Мене завжди цікавило, чому людям не все одно стосовно вибору, який роблять інші люди. При чому небайдужість ця часто набуває доволі агресивних форм, хоча, здавалося б, вибір людини - це лише її справа, якщо цей вибір не заважає іншим.

Небайдужість проявляється у різній ступені. Скажімо, я люблю їсти рис паличками. А Оля любить його їсти виделкою. ( Read more... )

Я тягну додому речі. Нічого з собою не можу вдіяти. Просто коли бачу річ, то хочеться її до себе в кубло. Але кубло у мене не пристосоване до таких речей, і речі лежать без своїх місць. Я мріяла мати майстерню, аби зробити там свій світ, своє гніздо, де нарешті ці всі речі зазвучать ( Read more... )

У нас взагалі з турками історія ще цікавіша, ніж з Поляками і Москвою. То вони на нас, то ми на них… То ясир поженуть, то Вишневецький той ясир назад віджене. Тож не дивно, що турки міцно закарбувалися в українській cвідомості  як представники країни борделів, яким українські дівчата потрібні лише для етого самого, а часом може ще на органи. Мама ( Read more... )

Стаття для "Рукотворів"
У 2010 я вперше відвідала Ладак. І з цих відвідин винесла два найбільших враження: невимовна масштабність тутешніх місячних пейзажів і жива народна культура місцевих людей. Тут досі носили старовинні костюми, і найбільш визначним елементом цього костюму були прикраси.

( Read more... )

Здійснила свою мрію! Я ж фанат північноіндійських прикрас (до речі, скоро "Рукотвори" обіцялися вивісити мою статтю про це діло), а тепер маю неймовірну прикрасу:


( Read more... )

( Read more... )

Розказати цю історію - рівносильно написати «я ідіотка», але правди ніде діти, бо так і є. Я умудрилася знайти проблеми на свою голову на рівному місці, де ніщо не передбачало біди.

А сталося це так. Після шестигодинного вибирання по бездоріжжю через перевали у 4800 метрів я нарешті виїхала на рівну дорогу - на асфальт. Не знаю, як то сталося, але в ( Read more... )

Я собі купила каблуки. Це взагалі щось неймовірне, але вони мені зручні. І от якось я вбрала ці каблуки, до них - стильні смугасті штани, і пішла собі кудись. Доки пила каву біля метро, примазалися до мене двоє знайомитися. Це було приємно і незвично, адже на вулиці зі мною не знайомилися вже кілька років. Вигляд, вочевидь, відштовхує ( Read more... )

1.    Знову на уроці їзди на мотоциклі я думала: "Ну чого я така дєєєєвочка?!". Не знаю, це стать "винувата", чи особливості конкретно мого мозку, але на мені спрацьовують усі стереотипи стосовно поведінки жінок із ТЗ. Панічна реакція, коли у екстримальній ситуації спрацьовує "кинути все" (або "натиснути на все"). Постійні провисони через те, що ( Read more... )

Дівчата тягали з собою нещасні понурі тюльпанчики. А мені чоловік подарував офігезний подарунок - швейцарський ніж. Такий:

( Read more... )