Сумно було десять і навіть п'ять років тому, коли у Полтаві, де народився, жив і творив Котляревський, на моє "перепрошую, пані, ви виходите на наступній?" та пані сіпалася і дивилася на мене перелякано чи й навіть сердито. А зараз, коли я майже кожен день чую, як дітлахи й підлітки у транспорті і на вулиці спілкуються між собою не суржиком, а майже чистою українською, коли мені у магазинах, кафе і на ринку на моє "дякую" відповідають у 80% випадків не "пожалуста", а "і вам дякую" або "на здоров'я" - мені вже не сумно.
У нас подавляющее большинство, к сожалению - суржикоговорящие, чистого русского, так же как и чистого украинского - очень мало. Вот поэтому я и вшоци - что услышала впервые в своей жизни чистый украинский, и от кого, от диспетчера такси. Такси, Карл! Так, глядишь, и водители на украинский перейдут, и радио в салоне будет не Шансоном :)))
Нажаль, полтавська більшість говорить суржиком. Ні, одна половина цієї більшості впевнена, що вона говорить українською, а друга половина впевнена, що вона гаваріт на чистом русском. Але насправді вони говорять суржиком різного рівня гидкості. Тому я так і радію несамовито, коли чую у рідному місті чисту українську. І вже почути ту чисту українську від диспетчера таксі - то таки для мене диво і несамовитий екстаз
Comments 25
Reply
Reply
Reply
Reply
Reply
Reply
Reply
Тому я так і радію несамовито, коли чую у рідному місті чисту українську. І вже почути ту чисту українську від диспетчера таксі - то таки для мене диво і несамовитий екстаз
Reply
Reply
Reply
Reply
Reply
Reply
Reply
Reply
Leave a comment