Ліки таки роблять менш уважною, але і більш пофігістичною - теж. Єдиний вихід ( Read more... )

Повернулась з одної пари, іншого заходу просто не витримала б, хоча дуже хотілося і було потрібно туди потрапити ( Read more... )

БОЛЯЧЕ
Холодно
По-німецьки.
Страшно...
Більше ніколи не буде...
Тепер вже серйозно. Für immer?
Ніколи там не буде мене. Нема для чого. Нема куди йти.
Не витримаю. Скільки лишилось?
Холодно...

Вчора заговорила німецькою.
Не знаю, як вийшло, звідки взялись слова і думка виникла так, що їх на неї вистачило.
Мрія не здійсниться ніколи. Я ніколи не зможу з ним поговорити...

Тепер у моєму світі зовсім темно. Світло забрала з собою красуня. Все незмінне, тільки тепер просто нема світла.

Але квіти залишились. Йду у темряві і часто не помічаю їх, наступаю, топчу. Серед багатьох рослин є і троянди, та й інші колючі також. Проколюю ноги і з болю біжу ще швидше. Це також одна з тих речей, яка змінилась.

Падаю на землю і ( Read more... )

Тягне слухати німецьку чи німецькомовну музику, пропав страх висловлюватись мовою, яку майже не знаю, а виходить правильно, музика тих самих виконавців, які подобаються Принцові. По інтернет-радіо - одна за другою ті самі пісні ( Read more... )

У мене в голові багато тарганів. Більшості з них, як не дивно, не боявся лише Д.
Одна з цих лапчастих комах, які іноді літають - збочені фотки. Так, мене невідомо чого тягне до стовпів і проводів. Д. казав, що йому таке теж подобається, але тепер все вже нафіг не треба.

Фото робились для того, аби поділитись із ним. Тепер це йому більше не треба.
( Read more... )

Я втратила назавжди, не можу змиритись, не можу, не можу...
Нема сили писати, думати, апрацювати, обличчя формують збірний образ, а тоді виникає одне, ненависне... Через те втратила.
Його більше НІКОЛИ не буде онлайн... Ніколи... Для мене...
Назавжди немає...

Найбільш боляче, коли хтось видаляє себе... Втрачати друзів таким чином чомусь найстрашніше... Хоча по-різному страшно. Таке виглядає як особлива форма ненависті, прикрита англійською ввічливістю. Але моє ставлення до людини - незмінне ( Read more... )

Бігла по центральній вулиці цього проклятого міста з заплющеними очима. Нічого особливого, тільки не страшно. Нехай буде, що буде. Все одно. Вихід? А його давно нема. Всюди ВОНИ, їхній і не тільки сміх - з усіх боків. Це душить і паралізує, сліпить, і вже не розуміла, куди бігти далі. Тому й заплющила очі. Краще добровільно, ніж від них. Вдавилися ( Read more... )