор Віктор Панасюк схвалив проект своїм узгодженням. Не перед, а після інспекції архітектурно-будівельного контролю! А це є грубим порушенням.
А в процесі будівництва, вже в 2008 році, впритул до фундаментів «костелу» (або як правильно назвати те, що вийшло у Фенцура?), раптом були виявлені якісь кам'яні стіни:
Взагалі дивно, що на ділянці, яку перед будівництвом повинні були ретельно дослідити, щось раптом виявляють, причому на невеликій глибині. Але ми ж то знаємо, як досліджує культурний шар Василь Фенцур - він або його не досліджує взагалі, або повністю знищує. Так що немає нічого дивного в тому, що минуле раптово заявило про себе. Так ось, мабуть, найбільший інтерес до фундаментів проявили самі католики - замовники. У всякому разі, вони робили спроби дізнатися - чи не цікавлять ці залишки стародавньої споруди заповідник і археологів. Але ні - нікого це не зацікавило!
А в 2009 році грянув грім! Міністерство, якому був підпорядкований заповідник, ні сіло ні впало, влаштувало перевірку його діяльності. І тут Фенцуру довелося згадати, що проект потрібно було узгодити у Міністерстві культури. Але коли він поїхав до Києва, його «проект реставрації» навіть розглядати не стали, розуміючи, що вчинено професійний злочин. І Фенцуру довелося терміново поміняти назву проекту і заново його «перезатвердити». Проект вкотре змінив назву і став називатися «відтворення втраченого історічного будинку та костьолу св. Катерини». У такому вигляді його підписав начальник державної служби з питань національної культурної спадщини Микола Кучерук. Підписав як завжди, заднім числом, 17 грудня 2008 року, тобто через вісім місяців після видачі дозволу на будівництво. І вже після Кучерука (що, до речі, теж є порушенням) проект підписала (перепідписала) нижча інстанція - все той же головний архітектор Хмельницької області Віктор Панасюк.
А що в результаті? Ніхто, хто проходить повз цю дивну споруду, навіть не подумає, що тут був один із найдавніших костелів міста. Це регенерація? Реставрація? Ревалоризація? Звичайно ж, ні! Вже саме порівняння двох споруд - радянської «побутівки» і псевдоісторичного «костелу від Фенцура» наводить на цікаві думки:
Північні фасади обох споруд з фронтончиками чимось подібні. Але у радянській версії це були звичайні потворні прибудови. Тоді навіщо їх було повторювати? Яку мету переслідував Фенцур, коли «відтворюючи» костел, фактично взяв за основу спотворений вигляд радянської побутівки? А жодної мети! Просто Фенцур проектувати не вміє, в кращому випадку він може повторити щось раніше побачене. Слабкий намір створити щось, подібне до костелу, з сигнатуркою, було неявно присутнє в його проекті, але він не дозволив собі такого творчого свавілля! «Відтворювати» - так відтворювати! Він спромігся лише на деяку зміну західного фасаду, який в його виконанні не асоціюється ані з готикою, ані з ренессансом, ані з барокко. Ну не дружить Василь Фенцур з історичною архітектурою! Так само нещадно він розправився з сигнатуркою на даху, замінивши її типовими і так близькими серцю примітивними димарями. Ось така і вийшла будівля - «не мышонок, не лягушка, а неведома зверюшка». Можна сказати, що Василь Фенцур просто поліпшив зовнішній вигляд жахливої «побутівки» радянських часів, лише місцями надавши їй рис архітектури невизначеного стилю. А костел Катерини назавжди знищено. Його власноручно знищив генеральний директор національного історико-архітектурного заповідника «Кам'янець» Василь Фенцур і приватний підприємець архітектор Василь Фенцур в одній особі. Не кажучи вже про те, що цінна ділянка культурного шару так і не була планомірно досліджена, а автентичні залишки споруди ніколи не були і вже не будуть вивчені фахівцями-реставраторами. Це і є стиль професійної роботи директора заповідника, це і є його «фаховий рівень». А тому йому не потрібні фахівці, він їх боїться як чорт ладана і правдами і неправдами виживає їх зі Старого міста. І робить все, щоб жодна людина не втручалася в його творчий процес. В Кам’янці на сьогоднішній день проектує один Фенцур (іноді - під дахом місцевих архітектурних фірм). Але за яку би пам'ятку архітектури він не брався (арсенал, житловий будинок або костел), кожного разу в нього виходить однотипне потворне убозтво, поява якого ставить ще одне ганебне клеймо на обличчя Старого міста: